Григорій Квітка-Основ’яненко
Григорій Квітка-Основ’яненко – український письменник, прозаїк, драматург, журналіст, критик, а також громадський діяч. Сам себе називав «батьком української прози».
Григорій Квітка-Основ’яненко народився 29 листопада 1778 року в селі Основа – нині це околиця Харкова.
Батьки хлопчика – заможні люди. Федір Іванович, батько прозаїка спочатку працював суддею, згодом перейшов на цивільну службу. Він тісно товаришував з Григорієм Сковородою, користувався авторитетом серед свого оточення.
Коріння матері прозаїка, Марії Василівни, походить з заможного на Слобожанщині роду Шидловських. Вона – одна з директорок харківського Інституту шляхетних панночок. Сучасники характеризують жінку як досвідчену людину, яка з роками вдалась до молитов і в результаті вирішила побудувати церкву у власній оселі.
Якщо батька Григорія біографи характеризують м’якою й товариською натурою, то матір – суворою і владною.
Григорій Квітка-Основ’яненко, був другим сином у родині. З народження – кволий та хворобливий. Перенісши золотуху, втратив зір. Бачити хлопчик став у 6 років, коли мати його повела до Озерянського монастиря. За легендою, він прозрів, побачивши світло від ікони Озерянської Божої матері.
Рід Квітки – відомий старшинськими посадами в козацьких полках Слобожанщини. Його предки брали участь у будівництві укріплення проти татар, у перському, кримському та польському походах.
В оповіданні про заснування Харкова розповідається, що прапрадід Григорія Федоровича Андрія охрестила «квіткою» за милу зовнішність жінка пана, в помісті якого хлопчина знайшов притулок. У юні роки Андрій Квітка тікає з коханою на Схід, де розростаються нові хутори та села. Місце поселення прапрадіда «батька української прози» отримує назву Основи. Власне, за легендою, Андрія Квітку і вважають засновником Харкова.
Початкову освіту хлопчик отримував спочатку вдома самостійно, потім з дядьком. Згодом він опанував науку в монастирській школі.
У родині Квіток-Основ’яненків шанували українську мову та історію, багато читали й проводили самодіяльні вистави, в яких брав участь і сам Григорій. Ще змалечку він вправно володів грою на фортепіано та флейті, а також багато читав та вчив на пам'ять творчість Сковороди та Гулака-Артемовського.
1793-1797 роки – період військової служби Григорія Федоровича, а 1804-1805 – релігійної: прозаїк вирішує стати ченцем, нібито, за рекомендацією Сковороди. У той період «майбутнього батька української прози» було складно впізнати – ряса до п’ят, затягнута поясом та довга борода. Його очікування релігійного служіння не збігалися з реальністю, молодому Квітці доводилось працювати в складних умовах – у холоді та з кіньми, яких він боявся з дитинства.
Згодом ще на рік повернувся до військової служби, яка зовсім його не захоплювала.
1812 року Квітка-Основ’яненко починає свій культурницький і громадський рух – відкриває приватний театр, в якому він працює і режисером, і директором. Вважаючи театр інструментом виховання, пише багато п’єс: «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827 рік), «Дворянские выборы» (1828), «Турецкая шаль» (1829), «Ясновидящая» (1830).
У цей період він стає і благодійником – виділяє кошти на заснування інституту шляхетних дівчат.
З 1816 по 1828 роки – провідник дворян Харківського повіту. Такий досвід приніс Григорію матеріали для творчості.
З 1816 року він бере участь у заснуванні перших українських громадського-літературних журналів – «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник», де і вийшли друком перші літературні роботи Квітки-Осов’яненка, а саме гумористично-сатиричні листи поміщика Фалалея Повинухіна.
1839 року – відкриває губернську бібліотеку та засновує кадетський корпус в Полтаві. Паралельно працює суддею та головою харківської палати карного суду. Квітка-Основ’яненко став одним з найвпливовіших людей Харкова, зробивши великий внесок у розвиток міста.
