I
— Віддай! Ну, Птичкін, оддай!
Маленький, нашорошений, як розгніване кошеня, Вітя Непосида аж спітнів, намагаючись наздогнати Птичкіна.
А Птичкін, голосно сміючись, невтомно бігав по подвір'ю, на мить спинявся, підкидаючи в долонях новенький шкіряний гаманець, і гукав:
— А ти наздожени — я й віддам! — і знову кидався бігти.
— Ну, Птичкін, одда-ай, Птичкін, тебе ж як людину просять, а ти...
В...