Стороженко Олекса Петрович – український письменник, поет, етнограф.
$Ранні роки
РаннірокиОлекси Петровича проходили на Чернігівщині, він народився 24. 11. 1806 р. у селі Лисогори в Ічнянському районі. Олекса Стороженко був зі знатної козацько-старшинської родини з якої походили декотрі козацькі старшини та полковники. Родовід Стороженків славиться офіцерами у російській армії, батько Олекси Стороженка – Петро Данилович служив у війську більше ніж 18 років та брав участь у взятті Хотину та україно-турецькій війні. Матір – Варвара Миколаївна, була дочкою Миколи Мусхелова, який був грузинським князем. У сім'ї Стороженків було 4 дітей.
Коли Олексі було 11 років його матір померла. Родина була заможною, володіла маєтками на Полтавщині та Катеринославщині. Дитинство пройшло на Полтавщині, там Олекса і його брат Микола отримали спадок від діда по лінії матері – Миколи Мусхелова.
$Освіта
Спочатку Олекса одержав домашнюосвіту. Згодом хлопець починає навчатися у благородному пансіонаті при гімназії у Харкові. Зі знайденого атестата, який був виданий Олексі Петровичу, можна побачити, що письменник навчався багатьом мовам, зокрема: російській, французькій німецькій та латинській, крім цього навчався російської історії та словесності, географії. Успіхи у навчанні згідно з атестатом були достатньо хорошими.
З 1824 році вісімнадцятирічний Олекса Стороженко починає службу у Ніжинському кінному полку, під час перебування у Ніжині Олекса Петрович познайомився із молодим Гоголем, який був вихованцем Ніжинської гімназії вищих наук, ця зустріч відіграє неабияку роль у формуванні Стороженка як письменника.
У 1833 році, Олекса Стороженко служив у Новоросійському полку і поступово отримував вищі чини та звання.
Тридцять років свого життя Олекса Петрович віддав службі в армії, починаючи від простого офіцера і закінчуючи старшим офіцером, часто майбутній письменник переїжджав з одного місця на інше, подорожуючи країною і таким чином добре знав побут українських селян у південній Україні.
Стороженко активно брав участь у війні 1828-1829 рр. , а також вів активну діяльність під час польського повстання 1831 р. , був залучений до походу на Угорщину у 1849 році, в одній із битв отримав контузію.
Перебуваючи у походах Олексі Петровичу довелося спілкуватися з різними людьми серед них були запорізькі козаки, кобзарі, і інші люди з народу. Завдяки цим зустрічам Олекса дізнався багато нового, зокрема оповідання, балади, повісті та інші народні звичаї, які згодом лягли в основу написання творів Стороженка.
$Творчість
ШляхтворчостіОлекси Стороженка розпочався у 1957 році, саме у цьому році у світ вийшов роман «Братья близнецы» російською мовою, хоч роман був російськомовний, але він був написаний про Україну, українців і звичаї українського народу.
Роман «Братья близнецы» поклав не тільки початок творчості письменника, але і також манеру написання творів Стороженка, так зокрема майже у всіх оповіданнях письменника, порушується тема побуту та звичаїв українського народу у період існування Запорозької Січі, з періодом визвольного руху – Коліївщини. Головними героями оповідань Стороженка були – січові стрільці, гетьмани та інші провідні діячі козацької епохи.
Хоч більша частина творів Стороженка написана російською мовою, але описаний в цих творах в основному побут та традиції українського народу, а саме в таких оповіданнях, як: «Голова себе на уме», «Колбаса», «Лесной дидько и непевный».
В оповіданні «Подкидыш» Стороженко описав принади Києва: і Голосіївський ліс, і Видубицький монастир, і Почаївську лавру, і Аскольдову могилу, і Андріївська церква. Саме в цьому оповіданні показано вміння автора спостерігати за мальовничістю пейзажів та картини природи, що показує талант Стороженка.
В 1861-1862 рр, в журналі «Основа» була надрукована збірка Стороженка «Українські оповідання».
Збірка «Українські оповідання», вийшла у двох томах, зазнала критики зі сторони російської інтелігенції, їх обурило те, що Олекса Петрович ідеально описав у цій збірці Малоросію (Україну), розумних чоловіків, вродливих жінок і навіть тварин, які вміють розмовляти. Російський критик Михайло Катков назвав Стороженко бунтівником та сепаратистом, у журналі «Современник» він опублікував провокаційну статтю в якій запитував для кого пише Стороженко, для малоросів. Вони навряд чи зможуть прочитати ці оповідання, для росіян ці оповідання не мають найменшої цінності. Як відповідь на цю статтю в «Современнику» Стороженко написав лист, в якому вказав що не так образлива критика Каткова, як ніхто з українських тогочасних літературних діячів не заступилися за письменника. На той час такі письменники, як Куліш, Костомаров та Білозерський, які як могли так просували всюди твори Марка Вовчка і слова не промовили чи написали на захист Олекси Петровича. З того момент Стороженко відмовляється писати українською мовою.
Одне з важливих місць у літературній спадщині Олекси Петровича займає збірка «З народних уст», в яку увійшли оповідання фольклорно-гумористичного мотиву. , серед них «Се така баба, що чорт їй на махових вилах чоботи оддав», «Вчи лінивого не голодом, а молотом», «Не впусти рака з рота». Ці коротенькі оповідання виникли внаслідок перенесення в літературу анекдотів з народу, прислів’їв та приказок.
