10 лютого 1890 року прийшов у цей світ Борис Пастернак, залишивши свій слід у пам,яті та серцях мільйонів назавжди. Його народження відбулося у місті Москва, де мати, на ім,я Розалія, подарувала коханому чоловіку першого нащадка. Батька звали Леонід. Потихеньку родина зростала. В результаті чого, у найстаршого з,явились дві сестрички та молодший братик. Подружжя мешкало в інтелігентному суспільстві, бо в їх жилах теж текла дворянська кров. Глава сімейного гніздечка вніс свою творчу лепту у розвиток дітей. Він присвятив себе художньому мистецтву. Його майстерність не могла залишитись непоміченою, тому своїми золотими руками творив для відомих особистостей. Наприклад, мав досвід співпраці з королями художньої літератури та втілювати на папері малюнки зіркових творів, які були розміщені в книжках. Серед них був й Лев Толстой. Маючи такі знайомства, в родині завжди були різноманітні та цікаві гості. Тим паче, що й дружина не відставала від свого чоловіка. Вона була піаністкою та не покидала своєї улюбленої справи, навіть знаходячись вже у зрілому віці. На сімейні вечори приходили відповідні друзі. В їх числі можна було побачити Сергія Рахманінова та інші великі постаті. Знаходячись ще в дитинстві, майбутній поет був привчений до прекрасного у вищому світі. Деякі з приятелів родини мали на нього визначний вплив, що виливалось у любов до музичних інструментів. Борис дуже полюбляв радувати присутніх своєю грою на фортепіано. Чи то по генах передалось від матінки, або коло гостей давало поштовх до розвитку музичних здібностей, але це було присутнім. Також, малому з перших днів прищеплювали високі відносини до Бога та церкви. Він регулярно відвідував служіння та на власні очі знав, як все це виглядає. Вміння малювати та грати було родом із дитинства, навіяне близькими людьми. Тому воно потрохи йшло із життя разом з дорослішанням. Аж до дев,ятнадцяти років займався вивченням цієї справи. Проте, хлопець, все ж таки, мав свою стезю, на яку незабаром став твердою та впевненою ногою. Адже, перші кроки до зірок зроблені, урок від знавців отриманий, тому попереду тільки світле майбутнє.
Батьки відправили старшого сина у школу-гімназію, де навчання йому здавалось легким та дуже цікавим. Сумлінне вивчення матеріалу та виконання домашніх завдань, давали свої плоди у вигляді відмінних оцінок. Показники учня були на стільки гарними, що він цілив на золоту медаль, яку по закінченню, у 1906 році, все-таки завоював. Тим самим, даючи привід тату та матері пишатись своїм юним талантом. Попрощавшись з однокласниками та вчителями, перед хлопцем повстало питання про майбутню освіту. Його цікавило основне, як зробити правильний вибір, не помилившись у тому, ким далі працювати в дорослому житті. Звісно, варіантів було декілька. В той момент потрібно було обрати єдине. Чи прислухатися до порад родини, або опиратися тільки на свої бажання та мрії. Коливання крокували зі студентом завжди поруч. В результаті, у 1908 році становиться вихованцем університету Москви, де вивчає юридичну справу. Юриспруденція дається нелегко. Скоріше через те, що творчій людині важко в собі побачити юриста, а гризти граніт цієї науки взагалі нудно, хоч і престижно. Наслідком цих сумнівів став перехід на інший факультет. Тепер Б. навчався на історико-філологічному відділенні. До речі, там його чекали успіхи, відмітки були гарними, які залишилися на висоті й по закінченню вища, у 1913 році. За спиною Бориса великий студентський досвід та гарні показники. Це дає йому можливість думати про закордонне навчання. Не роздумуючи, той їде до Германії. Оселяється у місті Марбург, що має славу університетського містечка, там і продовжує вдосконалюватися. Вивчаючи філософію, має всі шанси залишитись в цій країні. А, отримавши диплом, може повністю присвятити себе цьому предмету та побудувати кар,єру в даній сфері. Відомо, що доля визначається ще задовго до народження, тому все складається так, як повинно скластися. Це свідчить про те, що ряди філософів найближчим часом не поповняться, на відміну від рядів письменників.
Закінчивши поглинати знання та ступивши в наступний період життя, поет повертається до Росії. Потяг до Батьківщини не може пересилити великих перспектив у Германії, в результаті чого рідна земля тепло зустрічає туриста. Пастернак повністю віддається давньому бажанню і робить перші спроби стати визнаним письменником. Починаючи з 1913 року, він дарує світу перші вірші, кількість яких згодом зростає та перетікає у цілі збірники. Роки плідної праці не проходять даром. Вже, у 1958 році, поета та прозаїка одарюють Нобелівською премією, що є найкращим показником яскравого таланту. Борисом було написано велика кількість поем, віршів, над якими він працював аж до 1959 року.
