Цікаве відео:
Ранні роки
Тарас Шевченко народився у кріпацькій сім'ї в селі Моринці Київської губернії (теперішня Черкаська обл. ). Датою народження поета вважають 9 березня 1814 року. Батько Тараса, Григорій Іванович, походить із с. Кирилівка, а мама, Катерина Якимівна Бойко, родом з с. Моринці. Одружившись, батьки Т. Шевченка, перші вісім років жили в дідовій хаті на батьківщині Григорія Івановича. Саме тут народились старші сестри поета Катерина та Марія. Так як в хаті проживало тринадцять чоловік, то сім'я прийняла рішення переїхати до с. Моринці, де вони поселилися у домі засланого до Сибіру кріпака Колесника. Саме тут народився старший брат поета Микита і Тарас. Після повернення господаря хати, у 1815 році, уся багаточисельна родина Шевченка повернулася до с. Кирилівки, де придбала хату у односельцяТетерюка. Згодом народились Ярина, Марія та Йосип. Так, як батьки Тараса тяжко працювали на панщині, доглядала малого поета сестра Катерина. Вона часто надовго залишала хлопця одного, тому що сама була ще геть малою і на думці мала самі гульки та подруг.
Тарас ріс допитливим і непосидючим хлопчиною. Змалку була жага до мандрів, але перша подорож за територію села була уже з пригодами. Маленький Тарас просто заблукав і не зміг знайти дорогу додому. Допомогли хлопцю чумаки, які розпитали наляканого знайду, надвечір повернули його до села. В цей час сім'я вже вечеряла за столом. Лише одна Катерина виглядала брата, не доторкалась до їжі і все переживала де ж дівся її братик. А Тарас, втомлений, але захоплений, невпинно розказував про свої відкриття і про золоті стовпи, які тримають небо там де сходить сонце.
Батько Тараса возив до Києва та Одеси панську пшеницю. Підрісши малий поет часто складав компанію Григорію Івановичу. Ці подорожі розширювали кругозір Тарасу і допомагали сформувати світогляд. Саме одну з таких подорожей Тарас Григорович згодом зобразить у своїй повісті “Наймичка”.
Незважаючи на те, що в той час більшість селян були безграмотними, батько Тараса вмів писати. Шевченко у своїх “Гайдамаках” описував автобіографічні спогади про тата, який щонеділі читав вголос для своєї сім'ї церковні збірки Чєтьї-Мінеї.
Освіта
Селяни в часи кріпацтва навчались у примітивних школах при дяках. Саме в таке місце, до дяка Павла Рубана, віддали для здобуття науки весною 1822 року малого Тараса у ролі школяра-попихача. Дяки навчали своїх учнів на базі церковних книг і така наука давалась не легко. Перші книги, які освоїв Тарас, були частинами Старого завіту Біблії. Почав з “Граматики”, далі були “Часослов” та “Псалтир”. Дяк, відмітивши здібного хлопця, часто відправляв малого Тараса читати над померлими кріпаками “Псалтир”. В якості винагороди хлопець ортимував десяту копійки.
В школі виховували різкою, дяки були досить жорстокі до своїх послушників. Шкільний товариш Тараса Гнат Бондаренко згадував, що майбутній поет був дуже добрим і турботливим. Він завжди розпитував у хлопчаків кому яку роботу доручав дяк, скільки заплатив, чи сильно лупцював. Найбільш злиденних і ображених учнів Тарас запрошував до себе на гру і намагався бути з ними дуже лагідним і люб'язним.
В цей час з під олівця хлопця виходить перша картина “Солдати. Коні”.
У 1823 році померла мама Тараса. Тато, боючись залишитись одному з дітьми, одружується вдруге з Оксаною Терещенко. У мачухи було трійко своїх дітей, тому до чужих вона ставилась дуже вороже. Особливо непереливки було Тарасові. В 1825 році, коли хлопцю було всього лише одинадцять років, помирає і батько. В якості спадщини середущому синові Григорій Іванович нічого не залишив. У своєму заповіті він писав, що з Тараса вийде або видатна людина або ледащо. В першому випадку спадок не знадобиться, а в другому просто не допоможе.
