Вороний Микола Кіндратович – український письменник, поет, перекладач, режисер, актор та громадський діяч.
Юні роки
Юні рокиМиколи Вороного проходили на Слобожанщині, хоча письменник народився на Катеринославщині 7 грудня 1871 р. за новим стилем, або 24 листопада 1871 р. за старим стилем. Майбутній письменник походив із сім'ї ремісника, матір – Вороного походила з роду Калачинських. Саме з роду Калачинських і був перший ректор Києво-Могилянської академії. Коли малому Миколі було всього півроку його батьки переїжджають жити на Слобожанщину. Дитячі роки письменника пройшли у селі Гончарівка та на Холодній Горі, яка знаходиться неподалік Харкова. У сім'ї Вороних любили українську мову і навчали дітей з ранніх років любити українське слово та пісню.
$Освіта
Після закінчення школи Микола Вороний у Харківському та Ростовському училищі, трохи згодом письменник навчається у Ростовській гімназії.
Ще під час навчання у гімназії Микола Вороний через свої літературно-політичні міркування потрапляє під нагляд поліції, його часто арештовую та обшукують.
Микола Кіндратович намагався вступити в Петербурзький університет, але через його міркування, майбутньому письменнику заборонили не то що навчатися в Петербурзі, але навіть і проживати.
Згодом разом з С. Єрастовим – Микола Вороний організовує «Українську громаду» у Ростові-на-Дону, під час проживання у Харкові мав тісний зв'язок з членами «Братства Тарасівців».
Вороний мав намір вступити в Софійський університет в Болгарії, та смерть м. Драгоманова поламала його плани, який власне і запросив юного Миколу до Болгарії.
Микола Вороний навчається в університеті в Відні, а потім у Львівському університеті. Під час навчання у Львові дружить з І. Франком, працює у журналі «Життя та слово» та паралельно у театрі «Руська бесіда».
У 1901 р. Микола Вороний працював у банку на Кубані, де підхопив сибірську пропасницю.
$Творчість
ТворчістьМиколи Вороного почалася у 1983-р, саме тоді з’явився перший твір під назвою «Не журись дівчино».
Згодом Микола Кіндратович повністю віддає себе акторському мистецтву. З 1897-1900 рр. Вороний працює актором у мандрівній театральній трупі Марка Кропивницького. Але довго не затримався в товаристві акторів трупи Кропивницького, через складний характер самого Вороного, скоріш за все. Хотів перейти в театральну трупу Панаса Саксаганського, але у 1901 році Микола Вороний залишає театральне мистецтво.
Театральне життя залишило свій слід у поведінці Вороного, після того як Микола Кіндратович пішов з театру, він не залишає шумні компанії, почасти заглядає у чарку і веде не правомірний образ життя.
У 1903 р. в Одесі виходить альманах Миколи Вороного – «З-над хмар і долин», багато дослідників вважають, що цей альманах став початком модернізму в українській літературі. Туди увійшли твори: І. Франка, Л. Українки, О. Кобилянської, твори цих письменників були значно вищі за твори Вороного, але він пишався тим, що зміг зібрати твори цих легендарних людей у своєму альманасі. Взагалі, Миколу Вороного вважають дуже хорошим організатором, він міг зібрати навколо себе відомих письменників, літературних митців та політичних діячів. Хвалився тим що йому вдалося зібрати разом людей, які згодом утворили Українську Центральну Раду, хоча Вороний сам не захотів бути урядовцем.
Вороний знав багатьох українських письменників – дружив з ними, зокрема з І. Франком, М. Кропивницьким, М. Грушевським, Л. Курбасом, П. Саксаганським, В. Самійленком та М. Міхновським.
У самого Миколи Вороного було дуже багато псевдонімів, зокрема: Віщий Олег, Арлекін, Кондратович, Сірюк, Микольчик і ще, дослідники його творчості, нараховують приблизно десять псевдонім під якими міг творити письменник.
З 1904р. по 1910 р. - Микола Кіндратович працює у статистичному бюро в Чернігові, потім переїжджає до Києва.
Перша збірка Вороного - «Ліричні поезії» побачила світ у 1911 р. у Києві, збірка була сповнена мелодійності, свіжості образів і знайшла прихиліть серед багатьох читачів того часу.
В 1913 р. , виходить друга збірка поезії Вороного – «В сяйві мрій», автор в цій збірці звертається як і до загальновідомих сюжетів, так і порушує філософські суперечки, активно використовує мотиви від європейських поетів, протиставляє одухотворене і буденне.
У 1917 році став директором «Національного театру», де завдяки режисерському мистецтву Вороного була постановлена вистава «Пригвожденних» - Винниченка. Втягнувшись у театральний хаос Микола Кіндратович захворів.
У 1917 р. , виходить поема Миколи Вороного «Євшан-зілля», яка користується неабиякою популярністю у тогочасного читача, і у сьогоднішнього теж. Поема «Євшан-зілля» була написана на основі легенди, взятої з Іпатського літопису.