Найбільше Григорій Квітка-Основ’яненко відомий українцям своєю прозою. Писав письменник російською та українською мовами. Його твори розподіляють на бурлескно-реалістичні та сентиментально-реалістичні. За життя він створив близько 80 прозових і драматичних творів.
Григорій Федорович один з перших показав позитивні риси українських селян – їхній розум, чесність і почуття гідності. Він прагнув максимально правдиво показати їхній побут, традиції та звичаї. Він закликав дворян шанобливо ставитись до звичайних селян, при цьому уникав тему кріпосництва.
Особливе місце в його творчості відведено долі українській дівчині-селянці, яка зазнавала гноблення навіть у власній родині. Квітка-Основ’яненко зображує героїнь скромними, сентиментальними, добрими, ніжними і дуже працьовитими.
Яскравим прикладом перелічених фактів стала перша повість Григорія Федоровича – «Маруся», написана 1832-го, а видана 1834 року. Це розповідь про нещасливе кохання сільської пари Марусі й Василя. У цьому творі письменник змальовує селянський побут, описує обряд сватання та поховання.
«Маруся» увійшла у першу книгу «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком». Друга частина вийшла 1837-го. Серед творів останньої – бурлескна повість «Конотопська відьма», в якій автор поєднав реалістичне та фантастичне. За мотивами цієї книги відзняли дві кінострічки – 1987-го та 1990-го.
У 30-х роках ХІХ століття Квітка-Основ’яненко потоваришував з відомими літературними діячами Євгеном Гребінкою і Тарасом Шевченком. Так прозаїк 1841 року надрукував свою «Сердешну Оксану» в альманасі Гребінки «Ластівка». До речі, саме цю повість 18564 року опублікували французькою мовою – це один з перших українських літературних творів, який представили європейським читачам. Його творчі роботи переклали також німецькою, польською, болгарською і чеською.
Чи найвизначнішим драматичним твором стала п’єса Григорія Федоровича «Сватання на Гончарівці», написана 1835 року. Це соціально-побутова комедія на три дії, в якій йдеться про любовний трикутник. Сам Квітка твердив, що герої п’єси він взяв з реального життя. Вже наступного 1836 року вийшла перша постановка «Сватання на Гончарівці» й здобула успіх. А 1958 року п’єсу «батька української прози» екранізував режисер Ігор Земгало.
Зі своєю дружиною Квітка познайомився у навчальному закладі для дівчат, який він заснував. Випускниця Єкатеринінського інституту Анна Вульф, за направленням імператриці, приїхала до Харкова працювати класною дамою. На той момент їй було лише 18 років. Невдовзі вона закохалась у головного мецената інституту шляхетних дівчат – Григорія Квітку-Основ’яненка, який був на 20 років старший і мав проблему з оком. Прозаїк не наважувався два роки зробити пропозицію дівчині, тож панянка взяла ініціативу у свої руки.
Обраницю Григорія Федоровича характеризували, як розумну, але негарну, виховану за суворими принципами. Вона цікавилась політикою та французькою літературою.
Анна мріяла про переїзд до Петербурга, проте Квітку не влаштовував такий варіант – і дівчина змирилась. Вона, росіянка за походження, дуже шанобливо ставилась до всього українського, що так любив і цінував її чоловік.
У любові та злагоді подружжя прожило зо два десятки років, дітей у них не було. Тому Григорій Квітка часто спілкувався сільською малечею. Діти його обожнювали, оскільки письменник розповідає їм казки та бавився з ними
За твердженнями дослідників, сама Анна Вульф була першим читачем і цензором його творчості. Їй він має завдячувати за набуту славу письменника й підтримку. Відомо, що не вся рідня цінувала його творчі починання. Зокрема, коли 1816 року вийшли друком його фейлетони під псевдонім Фалалей Повінухін, брат осудив такий рід заняття. Натомість дружина Анна вважала Квітку генієм і сприяла всьому, аби чоловік міг творити свої шедеври. Для цього вона розставила світильники і чорнила в кожній кімнаті їхньої оселі. Мешкало подружжя у простому флігелі без дорогих меблів та прикра. Будинок батька ж Григорій Федорович віддав брату.
