Хата стоїть у селі при долині,
Сонце біжить за веселу доріжку,
Бачу ті очі синії-сині,
Рідну, далеку, привітну усмішку.
Знав ти і доброго, і ворожого,
Все за людей турбувався, нівроку,
Батьківська хата — від літа божого,
Так би сказать, з дев'яностого року,
Може посвідчить за ночі осінні,
І за мотори у доброму ділі,
І за налите тужаве насіння...