ГАЛІЛЕЙ. Чистісінька брехня, наклеп! Не збагну, як це ти, вірячи в подібне, можеш любити науку. Тільки мертвих не можна переконати доказами розуму.
САГРЕДО. Як ти можеш плутати їхню жалюгідну хитрість з розумом!
ГАЛІЛЕЙ. Я не кажу про їхню хитрість. Знаю, вони називають осла конем, коли продають, і коня ослом, коли купують. От і вся хитрість. Бабуся, яка ввечері перед поїздкою шорсткою рукою відмірює віслюкові зайву в’язку сіна, човняр, який, купуючи запаси, розраховує і на бурю, і на штиль, дитина, яка натягає на вуха шапку, коли їй доводять, що, може, буде дощ, — всі вони — моя надія, всі вони зважають на докази розуму. Так, я вірю в лагідну владу розуму над людиною. Цій владі люди недовго можуть опиратись. Жодна людина не може довго спостерігати (випускає з руки камінь на підлогу), як я впускаю камінь і кажу: він не падає. Жодна людина на це не здатна. Спокуса, яка йде від доказу — надто велика. Їй піддається більшість, а з часом піддадуться — всі. Мислити — це одна з найвищих насолод людського роду.
СИНЬЙОРА САРТІ (входить). Вам щось треба, синьйоре Галілео?
ГАЛІЛЕЙ (знов прикипів до свого телескопа, робить записи. Дуже привітно). Так, мені треба Андреа.
СИНЬЙОРА САРТІ. Андреа? Він уже в ліжку, спить.
ГАЛІЛЕЙ. Чи не можете ви його розбудити?
СИНЬЙОРА САРТІ. Навіщо він вам?
ГАЛІЛЕЙ. Хочу йому щось показати, що його порадує. Він мусить побачити те, чого крім нас ніхто з людей не бачив, відколи світ стоїть.
СИНЬЙОРА САРТІ. Мабуть, знов витріщатися у вашу трубу?
ГАЛІЛЕЙ. Так, у мою трубу, синьйоро Сарті.
СИНЬЙОРА САРТІ. І для цього мені колошкати його посеред ночі? Та ви при собі? Йому треба спочити. Отакої! І не подумаю!
ГАЛІЛЕЙ. Ні в якому разі?
СИНЬЙОРА САРТІ. Ні в якому разі.
ГАЛІЛЕЙ. То може ви мені допоможете, синьйоро? Бачте, тут виникло питання, в якому ми не можемо порозумітися, можливо тому, що надто начиталися книжок. Ідеться про небо, про зірки. Отож: що вважати за істину: чи те, що велике обертається навколо малого, чи, може, мале — навколо великого.
СИНЬЙОРА САРТІ (з недовір’ям). З вами не легко порозумітися, синьйоре Галілео. Це ви серйозно запитуєте, чи, може, знов хочете з мене поглузувати?
ГАЛІЛЕЙ. Цілком серйозне запитання.
СИНЬЙОРА САРТІ. Тоді ось вам відповідь. Скажіть, я подаю вам обід, чи ви мені?
ГАЛІЛЕЙ. Ви подаєте обід мені. Вчора він пригорів.
СИНЬЙОРА САРТІ. А чому пригорів? Бо я мусила кинути і печене, і варене і нести вам черевики. Хіба я не принесла вам черевики?
ГАЛІЛЕЙ. Хай так.
СИНЬЙОРА САРТІ. І це тому, що саме ви вчилися наук і можете платити.
ГАЛІЛЕЙ. Бачу. Бачу, тут нема жодних труднощів. Прощавайте, синьйоро Сарті.
Задоволена синьйора Сарті виходить.
І такі люди, нібито, не зможуть збагнути істину? Та вони вхопляться за неї зубами.
Починають дзвонити до ранньої обідні. Входить ВІРДЖІНІЯ в плащі, з ліхтарем.
ВІРДЖІНІЯ. Доброго ранку, тату.
ГАЛІЛЕЙ. Чому так рано?
ВІРДЖІНІЯ. Ми з синьйорою Сарті йдемо до вранішньої меси. Людовико теж піде. Яка була ніч, тату?
ГАЛІЛЕЙ. Світла.
ВІРДЖІНІЯ. Можна, я гляну в телескоп?
ГАЛІЛЕЙ. Навіщо? (Вірджінія не знаходить відповіді). Це ж тобі не цяцька.
ВІРДЖІНІЯ. Ні, тату.
