* * *
Захворіти б найтяжче, в примарнім чаду
Знов зустріти усіх, як колись.
В повнім вітру і сонця приморськім саду
По широких алеях пройтись.
Навіть мертві прийдуть і вигнанці сюди,
У мій дім, стануть колом тісним.
Ти за руку до мене дитя приведи,
Я давно вже сумую за ним.
Голубий з ними їстиму я виноград,
Крижане буду пити вино
І дивитись, як сивий паде водоспад
На вологе креміння — на дно.
Весна 1922