Мачуха сиріт не жалувала. Тарас неодноразово тікав від неї то до сестри Катерини у сусіднє село, то у бур'яни. Якось зведений брат Степан вкрав у одного солдата гроші. А звинуватили у всьому і жорстоко покарали Тараса. Часи сирітства поет неодноразово ще згадуватиме у своїх творах і автобіографії.
Після смерті батьків опікуном дітей став дядько Павло до якого Тарас невдовзі перебрався через постійні знущання мачухи. Але й тут доля до хлопця не була прихильною. Тарас випасав свиней і працював по господарству разом з наймитом.
Новим пристанеськом для майбутнього поета стала хата дяка Петра Богорського, де він також читав Псалтир над померлими. Хоч дяк був дуже вченим, але частенько прикладався до чарки і за любої зручної нагоди бив хлопця та завалював тяжкою роботою.
В деяких біографічних документах є відомості, що нетривалий період Шевченко опановував науку у священника Нестеровського, хоча згодом повернувся до Богорського. Але достеменного підтвердження цьому немає.
Щоб не терпіти знущань дяка хлопець втік до с. Лисянці в пошуках вчителя малювання. З собою прихопив лише книжечку з кунштиками, тому що дуже любив читати. Так як дяк-маляр не розгледів особливого таланту у хлопця, то останній знову повернувся до Кирилівки пасти громадську череду.
Нетривалий час Тарас працював буфетником у священника Григорія Кошиці. Згодом доріс до посади фурмана - супроводжував попового сина до бурси і Київської семінарії.
В час дякових наук Шевченко освоїв грамоту і в нього поступово почав формуватись світогляд. Прийшло розуміння власної безпорадності і приналежності до стану безправних кріпаків.
Від батьків юний поет перейняв любов до усної народної творчості. Мати неодноразово переповідала казки, а тато часто співав чумацьких пісень. Шевченко й сам мав гарний голос і його соратники не раз відмічали, що Тарас Григорович дуже любив співати. Згодом Т. Шевченко і сам став фольклористом. Він почав записувати пісні і з легкістю міг відрізнити народну творчість від літературної.
Саме під час дякової науки Шевченко вперше знайомиться з філософськими творами Г. Сковороди. У своїх спогадах він зазначав, що змалечку переписував на папері твори видатного філософа. Згодом у творчості Шевченко неодноразово згадуватиме твори Сковороди, а саме повісті “Княгиня” і “Наймичка”.
Творчість
Тарас Григорович Шевченко відомий не тільки як видатний український поет, письменник, а й художник.
Багато історичних спогадів збереглось до нині про ранні проби Шевченка у ролі художника. Змалечку Тарасик завжди малював на стінах, дорогах, деревах або будь де інде. Спочатку писав вугіллям чи мілком. Уже в школі з'явився доступ до паперу і олівців. Деякий час він навчався малярству у стеблівського маляра. М. Чалого.
Проживаючи у старшого брата Микити, в 14 річному віці Тарас пішов за наукою до маляра із с. Хлипнівка. Останній, через два тижні кропіткої праці Тараса, розгледів його талант. Але щоб почати навчання маляр повинен був отримати дозвіл від поміщика Енгельгардта. Тому Шевченко попрямував до Вільшан.
В панських палатах малий Тарас став козачком, довгий час працював кухарчуком в пекарні. Вірогідно, що тут він пройшов першу малярську школу у художника-самоучки С. Превлоцького. Хист до малювання у Шевченка розгледів і пан. За це хлопцеві дозволили виїхати в якості супроводжуючого пана до Вільно, куди Шевченко відправився у 1829 році. Про цей час він часто потім згадував у листах і автобіографічних творах. 6 грудня того ж року Тарас, умостившись на підлозі, скориставшись відсутністю дома панів, малював козака Платова. За цим заняттям його застала пані і наказала кучеру суворо покарати неслухняного художника. Але цей прикрий випадок обернувся на щастя. Пан Енгельгардт вирішив віддати хлопця до науки. Достеменно не відомо хто навчав у Вільно Шевченка малюванню. Хтось із біографів називав кандидатуру Яна Рустема. Першою професійною художньою роботою Тараса Григоровича був рисунок «Погруддя жінки» 1830 року.
