Ярослав Михайлович Стельмах був не тільки відомим українським письменником (у репертуарі якого були й дитячі твори), але й драматургом, кіносценаристом і перекладачем.
Народився Ярослав восени, 30 листопада 1949 року у Києві, Україна. Батько його, Михайло Стельмах, також був відомим письменником. Разом з родиною хлопчик проживав у будинку письменників по вулиці Богдана Хмельницького. У Ярослава були брат та сестра, однак він був найстаршим. Вже змалку хлопець був вельми обдарованим та мав досить широке коло інтересів, серед яких були музика, спорт, а також вивчення іноземних мов. Такі види спорту як боротьба та бокс він також не обійшов своєю увагою і мав великі успіхи та низку спортивних розрядів. Паралельно з цим хлопець відвідував уроки плавання та гімнастики. Також не потрібно забувати про його зацікавленість літературою і зокрема так званому «світу дитинства».
Навчався Ярослав уКиївському педагогічному інституті іноземних мов, який закінчив у 1971 – му році, і якраз у цей період, знаючи англійську мову, яка була серед інших іноземних мов які він вивчав з дитинства і яка давалася йому досить добре, вже робив перші спроби перекладів.
Потім був період навчання на Вищих літературних курсах у Москві, які хлопець закінчив у 1981-му році. А далі - навчання у аспірантурі Київського державного університету ім. Т. Шевченка на кафедрі української літератури.
Першим досвідом, свого роду дебютом, був його переклад книги дитячих оповідань «Гарпун Мисливця» автором якої є ескімоський письменник Маркузі. Її Ярославу доставили з самої Канади, над перекладом він працював довго та ретельно й отримав від такої праці шалене задоволення. Серед інших робіт на перекладацькій ниві можна відмітити переклад п’єс, які згодом бажаючі могли побачити на сценах театрів у деяких містах України, зокрема Києві та Львові.
Проте перекладацька діяльність була не єдиною у житті Ярослава Стельмаха. Він також був автором сценаріїв до низки кінострічок, серед яких можна відмітити: «Циганка Аза» за 1987 - й, «Провінціалки» - 1990 рік, «Кіценька», яка побачила світ у 1995 – му, та інші.
Також він був відомим у світі драматургії. Можливо саме вона його і прославила. Він є автором п’єс «Привіт, Синичко!» за яку його було у 1979-му нагороджено другою премією на Всесоюзному конкурсі за найкращий драмтвір для дітей, а також «Запитай колись у трав», за яку отримав у 1984-му Республіканську комсомольську премію ім. М. Островського. У цілому ж потрібно відмітити, що створені ним спектаклі ставилися у багатьох театрах на території СРСР. Серед найвідоміших п’єс є наступні: «Гра на клавесині», «Провінціалки», «Синій автомобіль» та інші. А також низка дитячих п’єс, наприклад:: «Шкільна драма», «Вікентій Прерозумний» та ін.
Також не потрібно забувати, що Ярослав був зайнятий і на ниві «дитячого» письменництва, в результаті чого світ побачили різноманітні повісті та оповідання, серед яких можна відзначити: «Вікентій Премудрий»«Голодний, Злий і Дуже Небезпечний», «Найкращий намет» «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки».
Манера написання творів у письменника була доволі розкута, легка та з нотками тонкого гумору. Та й сюжетні лінії, «барвисто» змальовані характери героїв також доволі цікаві. Напевне тому вони були і залишаються такими захоплюючими не тільки для дитячої аудиторії, але й для батьків, які виступають у ролі оповідачів.
У 1996 році Ярослава було нагороджено премією ім. І. Котляревського, вже за 3 роки після, у 1999 – му його «оголосили» кращим драматургом року, а вже зовсім скорого за дитячу книжку "Голодний, злий і дуже небезпечний" у 2001 - му він отримав літературну премію ім. Лесі Українки, якою нагороджуються дитячі письменники України.
Дебютом на ниві письменництва Ярослава Стельмаха залишається книга з дитячими оповіданнями під назвою «Манок», яка побачила світ у 1945-му році. Можливо через неї, він вже через три роки став членом Спілки письменників. Адже саме на Всесоюзному семінарі молодих письменників йому надали підтримку багато з відомих на той час літераторів, які «направили» його твори на розгляд П. Салинському, який у той період головою ради з драматургії у союзі письменників СРСР, та відповідав за формування репертуарів у всіх театрів на території країни. Стельмах дуже сподобався Салинському, не тільки через дійсно хороші роботи, але й ще й завдяки своїй скромності (яка проявлялася зокрема й у томі що він ні разу не «похвастався» і ніяким чином не використав ім’я свого батька, також відомого письменника) заради отримання якихось поблажок.
Ще через декілька років, у 1978 – му його прийняли до Спілки письменників України.
Усі театральні постановки Ярослава Стельмаха мали надзвичайний успіх, можливо тому що кожне слово яке він писав(то позначався життєвий досвід) було ретельно продуманим та обдуманим, а під час постановок п’єс не раз було помічено, що він досконало знає театральне мистецтво, а також «чого потребує» кожна конкретна п’єса.