ГАЛІЛЕЙ. Власне кажучи, ця труба — сама облуда, ти це скоро почуєш скрізь. За три скуді її можна буде купити на вулиці, а винайдена вона ще раніше в Голландії.
ВІРДЖІНІЯ. А ти щось нового побачив на небі?
ГАЛІЛЕЙ. То все тобі нецікаве. Лише кілька тьмяних плямок від великої зірки зліва; якось треба буде звернути на неї увагу. (Звертаючись до Сагредо). Мабуть, я їх назву "зорями Медічі" на честь великого герцога Флоренції. (Знову до Вірджінії). Тобі, Вірджініє, ось що буде цікаво: ми, можливо, переїдемо до Флоренції. Я написав туди листа із запитанням, чи не візьме герцог мене придворним математиком.
ВІРДЖІНІЯ (сяє). При дворі?!
САГРЕДО. Галілео!
ГАЛІЛЕЙ. Дорогий, мені потрібен вільний час, щоб доводити своє. І я люблю м’ясо. Нарешті, на цій посаді мені вже не треба буде втовкмачувати приватним учням Птолемеєву систему, а матиму час, час, час, час обгрунтувати мої докази, бо того, що я маю тепер — не досить. Це пусте, мізерні дрібниці, з якими сором виходити на люди. Адже покищо немає жодного підтвердження того, що якесь небесне тіло обертається навколо Сонця. Але я знайду такі докази, знайду — переконливі для кожного — для синьйори Сарті чи для самого папи. Єдине, чого боюсь: а що, коли мене флорентійський не візьме.
ВІРДЖІНІЯ. А певне, що візьмуть, тату, — з твоїми новими зірками і з усім іншим.
ГАЛІЛЕЙ. Іди собі до меси.
Вірджінія виходить.
Я зрідка пишу до високих осіб. (Дає Сагредо листа). Подивись, чи все в ньому гаразд?
САГРЕДО (вголос читає закінчення листа). "Ні до чого так не прагну, як бути ближче до того, хто як вранішнє сонце осяє наш вік". Великому герцогові Флоренції зараз лише дев’ять років.
ГАЛІЛЕЙ. Це то так. Бачу, тобі мій лист здався занадто раболіпним. А я думаю собі, чи не замало він раболіпний, чи не занадто сухий, чи досить низько я в ньому гну спину. Стриманого листа може собі дозволити той, хто має заслуги в доведенні правоти Аристотеля, а не я. Такий, як я, може тільки плазом на череві доскочити більш-менш путнього становища. Ти ж знаєш, я зневажаю людей, яким бракує клепки, щоб набити собі черево.
СИНЬЙОРА САРТІ і ВІРДЖІНІЯ проходять повз них, ідучи до меси.
САГРЕДО. Не їдь до Флоренції, Галілео!
ГАЛІЛЕЙ. Чому?
САГРЕДО. Бо там скрізь панують ченці.
ГАЛІЛЕЙ. При флорентійському дворі є славетні вчені.
САГРЕДО. Лакеї.
ГАЛІЛЕЙ. Я їх ткну носом у телескоп. Адже ченці теж люди, Сагредо. Їх так само ваблять докази. Не забувай, що Копернік хотів, аби вірили його числам, а я хочу тільки, аби вірили власним очам. Коли істина не спроможна оборонятись, вона повинна перейти в наступ. Я їх ткну прямо в цей телескоп — хай дивляться.
САГРЕДО. Галілео, ти ступаєш на страшний шлях. Злощасна та ніч, коли людина пізнає істину. Вірячи в людський розум, вона тільки закриває на світ очі. Так відчайдушно йдуть тільки на шибеницю. Як можуть власть імущі тримати на волі того, хто знає правду, бодай про найвіддаленішу зірку! Невже ти гадаєш, що папа зважить на твою правду, коли ти скажеш йому, що він помиляється? Хіба він не знав того раніше? Гадаєш, він просто запише в свій щоденник: десятого січня тисяча шістсот десятого року — небо скасоване? Як ти можеш іти з республіки в пастку, поставлену князями й ченцями, маючи в кишені правду, а в руці — трубу? Такий недовірливий в своїй науці, ти стаєш легковірним, як дитя, у всьому, що, на твою думку, може прислужитися твоїм прагненням. Ти не віриш в Аристотеля, а віриш у великого герцога Флоренції. Коли ти оце стояв коло телескопа і дивився на зірки, мені видалось, що ти вже стоїш на багатті, а коли ти казав, що віриш в докази, мені запахло горілим м’ясом. Я люблю науку, але ще дужче за неї я люблю тебе, мого друга. Не їдь до Флоренції, Галілео!