Проте до Анни Вульф у житті Квітки-Основ’яненка була ще одна пасія. Він 1814 року закохався в актрису Тетяну Пряженковську. Кохання було взаємним, проте їхньому одруженню завадила мати письменника, яка поставила ультиматум – обрати її, або жінку з маловідомого роду. Григорій обрав матір, пояснивши товаришам, що матір після смерті стала дуже нервова й немічна, живе з ним. Дружину він, мовляв, ще знайде. Ображена Тетяна покинула Харків й вийшла заміж в Полтаві. Дехто з біографів твердить, що і після її одруження Квітка-Основ’яненко не припинив стосунки з актрисою – утворився любовний трикутник. Та згодом у Тетяну Пряженківську закохався Івана Котляревського, який написав для неї славнозвісну «Наталку Полтавку», квітка ж відступив, нібито, знайшовши іншу.
Існує думка, що Микола Гоголь, насправді, почерпнув ідею написання для свого «Ревізора» не з вуст Пушкіна, а комедії Квітки-Основ’яненка. Йдеться про твір «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» 1827 року, який «батько української прози» дав цензору Сергію Аксакову. Останній – товариш Миколи Гоголя. Минає з того часу 9 років і нашумілий гоголівський «Ревізор» опиняється у Квітки. Він збирає своїх товаришів і зачитує обидва твори – гості шоковані, Григорій Федорович пригнічений. Сюжет «Ревізора» дуже збігався з сюжетом книги «Приезжий из столицы. .. » Квітки-Основ'яненка.
Пізніше Григорій Федорович напише свої українські повісті, які стануть вельми популярними навіть в Європі. Таке визнання він прокоментує, як ляпас «тому панові, який не вірив, що малоросійською мовою можна писати ніжне і зворушливе. .. ». Проте точно невідомо, кому прозаїк посилав такий меседж – Гоголю чи критику Тихорському.
У 1843 році Григорій Федорович отримав запалення легень і 8 серпня помер. Останні хвилини життя 54-річний прозаїк лежав на руках у дружини.
Поховали його на Холодногірському кладовищі. На прощання з Квіткою-Основ’яненком прийшла велика кількість людей, серед яких як чиновники, так і селяни з околиць Харкова.
Нині могила «батька української прози» знаходиться другому міському кладовищі міста – перепоховання відбулось 1970-х роках. До цього прах Григорія Федоровича ще переносили до Покровського монастиря, оскільки на попередньому місці знесли церкву й вирішили побудувати один зі стадіонів міста.
Вже у незалежній Україні могила письменника стала пам’яткою історії національного значення й охороняється державою.
Відомо, що далеко не все написане Квіткою-Основ’яненком було опубліковане за його життя. Він лишив після себе багатогранний доробок, серед не лише повісті та п’єси, а вірші, байки, фейлетони, нариси, оповідання, романи, водевілі, та полемічні листи.
Після смерті Григорія Федоровича на видання повного зібрання його творів виділила кошти княжна Ольга, донька імператора Миколи І. Вона разом з сестрою Марією любили читати українського письменника. З творчістю Квітки-Основ'яненка їх познайомив редактор «Современника» Петро Плетньов. Останній викладав у імператорському дворі не лише російську, а й українську.
Григорій Квітка-Основ’яненко – основоположник української прози, який дав великий поштовх для її розвитку. Услід за ними писати величні літературні твори рідною мовою стали Іван Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко та інші.
Невіддільною заслугою Григорія Федоровича вважається наближення літератури до широких мас, а також ознайомлення українських творів з європейськими читачами.