Відомо, що одна зі створених ним п’єс є автобіографічно – пророчою, а саме «Синій автомобіль», але про неї ми поговоримо трохи згодом.
Також цікаво що існує свого роду феномен драматургії яку створив Ярослав Стельмах та яка має наступні складові:
· минулі час відомі свою повсемісною цензурою, а от письменник якимось чином умудрився «не створити» жодної «прославляючої» п’єси за всі роки життя праці;
· режисери були дуже настроєні працювати саме з творами Ярослава, до того ж буз усіляких «вказівок з верхів»;
· незчисленні актори горіли бажанням працювати з драматургом, тому що як вони самі говорили «його твори наділені сенсом та у них є що грати».
Своє життя письменник пов’язав з дівчиною на ім’я Людмила з якою звів знайомство ще під час навчання в інституті (хоча вона й закінчила навчання на 9 років раніше ніж її обранець). А вже за 2 роки вони прийняли рішення побратися. Людмила була не тільки дружиною та другом, але також свого роду музою і у низці п’єс можна «побачити» її образ серед дійових осіб. Дітей в цьому шлюбі так і не народилося. Натомість вони займалися вихованням сина Людмили від попереднього шлюбу.
Як ми уже згадували, свого часу Ярослав Стельмах створив біографічну п’єсу, яка стала за думкою багатьох його колег та сучасників пророчою. Мала вона назву «Синій автомобіль», а мова у ній йшла про письменника, який з дитинства тільки й мріяв, що про синю автівку, а у кінці спалив усі створені їм рукописи.
Саме про неї згадали всі коли почули про автокатастрофу у яку раптово потрапив Ярослав. Так, 4 серпня 2001 - го авто письменника разом з ним згоріло на шосе поблизу Борисполя, коли він направлявся до себе на дачу.
Кажуть життя тим і цікаве, що повне несподіванок, але нажаль це можна застосувати не до всіх випадків. Ще зранку того дня письменник підписував свою книгу "Голодний, злий і дуже небезпечний" своїй онучці Зої, а вже невдовзі після цього загинув у аварії врізавшись спочатку у автобус який проїжджав поряд, після чого вилетів на узбіччя і загорівся. У Ярослава Стельмаха стався серцевий напад. Йому був всього лише 51 рік. Поховали письменника на Байковому кладовищі (на дільниці №2) поруч з могилою його батька.
Деякі цікаві факти про драматурга
1. Достатньо довгий час після початку письменницької діяльності Ярослав Стельмах приховував що є сином відомого письменника, а на всі запитання стосовно цього відповідав заперечно.
2. Після смерті батька з його майна взяв собі лиш стіл за яким потім і створював свої шедеври.
3. Ще під час навчання в інститут у письменника було «на рахунку» декілька опублікованих перекладів з англійської.
4. Загалом Ярослав Стельмах був людиною спокійною, такий собі незворушний велетень, з блакитними очима на симпатичному обличчі, але відомо що всіх «можна довести». Так одного разу компанія не дуже вже тверезих кіношників почала піддражнювати драматурга з метою вивести на емоції. І «центром композиції» була обрана шафа, яку Ярослав начебто не зміг би розтрощити «одною лівою». Трохи потерпівши письменник запитав чи є у них гроші щоб за неї заплатити. Після чого одним ударом кулака розтрощив її вщент. Після цього подібні питання не виникали, бо спокій спокоєм, а межа є у всіх.
5. Драматург був доволі сильною людиною, адже вмів всі свої думки, «нерви» та бажання тримати у собі якщо того потребувала ситуація. І ніколи не сварився перед «публікою», адже вважав це ділом інтимним.
6. Під час перекладу п’єси Стельмаха «Кохання у стилі барроко» на білоруську мову приятель його, який займався цією роботою змушений був скоротити монолог шляхтянки яка сварилася на свого кавалера, адже в словниках мало того що не вистачало, так просто не було деяких слів.
7. Серед письменників, які проводили час «у своєму колі», житло Ярослава Стельмаха на Печерську було одним з найгостинніших.
8. Цікаво що, після загибелі драматурга, коли події освічувалися в пресі, було сказано, що прес-службою Управління Гаї Київської області серед постраждалих в ті дні у ДТП людина по прізвищу Стельмах не фігурувала. Ідентичні данні поступили і з столичного управління ГАІ. Але факт залишився фактом, письменника було кремовано і проведено в останній путь.
За понад більш як тридцять років на ниві драматургії Ярослав Стельмах створив більше двадцяти п’єс та зробив майже п’ятдесят перекладів драматичних творів. І це не рахуючи написаних ним різноманітних оповідань та віршів. Він був хорошою, легкою та доброзичливою людиною. Такою була і його творчість, яка так раптово закінчилась. Твори його будувалися на естетичних літературних принципах та мали художній смак, і саме це і було не тільки його стержнем на ниві письменництва, але й відмінною рисою з поміж низки інших його сучасників. І саме завдяки цьому ми будемо його пам’ятати, та читати нашим дітям його твори.