От так спочив старий Захар Беркут на лоні тих богів, що жили в його серці і нашіптували йому весь вік чесні, до добра громади вимірені думки.
Багато змінилося від того часу. Аж надто докладно збулося віщування старого громадянина. Великі злигодні градовою хмарою перейшли понад руською землею.
Давне громадство давно забуте і, здавалось би, похоронене. Та ні! Чи не нашим дням судилось відновити його? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби?
Нагуєвичі, дня 1/Х-15/ХІ 1882.
ПРИМІТКИ
Повість була надрукована вперше в 1883 році в ж. "Зоря" .№№ 7—15. Того ж року вийшла окремим відбитком з журналу (Львів, накладом редакції "Зорі", 184 с.).
У другому виданні повісті (Львів, 1902, накладом Українсько-руської видавничої спілки, 224 с.) І. Франко виправив не лише мову, орфографію, пунктуацію, а й зробив незначні зміни в тексті, переніс епіграф з Пушкіна: "Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой" на кінець передмови, в попередньому виданні епіграф стояв перед першим розділом повісті.
У першому і другому виданнях повісті друкувалася передмова. Ось її текст з другого видання.
"Повість історична — се не історія. Історикові ходить передовсім о вислідження правди, о сконстатування фактів, натомість повістяр користується тілько історичними фактами для своїх окремих артестичних цілей, для воплочення певної ідеї в певних живих, типових особах. Освічення, характеристика, мотивовання і групування фактів у історика і в повістяра зовсім відмінні: де історик оперує аргументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами.
Праця історична має вартість, коли факти в ній представлені докладно і в причиновім зв'язку; повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна.
Представлення давнього громадського життя нашої Русі єсть, безперечно, таким предметом живим, близьким до сучасних інтересів. Настільки мені удалось віддати дух тих давніх замерклих часів, нехай судить критика. В деталях я позволив собі доповнювати історичний скелет поетичною фікцією. Головна основа взята почасти з історії (напад монголів і їх ватажок Пета), а почасти з переказів народних (про потоплення монгольської ватаги і ін.). Дієві особи зрештою видумані, місцевість списана по можності вірно.
Львів, дня 1 грудня 1882".
Крім цієї передмови, до другого видання письменник додав ще таку замітку:
"Випускаючи в світ "Захара Беркута" другим виданням двадцять літ по виході першого видання, я обмежуюсь на виправленню язика відповідно до того поступу, який зробила наша літературна мова протягом сих двадцятих літ.
Криворівня, 1 серпня 1902".
Повість друкується за виданням творів І. Франка в двадцяти томах, т. VI, К., 1951, с. 7—140.