"Лучилось се так. Він вже надворним радником, Петро Петрович Лужин, і зачислюється до дальших свояків Марти Петрівни, котра чи мало до сего причинилась. Почав з того, >що через неї заявив бажання з нами познакомитесь, був як слід принятий, пив каву і на другий таки день прислав лист, в котрім вельми ввічливо заявив свій предлог і просив скорої рішаючої відповіди. Чоловік він діловий і занятий, і спішить тепер до Петербурга, так що дорожить кождою міну-тою. Розуміється, ми зразу були дуже поражені, зваживши, що все те склалось надто скоро й ненадійно. Розбирали і радились ми обі разом цілий той день. Чоловік він надійний і забезпечений, служить в двох місцях і вже має свій капітал.
"Правда, йому вже сорок пять літ, але він ще зовсім "нічого собі" і ще може подобатись женщинам, та і загалом чоловік він вельми статочний і приличний, трошечки лиш насуплений і мабуть гордий. Але се може бути тільки так здається, на перший погляд. Та ще упереджаю тебе, милий Родю, коли побачишся з ним в Петербурзі, що наступить в дуже скорім часі, то не суди надто різко і палко, як се твій звичай, коли на перший погляд що-небудь в нім тобі не сподобається. Говорю се на припадок, хотяй я переконана, що він зробить на тебе гарне вражіння. Тай загалом, щоби пізнати якого би се не було чоловіка, треба відноситись до него постепенно і обережно, щоб не впасти в помилку і упередження, котрі опісля вельми трудно справити і загладити. А Петро Петрович, бодай по многих признаках, чоловік зовсім гідний поважання.
"При першій зараз гостині у. нас він заявив нам, що він чоловік позитивний, але в многім признаєся, як він сам виразився, до "переконань новійших наших поколінь" і ворог всяких упереджень. Ще й богато иншого він говорив, тому що потрохи, здається, чванливий і вельми любить, щоб його слухати. Однак се майже нічого злого. Я, очевидно, мало зрозуміла, але Дуня обяснила мені, що він чоловік хоч і не великого образования, та зате розумний і, здається, добрий.
"Ти знаєш характер сестри своєї, Родечку. Се дівчина тверда, вирозуміла, терпелива і великодушна, хоч і з палким серцем, про що я добре переконалась. Очевидно, ні з її ні з його сторони особлившої любови тут нема, але Дуня, крім того, що дівчина розумна, рівночасно ще і людина свята мов ангел і за повинність поставить собі сотворити щастя чоло-вікови, котрий з своєї сторони став би дбати про її щастя, а про се послідне ми не маємо поки що важних причин сумніватись, хоч — сказати правду — трохи за скоро склилось се діло.
"До того ще він чоловік дуже проворний і розумієсь сам побачить, що його власне домашнє щастя буде тим певній-ше, чим Дунечка буде за ним щасливійшою. А що там до деяких нерівностей в характері, до деяких старих привичок і хоч би і деякої незгоди в думках (чого і в найщасливших подружах обійти годі), то дотично сего Дуня сама мені сказала, що вона спускаєсь на саму себе, що непокоїтись тут нічого, і ,що вона богато може перенести, скоро тільки дальші відносини будуть чесні і праведні. Він, приміром, і мені показався зразу трохи різким; але се може походить іменно ЕІДСИ, що він отвергай чоловік, і воно певно так. Так ось при других відвідинах, вже одержавши слово Дуні, в розмові він виразився, що вже і передше, не знаючи Дуні, постановив взяти дівчину чесну, але без віна, і доконче таку, котра вже зазнала хоч трохи біди, — а се задля того, як обяснив він, що муж нічого не повинен завдячувати своїй жінці, і о много ліпше, коли жінка уважає свого чоловіка за свого добродія.
"Додам, що він виразився трохи мягче і лагіднійше ніж я написала, бо забула його власні слова, а памятаю саму тілько гадку, і крім того сказав він се зовсім не з заміром, а очевидно проговорившись, в розгарі розмови, так що навіть старався опісля поправитись і змягчити; але мені все таки видалось те трохи за різко і я сказала се опісля Дуни. Але Дуня навіть з гнівом відповіла мені, що: "слова — ще не діло", і се очевидно справедливо. Перед тим, заки справа рішилась, Дунечка не спала цілу ніч і, думаючи, що я вже сплю, встала з ліжка і цілу ніч ходила взад і вперед по кімнаті; наконець приклякла і довго і горячо молилась перед образом, а рано заявила мені, що вона рішилась.
"Я вже згадала, що Петро Петрович вибирався тепер до Петербурга. У него там великі орудки, і він хоче отво-рити в Петербурзі публичну адвокатську канцелярію. Він давно вже занимається веденням всяких справ і процесів, і що-лиш сими днями виграв оден великий процес. До Петербурга вже йому і длятого конечно, що там у него одна важна справа в сенаті*). Таким способом, милий Родечку, він і тобі може бути дуже пожиточний, навіть у всім, і ми з Дунею уже поклали, що ти таки зараз тепер міг би сміло почати свою будучу карієру і уважати своє будуче становиско вже ясно опреділеним. О, коби се справдилось! Се було би таким щастям, що требаб уважати його не инакше. як очевидною ласкою Божою для нас. Дуня лиш і мріє про се. Ми вже осмілились сказати кілька слів в отсім ділі Петру Петрови-чеви. Він виразився осторожно і сказав, що очевидно, коли йому без секретаря обійтись буде годі, то, розуміється, ліпше платити за труд своякови, ніж чужому, коро лиш той по-кажеся спосібним до сего заняття (ну, та ще би ти не показався спосібним!), але зараз виразив і сумнів, чи університетські заняття твої лишать тобі настілько часу, щоб міг ти заниматись в його канцелярії.
"На сей раз діло і скінчилось, але Дуня ні про що кромі сего тепер і не думає. Вона тепер вже кілька день дословно мов би в якійсь горячці, і уложила вже цілий проект, що ось
*) Сенатом в Росії називався найписший суд.
з часом ти можеш бути товаришем а навіть спільником Петра Петровича в його адвокатських заняттях, тим більше, що ти сам на юридичнім факультеті. Я, Родю, з нею погоджуюсь і поділяю всі її пляни і надії, видячи в них повну правдоподібність; і мимо теперішнього, — легко понятного, — отяга-няся Петра Петровича (аджеж він тебе ще не знає), Дуня твердо переконана, що достигне всего своїм добрим впливом на будучого свого чоловіка, і сего вона певна. Нічого й казати, ми стереглися виговоритись перед Петром Петровичем хоч би про щонебудь з отсих дальших мрій наших і головно про те, що ти будеш ЙОГО СПІЛЬНИКОМ. Він чоловік холодний і певно приняв би се дуже сухо, бо усе те показалось би йому чистими мріями. Рівно-ж ні я ні Дуня — ні півслова ще не говорили з ним про тверду нашу надію, що він поможе нам помагати Тобі грішми, як довго Ти на університеті; тому не говорили, бо безпечно се і само собою наступить з часом і він напевно, без злишніх слів сам отеє предложить (де-ж би він щось подібного відмовив Дунечці), тим скорше, що ти і сам можеш стати його правою рукою в канцелярії і діставати отею поміч не як добродійство, але як заслужену заплату.