У листопаді 1830 року в Польщі були часи визвольних повстань. Через це Шевченко невдовзі покинув Вільно і переїхав до столиці. Є багато версій цієї далекої подорожі. Одні стверджують, що Шевченка етапували. Інші говорять, що польські повстанці вислали поета і в придачу дали грошей на дорогу. Але найбільш вірогідна пов'язана з тим, що це була піша подорож за панською валкою. За одним із переказом у Тараса був лише один цілий чобіт, і, щоб не відморозити ноги, він час від часу перевзував його.
У лютому 1831 року Шевченко вперше прибув до Петербурга. Єдиною пристрастю у юнака залишилось малювання і він зрештою у 1832 році виблагав у пана можливість навчатись у майстра петербурзького малярського цеху В. Ширяєва. Ймовірний контракт про передачу козачка Шевченка маляру не зберігся. Але за припущеннями він був укладений на 8 років, з яких п'ять років на навчання і три роки відробітків. У нового пана-вчителя життя не було солодким. Згодом Шевченко у своїй повісті “Художник” опише Ширяєва жадібною, деспотичною і грубою особою. Незважаючи на скрутне матеріальне становище, у творчому плані Тарас Григорович опанував вершин. Його називали кращим учнем, адже Шевченко навчився декоративного розпису, а також навчився писати міфологічні та історичні фігури.
Протягом 1835 - 1836 років Шевченко створив складну багатофігурну композицію “Смерть Лукреції”. Далі була “Смерть Олега, князя древлянського” та “Александр Македонський виявляє довір’я своєму лікареві Філіппу”.
В період з 1836 по 1837 р. р. Тарас Григорович зобразив найбільш історично наближену до тогочасних реаліїв “Смерть Богдана Хмельницького”. Малюнок був знайдений у рукописі невідомого автора “Історії русів”. Більш досконалим з художньої точки зору є рисунок 1837 року “Смерть Сократа”.
Самими успішними Шевченко називає свої роботи у жанрі акварельного портрету. У якості тренувальної моделі Тарас запрошував свого товариша і земляка, козака Івана Ничипоренка. Одні із найбільш відомих робіт були портрет П. Енгельгардта та “Голова жінки”. Як здібний юнак, Шевченко не лише вчився, але спочатку й дещо наслідував стилі відомих художників. У тій же такі повісті “Художник” Тарас Григорович згадував про любов до картин Соколова і відразу до Гау, адже його стиль називав приторно-солодким.
У 1836 році Шевченко познайомився із своїм земляком, який прибув до Петербурга щоб навчатись у Академії мистецтв, з художником І. Сошенком. Згодом останній познайомив Тараса з А. Мокрицьким та Є. Гребінкою. Саме Гребінка першим помітив у Тараса Григоровича писемний хист і всіляко намагався розширити його творчий кругозір і світосприйняття. На базі літературного гуртка Гребінки Шевченко починає писати свої перші літературні твори. Рукописні вірші Тараса Григоровича швидко стали популярними серед його знайомих та друзів.
Весною 1837 р. А. Мокрицький показував вірші молодого Шевченка К. Брюллову та В. Жуковському. Саме останні посприяли викупу Тараса Григоровича із кріпацтва. Пан забажав за здібного маляра відкупні у розмірі 2 500 рублів. В той час за цю суму можна було купити 45 кілограмів срібла. Брюллов намалював портрет Жуковського і розіграв його 24 квітня 1838 року в лотереї на якій була присутня імператорська родина. А вже 25 квітня Тарас Григорович отримав довгоочікувану відпускну.
Цікаво, що існує альтернативна версія викупу Шевченка, яку розповідав Петро Мартос. Молодому Тарасу один заможний, але бридкий генерал замовив свій портрет. Робота вийшла досить реалістичною, чим і образила генерала, який відмовився її купувати. Шевченко, не довго думаючи, домалював на картині інструменти для гоління і продав її в цирюльню під виглядом вивіски. Обурений таким нахабством генерал забажав викупити Шевченка у пана. Тоді вплутався Жуковський. Він благав імператрицю втрутитись у переговорний процес, а, на знак вдячності, пообіцяв портрет від Брюллова, який згодом і був розіграний в лотерею.
