Вінграновський Микола Степанович – український письменник, поет, актор, режисер, кіносценарист, належав до покоління «Шістдесятників».
$Ранні роки
Ранні рокиМиколи Вінграновського проходили на Миколаївщині, письменник народився 7 листопада 1936 року у селі Богополя, зараз це територія сучасного міста Первомайськ. Батько письменника Степан Миколайович Вінграновський походив із села Кумарі, що на Миколаївщині, працював столяром. Матір Вінграновського – Зінаїда Олександрівна походила із села Стара Корениха, сьогодні Миколаївська область. Матір письменника була родом з бідної та багатодітної сім'ї, тому через скрутне становище ще з дитинства Зінаїда Олександрівна працювала наймичкою в панському маєтку. Згодом матір письменника разом із сестрою Анною перебралися жити в село Кумарі, і там познайомилася з батьком Степаном Миколайовичем і одружилися.
Спочатку справи у молодої сім'ї Вінграновських йшли добре. Але через колективізацію у 1929 році, сім'ю Вінграновських була класифіковано як «куркулів» і відібрано все, що вони мали. Щоб уникнути репресій Степан Вінграновський переїжджає з родиною до Мурманська, де працює робочим на будівництві Біломорканалу.
У 1933 році сім'я Вінграновських повернулася на Миколаївщину, та через голодомор, переїхали село Богопіль, недалеко Первомайська, де і народився майбутній письменник.
Сім'я Вінграновських проживала на самому кінці села Богопіль, за їхнім домом був величезний вишневий сад, завдяки вишням з саду, як матір возила на продаж – сім'я вижила. Микола Вінграновський був другою дитиною в сім'ї, загалом Степана Миколайовича та Зінаїди Олександрівни було 4 дітей.
Зінаїда Вінграновська стала взірцем для свого сина, вона дуже любила розповідати історії, читати книги, любила свою Батьківщину. Про важливість матері у формуванні особистості письменника свідчать його спогади, саме матері Микола завдячує, тим що в роки голодомору він зміг вижити. Образ матері письменник пронесе крізь свій творчий шлях.
Батько Вінграновського все життя чесно трудився і його образ у творчості письменника постав, як воїна-хлібороба.
У 1932-1933 рр. Степана Миколайовича було мобілізовано та відправлено на фронт, сім'я Вінграновських залишилася у Первомайську. Коли Миколі було 8 років Первомайськ окупувала румунські війська, під час окупації малий хлопчик знайшов покинуті боєприпаси та вибухом йому відірвало мізинець. Після цього, матір Вінграновського разом з дітьми переїжджає у Кумарі з надією, що там буде легше пережити окупацію. Саме в Кумарах Микола Вінграновський починає шлях до освіти.
$Освіта
Освітнійшлях майбутнього письменника розпочався в період румунсько-німецької окупації. У 1941 році Микола Степанович йде в нульовий клас в селі Кумарі. Через війну у Кумарівській школі було більше перерв між навчанням ніж самого навчання, але малий Миколка дуже відповідально ставився до навчання.
Після закінчення війни з фронту повернувся батько, матеріальне становище сім'ї покращилося і Вінграновські знову перебралися жити у село Богопіль.
Саме у Богопільській школі Микола Вінграновський продовжив своє навчання і в 1955 році, закінчив 10 річну школу Богополя No 17.
Після закінчення школи майбутній письменник вступив до Київського театрального інституту мистецтв, ім. Карпенка-Карого на акторський факультет. Через два тижні після навчання, Миколі Вінграновському запропонував О. Довженко спробувати себе як режисер та кіносценарист. О. Довженко забирає Миколу Вінграновського в Москву, де хлопець продовжує навчання у ВДІКу.
1956 р. помирає О. Довженко, але Вінграновський твердо стоїть на шляху кіно творчості. У 1961 р. Вінграновський зіграв головну роль у фільмі «Повість полум’яних літ», автором цього фільму був Довженко, за головну роль у цьому фільмі Вінграновський отримав нагороду на кінофестивалі у Лос-Анджелесі.
На Україну Микола Вінграновський повернувся вже відомою особистістю, та на жаль Батьківщина зустріла непривітно письменника, він починає працювали у кіностудії Довженка помічником режисера, його сценарій «Світ без війни», так і не зміг бути втіленим у життя.
$Творчість
Перші спробитворчостіз’явилися у 1957 році, декотрі поезії були надруковані у журналі «Дніпро», інші у 1958 р. розмістили у журналі «Жовтень». Справжній успіх Миколі Вінграновському принесла збірка «З книги першої, ще невиданої», дата її виходу 7 квітня 1961 р. , яку надрукували у журналі «Літературна Україна».
Також працюючи у кіностудії Довженка Вінграновський знімає такі фільми, як: «Дочка Стратіона», «Дума про Британку», «Щоденники О. П Довженка», «Гетьман Сагайдачний» та інші.
У 1962 р. , світ побачила перша поетична збірка письменника «Атомні прелюди».
У 1967 р. , була надрукована ще одна збірка поезій Вінграновського під назвою «Сто поезій», але насправді в ній було лише 99 поезій, тому, що одна з поезії була не допущена до друку, через свою цензуру. Наступна збірка «Поезії» побачила світ в 1971 р.
