ЗАЧАРОВАНИЙ КРАВЕЦЬ
Розділ 1
Жив-був собі чоловік у Злодіївці, містечку, розташованому в межах Мазепівки, недалеко від Хаплаповича і Ко-зодоївки, між Ямполем і Стрищем, при дорозі, що веде в Пиши-Ябеди через Печихвіст до Тетерівця, а звідти до Єгупця. А ім'я він мав Шимон-Еля, а прозивали його Ши-мон-Еля-отченашник, тому що, молячись у синагозі, він мав звичку галасувати, гримасувати та виспівувати на всі голоси. І був дей чоловік кравцем, не з видатних, крий боже, кравців, що стежать за картинками, які у них прозиваються "журналом мод",— а звичайним кравцем-латутни-ком, тобто великим знавцем того, як латати дрантя, як зашити дірку так, щоб непомітно було, або перелицювати який завгодно одяг, чи просто зробити з старого нове, взяти, наприклад, старий халат і переробити його на капоту, з капоти зробити штани, з штанів викроїти жакет, а з жакета потім щось інше,— не думайте, що це така вже легка робота!
І на все це Шимон-Еля-отченашник був найбільший мастак у світі, а оскільки Злодіївка дуже бідне містечко, де замовлення нового вбрання не така вже звична річ, Шимон-Елю дуже й дуже цінили в містечку. Ото тільки погано, що він не міг жити в злагоді з багатіями, любив совати носа в громадські справи, заступатися за скривджену бідноту, говорив досить одверто про "добродійників", що займалися інтересами общини; збирача податків осоромлював привселюдно, казав про нього, що він здирник, кровопивця, людожер, а на різників та рабинів, які в один гуж тягли із збирачем податків, що це одна велика зграя, купка злодіїв, ошуканців, головорізів, душогубів, грабіжників, сто сот болячок у спину їм і всьому їхньому кодлу до сьомого коліна включно!..
Між ремісниками, в товаристві "Праведний трудівник" Шимон-Еля-отченашник був відомий як "знавець нот"; їхньою мовою це означало: людина, що розуміється в друкованому дрібними літерами, бо Шимон-Еля любив пересипати мову висловами з біблії, наводити з талмуда і мід-раша уривки, яких ніколи й не було у цих древніх книгах. А до того ще він мав приємненький голосок, хоч навіть трохи занадто гучний і хрипкий. Але він знав наспіви з усіх молитов і тексти до них, страшенно любив помолитися перед амвоном і був старостою кравецької синагоги, діставав ляпасів скільки влізе, здебільшого на свято кучки перед вечірньою молитвою, як звичай того вимагає.
Шимон-Еля-отченашник хоч і був усе своє життя безпросвітним бідарем, можна сказати, мало не жебраком, але занепадати від цього духом не любив. "Навпаки,— казав він,— що більший злидар, то дужче гуляй, що більше голодний, то дужче співай, як у талмуді сказано: личать злидні Ізраїлеві, як червоні черевички дівчині Хіврі...*
Одне слово, Шимон-Еля був з тих, що про них кажуть: бідний, а веселий. Був він приземкуватий, миршавий, обтиканий голками, з ватою у кучерявому чорному волоссі; мав він невеличку цапину борідку, трохи плескуватий ніс, нижня губа його була роздвоєна, а очі — великі, чорні й завжди усміхнені, і ходив він пританцьовуючи та мугикаючи пісеньку "Сьогодні судний день — тільки не журись!.."
І було в нього дітей повна хата, різного віку, здебільшого дочок, серед них дві дорослі; а жінка його звалася Ципа-Бейла-Рейзя, і була вона його "супротивниця", тобто цілковита протилежність йому: висока, руда, здорова, козак-баба. З самого першого дня після шлюбу вона прибрала Шимон-Елю до рук і вже не випускала його, тобто вона була господарем у хаті, а не він! Він виявляв до неї велику пошану. Вона як загорлає, то він аж труситься; а інколи віч-на-віч траплялось, що вона його почастує і ляпасом... Ляпаси Шимон-Еля сприймав залюбки, приказуючи при цьому якийсь жарт чи вислів.
— Сьогодні судний день — тільки не журись! А в святій біблії сказано: / він — тобто чоловік—пануватиме над тобою,— тобто над жінкою, тож нічого не поробиш! Нехай прийдуть царі цілого світу — нічого їм не допоможе!..
Одного разу сталося так. Ципа-Бейла-Рейзя прийшла якось улітку з базару, шпурнула з кошика куплені пучок часнику, трохи петрушки та картоплі і сказала роздратовано:
— Хай воно все западеться! Остогидло щодня сушити собі мозок, придумувати, що варити на обід. Треба мати не інакше, як міністерську голову на плечах! Знову локшина з квасолею і ще раз локшина з квасолею, хай мене бог простить за ці слова. Ось, наприклад, Нехума-Бруха, така вже біднячка, така гольтіпака й голодрабка, така харпачка, але й вона має козу! Чому? Тому що у неї чоловік Лейзер-Шлойма, таки теж кравець, а все-таки людина! Це ж не жарт — коза! Коли є коза у хаті, то є склянка молока для дітей. Можна зварити іноді кашу з молоком, сяк-так зліпити обід, щось придумати на вечерю, мати часом глечик кислого молока, трохи сиру чи масла — це ж щастя!
— Ти, бідолашна, маєш, безперечно, рацію! — озивається лагідно Шимон-Еля.— Є мідраш: кожен єврей мусить мати козу. Або як сказано в біблії...
— Нащо мені твоя біблія!..— загримала Ципа-Бейла-Рейзя.— Я кажу коза, а він каже біблія! Мені здається, я дам тобі таку біблію, що в тебе аж в очах забібліє! Бібліями годує він мене, оцей гарний хлібодавець мій, оцей невдаха! Чуєш! Я всю твою премудрість віддам за один зелений борщ із сметаною!..
І ще багато таких натяків робила Ципа-Бейла-Рейзя по кілька разів на день і так довго, так настирливо, аж поки Шимон-Еля обіцяв їй, заприсягнувшись при цьому, що вона може спати спокійно, з божою поміччю вона вже матиме козу. Головне — надія на бога. "Сьогодні судний день — тільки не журись!.."
З того часу почав Шимон-Еля збирати копійку до копійки. Він відмовлявся від багатьох необхідних речей, здав у заставу суботню капоту, зобов'язавшись щотижня частками виплачувати борг, і збив кілька карбованців. І вирішено було тоді, що він з тими грошенятами подасться до Козодоївки і там купить козу. Чому саме в Козодоївці? Тохму були дві причини: по-перше, Козодоївка — місцевість багата на кози, про що свідчить сама назва: Козодоївка. По-друге, Ципа-Бейла-Рейзя чула балачки своєї сусідки, з якою вона вже багато років не розмовляла, що та чула від своєї сестри, яка недавно приходила до неї в гості з Козодоївки, ніби там є єврей, вчитель у хедері Хаїм-Хона-великорозумник,— прозивають його так за те, що він великий дурень; а в цього Хаїм-Хони-великорозумника є жінка, яку прозивають Тема-Гітя-тихомовчазна за те, що вона вам повну хату наторочить; то у цієї Теми-Гіті-тихо-мовчазної є дві кози і обидві дояться. Постає питання: чому вона має дві кози, та ще й дійні? Нічого страшного не було б, слово честі, коли б вона навіть і жодної кози не мала. Є, хвалити бога, євреї, що не мають навіть хвоста козиного,— то що з того, хіба вони вмирають?