З 1838 по 1842 роки навчається в Академії мистецтв у художника Карла Брюллова. Тут він швидко опановує нові стилі і екзамени складає на вищі бали.
Згодом Шевченко починає ілюструвати книжкові видання. Найперший малюнок у цьому жанрі “Католицький чернець”. Вона була видана в збірці “Сто російських літераторів” 1841 року, як ілюстрація до твору “Сила волі” М. Надеждіна. Далі були ілюстрації до оповідань Квітки-Осяов’яненка, книжки Ф. Кобеля та багато інших.
В кінці 1839 року Тарас Григорович знайомиться з волелюбним юнаком, який захоплювався декабристськими поглядами, П. Мартосом. Останній шукав здібного портретиста. За порадою Гребінки, вибір пав на Шевченка. Під час постійних художніх сеансів Мартос випадково перечитав твори молодого художника. Він настільки ними перейнявся, що разом із Гребінкою став наполягати на неодмінній публікації у вигляді окремого збірника. Шевченко спочатку довгий час вагався. Але вже у 1840 році був надрукований перший “Кобзар”, який профінансував Мартос.
До першого друкованого збірника входило вісім творів, серед яких “Думи мої, думи мої”, “Катерина” та “До Основ’яненка”. Перший “Кобзар” від усіх подальших прижиттєвих видань поета відрізнявся ошатністю та охайністю. Усі твори були надруковані чітким шрифтом, продумано розподіл частин тексту. Хоча книжка була невеликою за змістом, усього 1,5 тисячі рядків, але завдячуючи оформленню вона займала 114 сторінок. 4 травня у газетах з'явилися перші згадки про те, що випущено у вільний обіг шевченківський “Кобзар”, ціною в один рубль сріблом. Книга швидко була розкуплена. Є згадки, датовані травнем 1842 року, що вчитель харківської гімназії П. Корольов просив у Шевченка примірник його “Кобзаря”. Але взамін поет надіслав “Гайдамак”, тому що це єдине що залишилось на той момент в наявності.
27 квітня 1841 року надійшов до друку альманах Є. Гребінки “Ластівки”. До складу рукопису ввійшли Шевченкові вірші “Тече вода в синє море”, “Вітре буйний, вітре буйний” та перший розділ поеми “Гайдамаки”.
Друге видання “Кобзаря” побачило світ 1844 року. Ранній період творчості Шевченка вважається романтичним.
Наступний період називають зрілим, адже у творчості поєднуються романтичні ноти з реалізмом. З 1843 по 1847 роки Шевченко двічі повертався на Батьківщину і описував це у своїх творах та малюнках. Протягом цього часу виходить збірка “Три літа”. В 1843 році опубліковано російськомовну поему “Безталанний”, а в 1844 році славнозвісний “Сон”. Після повернення до Петербурга малює ескізи до альбому “Живописна Україна”.
У 1845 році йому надали звання некласного художника від Ради Академії мистецтв. Це був час другої подорожі до України. За дорученням Київської археографічної комісії виконує роль етнографа, малює історичні пам'ятки та збирає народні пісні.
Невдовзі, у 1846 році, він познайомився з Костомаровим, Гулаком, Марковичем, які мали значний вплив на подальші політичні погляди поета. Шевченко розділяє антидержавницькі погляди і починає активно підтримувати зв'язки з членами Кирило-Мефодіївського товариства. Після розгромлення у 1847 році братства почалися масові арешти. Ця доля спіткала й Шевченка 5 квітня 1847 року. Доправили його в Петербург через 12 днів і помістили до казематів ІІ відділу «Імператорської його величності канцелярії». Як головний доказ антидержавницької позиції використали твори із збірки “Три літа”, але належність до братства не довели. В якості міри покарання призначили рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. Додатковим приписом цар Микола І вказав про заборону писати і малювати.
З червня 1847 року Тарас Григорович проходив службу у царському війську. Незважаючи на сувору заборону, продовжував писати. Саморобні книги згодом були зшиті і переплетені. Загалом в цей час він написав двадцять один твір.