З 1978 р. , у творчості письменника переважає інтимна лірика та романтика, друком виходять такі збірки, як «На срібнім березі» -1978 р. , «Губами теплими та оком золотим», «Цю жінку я люблю».
На рахунок інтимної лірики Вінграновського, дослідники творчості письменника, вважають, що через під цим поняттям потрібно розуміти не тільки відчуття кохання до певної особи, а також особистісні мотиви та філософські роздуми про загально життєві істини.
Любов у Вінграновського виступає смислом життя, весь світ життя лірики письменника зображує перехід з ночі любощів в будень життя. Любовна лірика Вінграновського – це перш за все, любов до внутрішнього світу людини, її духовне начало.
На думку дослідників творчості Вінграновського інтимна лірика письменника має в собі нотки романтизму, у ліричних поезіях письменник сумує за ідеалом. Почасти він драматизує долю свого ліричного героя, що на думку дослідників тяжіє до елегії.
У 1977 р, у творчому доробку письменника з’являються і прозові твори: «Сіроманець», «У глибині дощів».
У творчості Вінграновського були твори та поезії та для дітей. На початку 60 років з'явилося оповідання «Бинь-бинь-бинь», «Чорти», збірка віршів «Андрійко-говорійко». Саме за вагомий внесок у дитячу літературну творчість – письменник був нагороджений державною премією ім. Тараса Шевченка.
Дитяча тема у творчості Вінграновського, це не просто тема, а сфера співіснування людини та природи, товаришування дитини та природи, яке втрачене у світі дорослих. Саме у віршах, які писав автор він відчував себе дитиною, повертався назад у минуле, бо тільки у дитинстві ми можемо відчувати себе вільним. Дитяча література Вінграновського вважається новаторською, тому що його вірші написані з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі.
В останні роки свого життя Микола Степанович багато пише для дітей, у 1984 р. виходять збірки оповідань для дітей «Літній ранок», «На добраніч» та «Ластівка біля вікна».
Поема «Гайавата» за своїм ритмом та інтонацією схожий на поему Лонгфелло. , в цій поемі письменник показав все буденне життя з усіма плюсами та мінусами, як найвище що дано людині. Що потрібно для щастя.
Історичний роман «Северин Наливайко» теж написаний Миколою Вінграновським став новаторським явищем не лише в українській літературі, а й взагалі в історії романістики. У романі «Северин Наливайко» зображено менталітет українського народу, автор акцентує на таких рисах українського народу, як ліризм, самозаглибленість, релігійність українців.
У 1962 році письменник вступив до спілки письменників України. Взагалі Вінграновського було нагороджено почесною грамотою Президії ВРУ, премією «Благовіст» та премією фундації братів Антоновичів.
У грудні 1997 р. , Микола Вінграновський отримав звання заслуженого діяча мистецтв України, а рік скоріше став членом комітету Національної премії України ім. . Т. Шевченка.
Творчість Миколи Степановича перекладена російською, литовською, чеською, англійською мовами. Сам Вінграновський також перекладав твори з російської мови, грузинської, молдавської.
$Особисте життя
Особисте життяМиколи Вінграновського увінчалося двома шлюбами та народженням одного сина.
Першою дружиною Миколи Степановича була Лідія Вінграновська, майбутнє подружжя познайомилися в літаку, Лідія працювала стюардесою.
Лідія Вінграновська згадувала, що познайомилися з Миколою Степановичем на висоті 10 тисячі метрів, він схопив її за руку і вже не відпустив. Подружжя прожило 10 років. Зі спогадів першою дружини письменника, вона тоді була найщасливішою із всіх на землі, коли ми були разом. Але все ж таки пара розлучилася, скоріш за все це було бажання Вінграновського.
Другою дружиною Миколи Вінграновського стала Олександра Білинкевич. Олександра Білинкевич походить родом з Коломиї, являється донькою Івана Білинкевича, який був дослідником творчості Франка. Олександра Білинкевич була одружена з Яремою Полтонюком, який був сином Ірини Вільде. Від першого шлюбу в Олександри Іванівни залишилася донька – Ярина. Як для Вінграновського так і для Білинкевич це був другий шлюб у житті, у їхньому шлюбі народився син – Андрій. Їхній шлюб тривав 50 років.
Олександра Іванівна працювала лікарем-кардіологом, померла 21 березня 2011 року.
Останні роки
Останні рокиМиколи Степановича пройшли у праці над дитячою літературною творчістю.
Микола Степанович хворів на важку недугу і помер на 68-році життя, 26 травня 2004 року о 8 годині ранку у своїй квартирі в Києві.
Поховали письменника 27 травня на Байковому цвинтарі.
Вшанування творчості письменника започаткувала бібліотека у Білій Церкві, яку Микола Вінграновський почасти відвідував під час літературних вечорів та читань його творів.
Також над річкою Рось стоїть пам'ятний знак, де письменник писав свої твори та де його натхненням була природа.
Заходи вшанування пам'яті Миколи Вінграновського відбуваються завдяки фінансовому сприянню благодійного фонду письменника, який очолює Ксенія Голота, а також завдяки підтримці Білоцерківської райдержадміністрації та Яблунівської сільської рад. Крім цього у заходах щодо вшанування пам'яті Вінграновського активну участь беруть члени Української спілки письменників, Національної спілки кінематографів України, члени "Соловецького братства" та члени "Київського товариства політв'язнів".