Степан Процюк (1964 р. - по тепер)
Сучасний український письменник, романіст, прозаїк, есеїст. Його часто називають письменником-інтелектуалом та знавцем людських душ, адже майже всі твори автора написані у своєрідному жанрі психодрами.
Ранні роки
Степан Васильович Процюк народився в родині вчителів у маленькому селі Кути на Львівщині 13 серпня 1964 роки. Мати, Віра Антонівна, була вчителькою молодших класів, а батько, Василь Михайлович, - філологом. За років 10 до народження Степана радянська влада за буржуазні націоналістичні погляди запроторила батька на 5 років до в'язниці. Клеймо син політв'язня у радянський час спричинило молодому письменникові багато неприємностей, але це і загартувало його характер. Згодом після народження Степана уся родина переїхала до Івано-Франківської області, де батько змушений був тяжко працювати лісорубом.
Змалечку Степан Васильович любив читати, і як зізнався згодом, це й сформувало його світогляд. Він неодноразово перечитував “Михайлик - джура козацький” М. Пригар, З. Тулуб і її “В степу безкраїм, за Уралом”, Джованьйолі “Спартак”. Хоча ці книги були радянськими версіями національної історії, але, як відзначав сам Процюк вже у дорослому віці, саме вони допомогли сприйняти і полюбити рідну мову, традиції та культуру.
Коли малому Степанкові було 2,5 роки, він знав 40 прізвищ українських письменників. У дошкільному віці письменник мав хоббі - робив іграшкові опудала і мріяв стати актором лялькового театру.
Освіта
По стопам батьків Степан Васильович здобув педагогічну освіту у Івано-Франківському інституті. Також закінчив аспірантуру в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України м. Київ і здобув ступінь кандидата філологічних наук.
Через слабкий зір в армії С. Процюк не служив, хоча про це він жалкує. Розповідав, що хотів навчитись стріляти з автомата Калашникова і побувати у “гарячих” точках, щоб розвинути в собі чоловічі риси.
Згодом, наче продовжуючи вчительську династію, залишився викладати сучасну українську літературуу Прикарпатському університеті м. Івано-Франківськ. При цьому автор завжди підкреслює, що в першу чергу він письменник і вільний говорити те, що думає. У своїх численних інтерв'ю він неодноразово відзначав, що не користується популярністю серед колег, його скоріш терплять, хоча і поважають.
Творчість
Літературний шлях письменник почав у 90-х роках ХХст. Разом із І. Ципердюком та І. Андрусяком в 1991 році вони об'єдналися у літературне угрупування “Нова дегенерація”. Вже у 1992 році у друк надійшла найперша збірка «На вістрі двох правд», передмову до котрої написав Ю. Андрухович. Згодом світ побачили збірки “Апологетика на світанку” і перші поеми “Завжди і ніколи”. Письменник згадує, що досить часто муза до нього приходила вночі і то було найбільше щастя - безупинно писати вірші.
Невдовзі Степан Васильович змінює жанр на прозу та есеїстику і починає друкуватись в українських газетах. Перша книга була надрукована в 1996 році і мала назву “Переступ у вакуумі”. Передувала її збірка літературних есе “Лицарі стилосу і кав'ярень”.
З початку 1995 року по 2017 рік С. Процюк входив до складу Національної спілки письменників України. Про членство у НСПУ автор згадує не охоче. Говорить, що бюрократична і, подекуди, нахабна модель поведінки більшості чиновників нічого спільного з просвітницькою діяльністю немала, тому це стало однією із причин виходу зі Спілки.
Найперший роман від С. Процюка “Інфекція” був надрукований Львівською “Пірамідою” у 2002 році. У творі досить гостро піднімається питання інфікованості українського суспільства чужою мовою, культурою та способом життя взагалі. Тому, передбачувано, що роман зіштовхнувся зі шквалом осуду і непорозуміння зі сторони критиків. Водночас багато поціновувачів Процюка писали, що це перший роман національної честі. Як би там не було, але у 2003 році Степан Васильович за даний роман номінований на здобуття Шевченківської премії.
Після цього були романи про скалічені людські душі і любовну одержимість “Жертвопринесення” та “Тотем”.
Майже у всіх своїх творах автор відображає реальні проблеми духовності суспільства через прояви фізичних недуг головних героїв. Процюк намагається показати, що сьогоденне життя, таке уже звичне людству, не є правильним і підлягає змінам. Його книги покликані лікувати наш світ.
У 2008 році автор усіх здивував, випустивши літературу для підлітків - трилогію про юнацьке кохання “Марійка та Костик”. Критики неодноразово наголошували, що дитячі збірки Проценка є найбільш затребувані у своєму жанрі. Третя історія про Марійку та Костика - “Аргонавти” внесена до шкільної програми 7 класів українських навчальних закладів.
Далі у творчій добірці письменника були автобіографії В. Стефаника, А. Тесленка, В. Винниченка, Н. Турбіної. Сам літератор називає ці твори психографіями.
У квітні 2015 року виходить роман «Під крилами великої Матері». Фактично це був перший твір у якому описувались події Майдану.
Степан Васильович має багато відданих шанувальників не тільки в Україні, а й за її межами. Підтвердженням цього є велика кількість проведених літературних вечорів у Києві, Львові, Харкові, Ялті, Ужгороді, Польщі та Берліні. Твори автора перекладені словацькою, німецькою, російською, англійською та польською мовами, а роман “Тотем” у 2008 році друкувався в Азербайджані.
Протягом свого творчого шляху він сім раз номінований на премію журналу «Кур'єр Кривбасу». Також був лауреатом літературної премії імені Івана Франка та обласної літературної премії імені Василя Стефаника. Сам автор відзначає, що для нього головне не номінальне визнання у вигляді нагород, а реальна відданість і любов його читача.
У 2012 році С. Процюк увійшов до складу Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу.
У 2015 році Степан Васильович був нагороджений відзнакою “Золотий письменник України”.
У 2018 році автор презентував свою творчість широкому загалові за кордоном у рамках турне Європою і Північною Америкою.
Особисте життя
Дружина Степана Васильовича Любов також педагог. Вона викладає літературу в університеті. Сім’я Процюків виховує двох синів школяолрів - Антона та Захара. Проживають в Івано-Франківську.