За численними клопотаннями товаришів, у 1848 році Шевченка ввели до складу Аральської описової експедиції в якості художника. Тоді він написав більш як сімдесят поезій.
В квітні 1850 року Тараса знову заарештували за порушення заборони займатись творчістю. Тепер його відправляють до Новопетровського укріплення на півострів Мангишлак. Через арешт Шевченко перестає писати вірші і більше перемикається на повісті та малювання. До наших днів дійшли лише 9 повістей, серед яких “Наймичка”, “Музикант”, “Капітанша”. Хоч сам письменник згадував, що творів в той час було написано близько двадцяти. Почав ліпити з глини та алебастру. Веде особистий щоденник.
У лютому 1855 року помирає Микола І. Але лише 1857 року друзям вдається визволити Тараса Григоровича від військової служби. Проте уряд не дозволив проживати у столиці. Тимчасовий прихисток, на декілька місяців, Шевченко знайшов у Нижньому Новгороді. Саме тут народились його поеми “Муза”, “Слава”, незакінчена “Юродивий”. Невдовзі віцепрезидент Академії мистецтв отримав дозвіл на повернення Тараса до Петербурга.
В останні роки життя письменник веде активну громадську діяльність. Він був частим гостем літературних вечорів. Став засновником Літературного фонду. Співпрацював з недільними школами в Україні. Спеціально для них публікує “Буквар”. Тісно спілкується з І. Тургенєвим, М. Щербиною, М. Чернишевським.
У 1859 році знову повертається до України з твердим наміром тут оселитись. Але цим планам не довелось збутись. Один із шляхтичів звинуватив Шевченка в богохульстві. Письменника затримали на два місяці, а після звільнення наполегливо порадили повернутись назад до Петербурга.
В останні роки життя письменник більше малював аніж писав.
Особисте життя
Перші почуття у юного Шевченка виникли до молодшої на три роки односельчанки Оксани Коваленко. У автобіографічному вірші “Мені тринадцятий минало. .. ” є згадки про дівчину. Також їй було присвячено поему “Мар’яна-черниця” і про неї згадував, перебуваючи на заслані, у творі “Ми вкупочці колись росли”.
Під час навчання в Академії, Шевченко знайомиться з натурницею німецького походження Амалією Колберг. Тарас намалював її оголений портрет, який залишився до наших днів.
Романтичні почуття він мав до Варвари Рєпіної з якою познайомився під час першої подорожі Україною.
Також Шевченко залицявся до заміжньої і молодшої од себе на 8 років Ганни Закревської. Він малював портрет дівчини з великими сумними очима. Через суспільний осуд пара розірвала свої стосунки.
До шлюбу запрошував Феодосію Кошицю. Але так як батько піп був проти такого жениха, то одруження не відбулося.
Далі була одружена Ганна Усакова. І знову історія з суспільним осудом повторилась.
Катя Піунова використала почуття Шевченка в своїх корисливих цілях. Після того, як вона за сприяння поета отримала бажану роботу в театральній трупі, дівчина покинула письменника і переїхала до Казані.
Шевченко марив бажанням завести сім'ю. В 46 років він познайомився з молодшою від себе на 26 років Ликерою Полусмак. Вона була прислугою у його товаришів. Шевченко захопився юною дівчиною, а та скоріш сприймала його як друга. Невдовзі письменника не стало, а Ликера вийшла заміж за лакея. Останні роки життя вона проживала у Каневі і доглядала за могилою Тараса Григоровича. Через це і отримала прізвище від місцевих Шевченкова.
Смерть
Часи заслання не пройшли повз. Стан здоров'я Тараса Григоровича дуже погіршився. Зимою 1864 року він тяжко захворів.
На другий день після свого 47 річчя, 10 березня 1861 року пішов з життя.
Поховали Тараса Шевченка на Смоленському кладовищі. Але за останньою волею письменника, його друзі перепоховали тіло на Чернечій горі неподалік Канева 2 травня 1861 року.
Перепохованням займався художник Г. Честаховський. Похорони були пишні з величезною процесією, яка рухалась за труною. В Орлі труну супроводжував військовий оркестр, а в Україні зустрічав натовп з урочистостями. Попрощатись до церкви приходили люди протягом всієї ночі.