"Доктор Живаго"- цей роман один з найвідоміших творів автора, якому він присвятив десять років свого життя. Початком написання став ще 1945 рік. Останні рядки були створені аж у 1955 році. У центрі сюжету зовсім ще юний хлопець на ім,я Юра. На той момент йому виповнилося лише одинадцять років, коли він прощається з єдиною близькою людиною, своєю матір,ю. Хлопець на похороні проводить в останню путь маму. Батька він вже не пам,ятає, бо той покинув їх, коли син був ще зовсім маленьким. У сім,ї були родичі, тому вони, по черзі, намагались прихистить дитину. Доля Юрія складається далі таким чином, що він потрапляє у приймальну сім,ю, де й залишається. З дитинства він мріяв про літературу та наяву бачив себе поетом. Подорослішавши, йде навчатися до університету та отримує професію медика. По закінченню виша в особистому житті теж очікують зміни. Він вперше відчуває закоханість. Об,єктом уваги стає дочка родини, яка його пустила у свій дім. Тому, після випускного, молодята грають весілля. У подружжя народжуються діти. Але доля не дає шанс бути близьким людям разом, незабаром їх шляхи розходяться. Ще до одруження, герой зустрічає знайому дівчину, яку звуть Лариса. Саме з нею й зійдуться дороги обох. Настає війна. Лікар залишаю свою домівку та вирушає на фронт. Там він знаходить ту дівчину, в яку закохався тільки одним поглядом, очі якої ніяк не виходили з голови. Вона вже заміжня, та робить останні спроби, щоб відшукати зниклого безвісти чоловіка. Події змінюють одна одну. Тільки пройшло любовне потрясіння, як медика викрадають у полон, де він повинен виконувати всі вимоги, які диктуються. Доклавши останні зусилля, мужчина тікає від ворога. Його зустрічає Лара, з якою він вимушений розпрощатися, тільки заради її безпеки. Таким чином, герой залишається один. Поруч немає ні дружини, ні дітей, ні батьків, ні коханої. Останні дні проходять в смутку та самотності.
На екрані роман з,явився чотири рази, був знятий у різних країнах. Перший раз фільм побачили у 1959 році. 2005 рік став останнім, коли була зроблена екранізація.
" Йде сніг"- це вірш, який читачі змогли прочитати та проаналізувати в останній збірці поета. Написання його припало на 1957 рік. Мова йде про метелицю, яка, начебто, трапляється кожен рік та нічого нового з собою не приносить. А, якщо уявити, що ці маленькі часточки, що схожі на крижані зірочки, являють собою годинник людського життя. Сніг падає потроху. Так само, як потроху минають всі дні, а життя підходить до свого логічного завершення. Нехай кожна людина зупиниться та просто насолодиться моментом, подякувавши за нього всесвіту. У рядках вірша асфальтну дорогу автор порівнює з реальною долею, по якій кожен з нас слідує. А повороти- це такі самі життєві перепони та перешкоди. Для когось подарунки долі, а для когось негаразди. Їх обов,язкого треба гідно пережити, по можливості з посмішкою, як говорить письменник. Ось, тільки завітала осінь, щоби подарувати свої яскраві барви, а вже на зміну підходить зима. Вона турботливо з любов,ю вдягає домівки, тротуари та рослини у свої теплі білосніжні одежини. Адже, навколо все прекрасне лише в очах тих, хто несе в собі добро та щастя. Треба розуміти цінність кожного моменту, кожного сезону та любої погоди за вікном. Тільки тоді в душі завжди буде тепло та сонячно, навіть в лютий мороз.
Письменник плідно трудиться над наступним романом, коли несподівано в його життя вривається вітер змін. З собою він приносить гарну дівчину, чий образ поет багато разів уявляв, обмірковуючи сюжети для творів. 1921 рій ця красуня зробила по особливому прекрасним. С того дня, як вони побачились, то вже розлучитись не могли. Викрадачка чоловічого серця мала красиве ім,я Євгенія. Не тільки сама Женя, а і її захоплення, надихали творця на успіхи. Вона була художницею. Їх союз, без сумніву, мав всі шанси бути вічним. Тому, невдовзі, молоді побралися та скріпили свої почуття штампами. Через нетривалий час супутниця подарувала чоловіку плід їх шаленого кохання. Народження сина підняло Бориса на вершину омріяного щастя. Спливав час, та на зміну тихому сімейному життю прийшов шторм, який приніс з собою купу проблем, як матеріальних, так й особистих. Грошей все більше не вистачало, бо й дружина використовувала їх для своїх цілей у мистецтві. З того моменту скандали й сутички не покидали сімейний маєток. Дружина важко переживала свої невдачі не тільки у стосунках з коханим, але й у колі художників. Її своєрідна натура не витримувала такого тиску, тому разом із синочком рушає до батьків в іншу країну. Тривала відстань зробила свою справу, в результаті чого браку настав сумний кінець. Борис рушає в обійми нової жінки, яку звали Зіна. Вона також мала родину. Закоханий робить пропозицію руки та серця, на яку та відповідає згодою. Перепоною не стали навіть двоє дітей, які були в Зінаїди від першого шлюбу. Цей союз проіснував приблизно десять років, в ньому народився син. Минув деякий період та пара розсипалась на дрібні уламки.
Напружена праця та болючі переживання, за якими слідували втрати, викликали хворобу серця. У 1952 році здоров,я Пастернака надірвав інфаркт. А весною 1960 року у двері постукав страшний недуг. Онкологічне захворювання легенів потроху забирало життя. Лікарі були не в змозі більше боротися. Тому 30 травня 1960 року, у віці сімдесяти років, в Московській області, видатна людина навіки покидає життя. Захований там, де й працював останні роки, у Передєлкіно. Попрощатися з поетом прийшли багато відомих та люблячих його людей, поціновувачів та прихильників творчості.