У 1920 р. Вороний хворий і вимучений примусово емігрує у Варшаву, він працює в уряді УНР помічником радника. Основним завданням письменника є налагодження зв’язку з літературними діячами та групами тогочасної Польщі. У Варшаві в 1921 р. виходить у світ збірка «За Україну».
У 1926 р. письменник повертається на Україну, на жаль на момент повернення письменника на Батьківщину літературні критики розглядали творчість Вороного, як «вульгарну», почасти його творам приписували «модернізм» та «буржуазність».
Микола Кіндратович працював вчителем у Харківському музично-драматичному училищі.
У 1928 р,Вороний переїхав до Києва і вийшов на пенсію, на пенсії не полишив роботи, він пише статті, кіносценарії, робить переклади. Зокрема, Микола Вороний переклав: «Інтернаціонал», «Марсельєзи», «Варшав’янки» - Ю. Словацького, а також твори О. Пушкіна, Данте, М. Матерлінка і творчість інших світових письменників.
$Особисте життя
Особисте життяписьменника було досить бурхливим, але насправді він все своє життя кохав тільки свою дружину.
У 1903 р. , Микола Вороний познайомився з дочкою поета Миколи Вербицького – Вірою Вербицькою-Антіох. У 1904 р. Микола та Віра одружилися та у них народився син – Марко, хрещик батьком якого став добрий друг Миколи Вороного – Михайло Коцюбинський.
Та невдовзі після народження сина, молоде подружжя розлучилося, ініціатором розриву скоріш за все була дружина письменника – Віра, тому що Вороний сильно переживав розлуку, він робив безліч спроб, щоб повернути дружину, про це свідчить цикл його вірші «За брамою раю».
Марко Вороний характером і вдачею був схожий на батька, після закінчення чернігівської гімназії юнак подався добровольцем в армію Денікіна, та йому відмовили там, адже хлопчина не був повнолітнім. Після цього Марко вчиться на режисерському відділені Київського музично-драматичного інституту, проживаючи в Києві разом з Миколою Кіндратовичем. Саме батько спонукає його до перших спроб написання віршів, також хлопець робить дубляжі для текстів у кіно.
У 1933 р. Марко зазнав переслідувань, через що покинув Україну і переїхав до Москви. Працює там редактором у журналі «Наши достижения».
У 1935 р. Марко повертається на Україну, щоб виручити батька з-під арешту і сам стає арештованим.
У 1936 р. Марка та інших арештованих «терористичної групи Зерова» засудили на 8 років таборів, він був доброю і тихою людиною, дуже часто у своїх листах він просив своїх батьків помиритися і приїхати до нього разом на побачення, та цього не сталося.
У 1937 р. Марка Вороного розстріляли у Карелії, разом із ним були розстріляні: М. Зеров, М. Куліш, Лесь Курбас, Григорій Епік та Валер’ян Підмогильний.
Останні роки
Останні рокиМиколи Вороного проходили дуже важко та напружено.
28 березня 1934 р. , письменнику було інкриміновано «контрреволюційну діяльність». Після допиту свідків, а саме: Івана Ле, Петра Колесника, Любомира Дмитренка та Аркадія Добровольського, які одноголосно твердили, що творчість Вороного є «буржуазна» і «націоналістська», Миколі Кіндратовичу вручили підписку про невиїзд.
9 червня 1934 р. , Микола Вороний був відправлений у заслання в Казахстан. Але дослідники із листів ув’язненого Марка Вороного до матері та і листування самого письменника, спостерігають, що на час заслання Микола Кіндратович жив у Воронежі, потім Бєжинці, а у 1937 р. , у селі Глиняне, тогочасна Одеська область, сьогоднішня — Кіровоградська. Восени 1937 р. М. К. Вороний переїжджає до м. Новоукраїнка, де недовго працює у місцевій газеті — коректором.
В останній період свого життя Микола Вороний живе бідно, власне виживає за невеликі гонорари за переклади оперних лібрето. Ще до заслання Вороний написав кіносценарій за повістю І. Франка «Захар Беркут», але через дорогу постановку, кіносценарій так і не використали.
У 1938 р. , у селі Глиняне відбулися масові арешти селян, яких звинувачували по вигаданих мотивах НКВС, серед арештованих був і Микола Кіндратович.
29 квітня 1938 р. , У НКВС було винесено вирок всіх заарештованих селян у Глиняному – розстріляти. 7 червня 1938 р. - Миколу Вороного і ще 13 людей із Глиняного було розстріляно енкаведистами.
Реабілітації Миколи Вороного домоглася президія Спілки Письменників України. Зразу же після реабілітації письменника у світ вийшли, ще три книги, які належать його перу: «Вибрані поезії»-1959 р. , «Твори», «Театр і драма»-1989 р.