Входить дворянин.
Дворянин
Там пан один, що принцом Флорізелем
Себе назвав, і разом з ним принцеса, —
Краси такої в світі я не бачив, —
Благають, щоб величність ваша їх
Прийняти згодилась.
Леонт
Що він тут робить?
Його поява в'яжеться погано
Із батьковою величчю. Візит
Раптовий, без належних попереджень
Є наслідком негайної потреби
Чи випадку. Хто супроводить їх?
Дворянин
Лиш декілька осіб, ще й бідно вбраних.
Леонт
Його принцеса, кажете ви, з ним?
Дворянин
Так, незрівнянна з іншими жінками,
Краси такої сонце ще ніколи
Не осявало.
Поліна
Люба Герміоно,
Як кожна мить хизується собою
Перед хвилинами, що відійшли
У небуття! Ця мить, на жаль, затьмарить
Проміння сонячне, що осяває
Твою могилу.
(До дворянина)
Пане, ви колись
Були сказали, написали навіть,
Хоч і в холоднім стилі, що "вона
Не має рівних і не буде мати".
Так вірш ваш лився. Став приплив відпливом,
Як кажете, що бачили ви кращу.
Дворянин
Даруйте, пані. Мало не забув
Я жінку ту, пробачте. Та коли
Побачать цю прибулу ваші очі,
То і язик хвалитиме її.
Така це жінка, що якби схотіла
Створити секту, то переманила б
Прихильників із інших сект, сказавши
Одну лиш фразу: "Йдіть за мною!"
Поліна
Тільки
Жінки б за нею не пішли!
Дворянин
Жінкам
Вона сподобалась би через те,
Що жоден чоловік її не вартий;
Чоловікам — бо із усіх жінок
Вона найрідкісніша.
Леонт
Клеомене,
Підіть із друзями своїми разом
І приведіть до нас прибульців: хай
Ми їх обіймемо.
Клеомен та інші вельможі виходять.
Все ж цей приїзд
Таємний нам здається трохи дивним.
Поліна
Якби наш принц, — перлина між дітей, —
Діждався дня цього, він мав би друга.
Між днями їх народження минув
Лиш місяць.
Леонт
О, мовчи, прошу! Щоразу,
Коли згадає хтось його, вмирає
Для мене знову він. Коли побачу
Я принца — здумаю, мабуть, про сина
І втрачу розум. От вони й прийшли.
Входять Флорізель, Утрата, Клеомен та і нші.
Я бачу, принце, що матуся ваша
Була дружина вірна: в мить зачаття
Вона відбила риси чоловіка
У вашому обличчі. Мав би нині
Я двадцять років і один, то, стрівши
Таку його подобу дивовижну,
Сказав би, як йому колись: "Мій брате!"
І витівки згадав би днів минулих.
Ласкаво просимо до нас в гостину!
І вас, принцесо люба, — ні, богине!
На лихо, втратив я обох дітей,
А то б вони раділи разом з вами,
Себе відчувши аж на сьомім небі.
У той же час через безумство власне
Я втратив і дружину. Батько ваш
Був другом їй, і попри сум тяжкий
Хотів би я побачитися з ним.
Флорізель
Сюди приїхав я з наказу батька
І вам привіз від нього всі вітання,
Які король і другові, і брату
Послати може. І якби недуга
На схилі днів його не підточила,
То він і сам, аби уздріти вас,
Пройшов би землі й переплив моря,
Що розділяють ваші трони. Любить
Він більше вас, ніж всі корони світу
І всіх, хто носить їх.
Леонт
О брате мій,
Достойний пане! У глибинах серця
Перед тобою знов я відчуваю
Провину, і твоє прекрасне слово
Лише побільшує мій пізній жаль.
З приїздом вашим наче знов зійшла
Весна на землю. Тільки уявити:
Такий прекрасний діамант було
Жорстоким бурям дано на поталу,
На забавку жахливому Нептуну,
Аби віддати шану чоловіку,
Не вартому ні тих трудів, ні мук!
Флорізель
Мій добрий пане, з Лівії вона.*
Леонт
Із тих країв, де войовничий Смал * —
Монарх поважний, що примусив люд
Себе боятись і любити?
Флорізель
Звідти
Вона, володарю, і сльози батька
При їхньому прощанні означали,
Що справді є принцесою вона.
Південний вітер щастя нам приніс
І перетнути море допоміг,
Щоб батькове доручення до вас
Я виконав. Від ваших берегів
Я відіслав супутників найкращих
В Богемію, аби оголосили
Вони і про лівійський успіх мій,
І про безпечне прибуття сюди.
Леонт
Нехай боги блаженні це повітря
Очистять, вільним зроблять від зарази,
Щоб краще дихалося вам! Ваш тато —
Людина вельми доброчесна, я ж
Був дуже грішний перед ним — і небо
Мені помстилося, мене лишивши
Без спадкоємців; ваш же добрий батько
Благословення заслужив у неба
В особі сина, повного чеснот.
Яке було б моє життя, коли б
Я міг сьогодні мати сина й доньку,
Таких прекрасних — от як ви обоє!
Входить вельможа.
Вельможа
Королю, неймовірні вісті! Доказ —
За кілька кроків звідси. Там король
Богемії; мені він наказав
Вітати вас. Він просить у кайдани
Закути сина, що від нього втік,
Забувши і обов'язок, і рід,
І всі надії, що поклав на нього
Король. А втік він з донькою якогось
Старого пастуха.
Леонт
То де король
Богемії? Кажи!
Вельможа
Уже в столиці,
Його я бачив півгодини тому.
Слова мої дивують вас, вони
І мій правдиво відбивають подив.
Король богемський поспішав якраз
(Чи не наздоганяв цю гарну пару?)
І по дорозі батька стрів цієї
Підробленої дами. Брат її
Був з ним, вони тікали разом.
Флорізель
О
Камілло — зрадник! Досі жодна буря
Не похитнула вірності його.
Вельможа
Його провини можете ви зараз
Оскаржити; він тут із вашим батьком.
Леонт
Він тут? Камілло?
Вельможа
Я з ним розмовляв.
Тих бідолах розшукує тепер він.
Ніколи я не бачив, щоб від жаху
Хто-небудь так тремтів. Вони стояли
Навколішках і цілували землю,
Брехливо присягаючись щомиті.
Король Богемії, заткнувши вуха,
Їм обіцяв погибелі всі разом.
Утрата
О бідний тато мій! Не хоче небо
Благословити наш союз, воно
Наглядачів послало проти нас.
Леонт
Ви одружилися?
Флорізель
Ні, пане! Бачу,
Що ми вже не одружимось ніколи.
Хіба що зорі поцілують квіти
В земних долинах. Для людей великих
І для малих — однакова біда.