Ім’я Михайла Коцюбинського знайоме всім українцям: від сучасних старшокласників, до дорослих, вихованих в Радянському союзі. Народився митець 17 вересня 1864 року. Щоправда у метричній книзі вказана дещо інша дата - 5 вересня, що пояснюється різницею в стилях.
Батько письменника - Михайло Матвійович, займав посаду губернского секретаря. Людиною він був працьовитою, щирою, з загостреним почуттям справедливості і нетерпимістю до утисків. Саме через непростий норов батька, сім’ї Коцюбинських доводилося часто міняти місце проживання, а голові сім’ї - місце роботи.
Мати - Гликерія Максимівна, вийшла за Михайла Матвійовича Коцюбинського, коли той уже мав двійко дітей від покійної дружини. До падчерок жінка ставилася прохолодно, натомість сповна нагороджувала материнською любов'ю першого спільного синочка - Мусю, саме так вона пестливо називала Михайла. Мати та син мали схожі риси обличчя та споріднені душі. Гликерія проявляла поступливість щодо всього нового, одночасно втілюючи в собі інтелігентність, благородність, любов до творчості. Слідом за первенцем у подружжя народилося ще четверо дітей: Лідія, Хома, Леонід та Ольга.
Юний Михайло почувався винним перед не рідними сестрами, через недостатню увагу від батьків. Натомість, сам із радістю спілкувався з ними, читав вголос книжки з бібліотеки, вигадував спільні забави.
Сім'я Коцюбинських жила спочатку у Вінниці,а згодом - то в селі, то знову в місті, залежно від того, де отримував роботу батько Михайло.
Сам письменник не раз змальовував в автобіографічних листах чарівне поділля, де минали його дитячі роки, сповнені сімейного затишку та народних традицій.
На перші літературні подвиги, ще у віці 8 років, Коцюбинського надихнули пісні сліпих лірників, послухати яких він бігав на ярмарок. Відверті рядки про бідування селян, всюдисущу несправедливість неабияк впливали на формування особистості майбутнього митця.
Повсякденною моою спілкування в родині була російська. Проте від няньки Хими Михайлик чув українське слово у вигляді казок та оповідок. Одного разу, коли він захворів, то в гарячці і сам заговорив українською. Цей випадок здивував всю родину, а малому Мусі з тих пір ще більше полюбилася ця мова.
Через судову реформу в 1872 році, глава сімейства втрачає роботу і Коцюбинські змушені залишити місто і переїхати до Літинського повіту, проте не на довго. Вже через два роки Михайло Матвійович вкотре змінює місце роботи і сім’я оселяється в місті Бар.
За тодішніми мірками родина мала чималі статки, тож могли дозволити собі найняти вчителя для малого Михайлика. Ним став шанований у місті вчитель Барської школи Богачевський Яким Іванович. До школи хлопчик пішов лише восени 1875 році, одразу до третього класу, попередньо склавши необхідні іспити.
Предмети викладали, звісно ж, російською. Проте Яким Іванович іноді вживав українську, перекладав російські вислови. але частіше українську мову можна було почути на перерві від ровесників, за грою в м’яча.
У пам’яті однокласників Михайло залишився старанним, стриманим, вихованим учнем. Його можна назвати загальним улюбленцем, адже йому вдавалося отримувати похвалу від вчителів, не викликаючи заздрощів від однокласників. Михайло однаково приязно ставився до українців, поляків та євреїв, завдяки чому згуртовував навколо себе дітлахів.
Не маючи можливості вибрати навчальний заклад для подальшої освіти, у 1876 році Коцюбинський вступає до Шаргородського духовного училища. Саме тут викладач російської мови звертає увагу на талановитого юнака і пророкує йому велике літературне майбутнє. Михайло здобуває непогані знання в гуманітарній сфері, малює тушшю.
Тим часом матеріальне становище родини Коцюбинських значно погіршується. Михайло все ж закінчує Шаргородське училище в 1880 році. Але сім’я змушена постійно переїздити з одного подільського села до іншого. Ці переїзди Михайло молодший намагається використати для подальшої самоосвіти. Він “ковтає” десятками художні, історичні, філософські книги з приватних бібліотек різних людей, з якими виходило знайти спільну мову.
Саме в цей період формувалися основи світосприйняття майбутнього письменника, а читання творів Марка Вовчок, “Кобзаря” Т. Шевченка, Панаса Мирного, Г. Успенського, В. Короленка просто перевернули його внутрішній світ.
Прагнучи до подальшого навчання, Коцюбинський вступає до Кам’янець-Подільської семінарії у 1881 році, проте через матеріальну скруту змушений залишити навчальний заклад, так і не отримавши диплом. Проте, як згодом напише сам письменник, у цей час він зближується з революційно налаштованою молоддю, що дає йому досвід, якого б не дали навіть тисячі прочитаних книжок.
У 1883 році батька вкотре звільняють з роботи, він не знаходить сил для подальшої боротьби з несправедливістю, намагається приглушити біль і забутись завдяки алкоголю та помирає через три роки. Мати втрачає зір і у віці 19 років Михайло Коцюбинський стає головою сім’ї.
Постає потреба в грошах, тому доводиться давати приватні уроки дітям із заможних родин, ризикуючи вкотре потрапити в поле зору жандармів через відсутність диплому.
Дбаючи про сім’ю, Михайло часто не доїдає, працює по 12 годин на добу і часто хворіє. Деякі джерела стверджують, що у цей період він тричі переніс пневмонію. Домашній устрій Коцюбинських значно змінився, сестри виконували всю домашню роботу самі, без служниці, слухаючись вказівок матері.
