Не виходить слово рівно й гладко,
То нічого, — хлопчик не дитя,
Піонерська багряна краватка
Увібрала кольори життя.
В другій хаті пригасає світло,
І скрипить колиска, й ніч глуха,
Сон кошлаті підіймає мітли,
З матір'ю дитину колиха.
— Люлі, мій маленький, люлі, люлі!
І зникає сніг, як зорепад,
Вже весна синіє, вже зозулі
Білим цвітом обсипають сад.
Він шумить, могутній, попід тучі,
Світлокорий в опаді росин,
Так, як руки підвели робучі,
Як гадав про щастя третій син.
Не страшні хмаровища навислі,
Не страшні йому тумани злі,
Сяє світоч ленінської мислі,
На твоїй і на моїй землі.
1947
« Первый Предыдущая Страница 6 из 6