Загалом творчість Стороженка вливається в українську літературу ХІХ ст. , і проходить процеси від літературних жанрів до епічної літератури. Чари народної української поезії надають оригінальності та самобутності творчості письменника і вирізняють із всіх літературних діячів даної епохи.
Літературознавці деякий час сперечалися до якого ж напрямку віднести творчість Олекси Петровича до романтичного чи до реалізму, точної відповіді на ці запитання так і не змогли надати.
В оповіданнях письменника «Скарб», «Закоханий чорт», «Три сестри» романтично-фантастичний жанр поєднується з етнографічними описами, це виявляється у співіснуванні у його творчості демонічних образів та реальних людей. Романтизм Стороженка перегукується з готичною літературою. Яскравим прикладом цього стає оповідання «Закоханий чорт». Сам готичний стиль був спочатку започаткований в архітектурі та означав як щось не гарне, тому що вперше його застосували варвари-готи, згодом поняття готичний почало вживатися і в літературі, яке означало щось таємне та містичне.
Так в оповіданні Стороженка «Закоханий чорт» йдеться про кохання між чортом та відьмою, саме це оповідання переказували запорізькі козаки та один з козаків наслухавшись цього оповідання вирушає верхи на чортові, щоб плюнути в лице султанові, загалом оповідання «Закоханий чорт»жанр цього твору характеризують як оповідання в оповіданні.
З оповіданням «Закоханий чорт» перегукується відомий роман «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя та з повістю «Закоханий диявол» - Казота.
Тема містичного і реального також зображується в оповіданні «Чортова корчма» козак змагається у танці з нечистою силою і перемагає, потім грає в карти та програє, тому що чорт обманює його, таким чином письменник хоче показати, що з нечистою силою не слід мати жодних справ.
Творчість письменника була звернена завжди до героїчного минулого України, основною темою було козацтво і Запорізька січ в останні роки її існування.
В оповіданні «Прокіп Іванович» йдеться про період, коли Запорізька Січ розпалася і відчувається жалість та сум за минулими часами самого письменника.
В 1970 році світ побачили перші розділи з повісті «Марко Проклятий» основою якої була легенда про страдника Марка, він сильно прогрішився та не міг померти, бо його не приймав ні рай, ні пекло. Але щоб спокутувати свою провину Марко активно бере участь у різних визвольних війнах і битвах. Повість «Марко Проклятий» залишилася незавершеною, Стороженко написав тільки 12 розділів, потім через деякий час невідомий автор дописав незавершені розділи повісті по плану письменника.
$Особисте життя
На жаль зособистим життямв Олекси Петровича не склалося, письменник не мав ні дружини, ні дітей. Військова служба в малопристосованих обставинах, часті переведення по військовій службі з місця на місце, постійні бойові дії не сприяли для сімейного життя. Офіцери, які одружувалися повинні були піти у відставку, але все ж таки більшість офіцерів залишалися не одруженим до кінця життя, серед них був і Олекса Стороженко.
Останні роки
Востаннірокижиття Олекса Стороженко оселився на хуторі Трішин біля міста Брест у Білорусі.
На маєток, який належав брату Миколі та Олексі Петровичу на Катеринославщині, письменник не претендував, адже у брата було 7 дітей і про подальше житло Стороженко подбав ще перебуваючи на військовій службі.
Перед смертю Олекса Стороженко хворів тривалий час, у нього прогресувала аневризма серця, яку письменник отримав внаслідок контузії. Він намагався лікуватися, письменник їздив у Францію за лікарською допомогою, але на жаль ніхто не зміг йому допомогти з недугою.
З листування зі знайомим письменника В. Білим — Стороженко на поганий стан здоров'я.
Смерть письменника настала внаслідок прикрої пригоди. Неподалік маєтку у Трішині текла річка через яку був зведений дерев'яний місток, в 1974 році цей міст ремонтували права частина моста була повністю відновленою, а ліва ні, Олекса Петрович повертаючись до дому в темну пору доби, провалився через ліву сторону моста і намочив ногу у холодну воду. Після цього Олекса сильно застудився і зліг, більше письменник не піднявся з постелі. 18 листопада 1874 року Стороженка не стало. Тіло письменника поховали на кладовищі у селі Трішин.
З 2013 року благодійний фонд Віталія Шевченка, уродженця Ічні, заснував літературно-мистецьку премію ім. Олекси Стороженка, якою нагороджують за літературні твори письменників Ічнянського краю або за твори, які стосуються Ічні.
У Ічнянській районній бібліотеці щороку проводять літературні заходи присвячені вшануванню пам'яті Олекси Стороженка, де власне і відбувається нагородження лауреатів даної премії.
У 1981 році ічнянський письменник А. Дрофань та А. Німенко їздили у Трішин, та дізналися, що такого хутора як Трішин, вже немає, а землі цього хутора ввійшли до сьогоднішньої території Бреста. Будинок в якому проживав письменник давно згорів, збереглася лише могила, де похований Олекса Стороженко на Трішенському кладовищі по вул. Московській.