Михайло дуже любив влаштовувати дружні посиденьки в себе вдома. При посторонніх людях завжди був стриманий, мовчазний, навіть дещо суворий, лише в оточенні близьких приятелів невимушено вів бесіду, посміхався, жартував та був душею компанії.
Не варто забувати, що в ті часи будь-які зібрання молоді викликали підвищену увагу поліції, тож оселя Коцюбинських завжди була під пильним наглядом жандармів.
Навіть залишившись єдиним годувальником у сім’ї, Михайло не припиняє працювати над самоосвітою, маючи намір здати іспити на атестат зрілості.
1884 - 1886 роками датуються перші літературні спроби письменника. Твори написані для простого селянського люду, чим і пояснюється простота викладу думок. Оповідання не зазнають успіху, а тодішня еліта, в обличчі безпосередньо Ц. Неймана та інших інтелігенів, радила взагалі кинути цю справу. Внаслідок такої критики наступні кілька років Коцюбинський пише, вдосконалюється, розвиває свій особливий літературний стиль, але вже не наважується показувати свої твори широкому загалу.
Він перекладає українською твори російських класиків, бо просто не уявляє свого життя без літератури, про що сам пише в автобіографічних листах. Ці перші спроби юного письменника побачили світ лише по його смерті.
Працювати без диплому стає все небезпечніше, тож Михайло активно готується до здачі іспитів для отримання звання народного вчителя. Цей задум вдається реалізувати у 1891 році, склавши іспити екстерном при Вінницькому реальному училищі.
У 1890 письменник готується до поїздки у Львів, який у той час входить до складу Австро-Угорщини. Причиною поїздки стає публікація його вірша “Наша Хатка” у журналі ”Дзвінок”, який кожні два тижні виходив друком у Львові. Крім цього, письменникові вдається познайомитися із багатьма діячами літературної сфери. А знайомство з І. Франком з часом переростає в близьку дружбу, про що свідчить їх часте листування. Іван Франко, зацікавившись талантом молодого митця, сприяє появі його творів ще у кількох львівський періодичних виданнях.
У 1891 році Коцюбинський переїздить до Лопатинців, де продовжує займатися репетиторством. Увесь вільний час проводить серед селян, спілкується з ними, цікавиться традиціями та обрядами. Всі свої спостереження записує, як стверджували очевидці. Цей період життя стає поштовхом для нових звершень на літературній ниві. Змирившись з відсутністю університетської освіти, повністю віддається творчості. Пише багато віршів, оповідань для дітей, науково-популярних статей, нарисів, біографій, перекладів з російської. Продовжує публікуватися та підтримувати зв’язок з львівською інтелігенцією, через що вкотре опиняється під прицілом російської влади.
Проживання в селі та спілкування з простим людом спричиняє зміну цінностей та відображається в сюжетах творів і подальшій громадській діяльності.
У 1892 році переїздить до Бессарабії, де М. Ф. Комаров сприяє отриманню посади у Філоксерній комісії. У цей період з'являються твори “Ціпов’яз”, “Маленький грішник”, “Хо”, “На крилах пісні”. Крім літературної діяльності Коцюбинський цікавиться народними традиціями, мовою, культурою братського народу.
У 1895 році М. Коцюбинський переїздить до Криму. Вільного часу для творчості стає значно більше. Про це він пише у листі до М. Комарова.
У 1897 році виходять друком кілька статей в газеті “Волынь”. У цьому році пише оповідання “Відьма”.
Збірка під назвою “В путах шайтана” друкується у Львові 1899 року. Через рік світ побачила нова збірка оповідань “По-людському”.
Вкотре переїхавши, на цей раз до Чернігова, стає членом архівної комісії. Пише оповідання “Fata Morgana”, що згодом отримує продовження.
Через тяжку працю із ранніх років, починає часто хворіти. Лікуючись за кордоном, побував в Німеччині, Італії, Австрії, Швейцарії.
Перебуваючи на острові Капрі у 1909 році знайомиться з М. Горьким і між ними зав'язується близька дружба. Під час поїздок за кордон з'являються новели “Дебют”, “Сміх”, “Він іде”, оповідання “Що записано в книгу життя”.
Матеріал для повісті “Тіні забутих предків” шукає на Буковині. У 1911 році Коцюбинський отримує довічну пенсію і більше не змушений працювати.
Оповідання “Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, “Хвала життю”, “На острові” стають останніми у його житті.
Одружився з Вірою Дейшею. У вересні 1896 року подружжя чекає первістка, якого нарекли Юрієм. Михайло та Віра деякий час були змушені жити нарізно. Мати з сином у Вінниці, батько - в Криму. Чоловік та дружина мають споріднені душі, поділяють активну громадську позицію, дуже часто листуються, тому їх стосунки залишаються палкими, один за одним з’являються 4 дітей.
На 6 році спільного життя через буденну рутину, проблеми зі здоров'ям чоловіка, важкою ношею домашніх справ, а також обов'язків секретаря, коректора і критика творів Коцюбинського, які лягли на Вірині плечі, почалась криза в стосунках.
Втікаючи від проблем, Михайло почав шукати жіночої підтримки поза шлюбом. Олександра Аплаксіна стала чи не найпристраснішою сторінкою в житті письменника. З часом пристрасть переросла в сильне почуття, принаймні так писала в листах Аплаксіна.
25 (12 за старим стилем) квітня 1913 року Михайло Коцюбинський помирає. Олександрі в цей час виповнюється лише 32 роки.
В останні миті життя поряд із Михайлом Коцюбинським була його донька Ірина, та розрадити вмираючого батька їй не вдалося, адже останніми словами митця були: “Жити хочу! Жити!”.