Павло Архипович Загребельний був та залишається Героєм України, лауреат Державної премії СРСР, а також депутатом Верховної Ради СРСР в період між 1979 – 1989 роками, депутат Верховної Ради УРСР у 1975 - 80 роках. Він був Кандидат у члени ЦК КПУ з 1976 по 1981 рік , член ЦК КПУ з 1981 – 90 рр. , ну і звичайно відомим не тільки в Україні але і за її межами українським письменником.
$Ранні роки
На світ Павло з’явився влітку, 25 серпня 1924 року у селищі Солошине, що на Полтавщині.
Мати хлопця померла рано, коли йому стукнуло 6 років. Ростила хлопця мачуха з якою у нього були досить важкі стосунки с частими суперечками. Матір Павла звали Варвара, і так йому її не вистачало, що це проявлялося навіть у тому що він завжди тримав поряд з собою ікону святої Варвари.
Відучившись у десятирічці вже у 1941 – му, ще не досягши навіть сімнадцятирічного віку добровольцем відправився на службу до армії, де приймав участь в обороні Києва, та був курсантом другого Київського артучилища. Під час перебування у армії у 1941 році хлопця було поранено та направлено у госпіталь. Трохи згодом, як тільки він відчув себе краще, одразу повернувся у військове училище та на фронт, але незабаром у 1942-му знову отримавши поранення попав спочатку до полону, а потім включно до зими 1945-го перебував у концтаборах смерті створених фашистами. На його долю також випало пережити голодування у 1933-му.
Але повернемося до його дитинства. Не дивлячись на те, що Павло народився у небагатій родині, він однак, був досить освіченим, там надзвичайну можна сказати, для малої дитини пам'ять. Так, вже у віці чотирьох років він умів читати, до семирічного вже самотужки опрацювавши більш як половину всієї шкільної програми. Змалку хлопець дуже любив свою «кохану Україну» називаючи її «маленькою Америкою», в зв’язку з тим, що майже всі жителі селища у якому він проживав були втікачами «незалежними». Солошине розташовувалося рівнесенько на межі між царською імперією та землями Запорізького Війська.
$Освіта
Почати Павло почав рано, ще у 1945-му в Західній Німеччині у радянській воєнній місії. Поєднуючи цю роботу з працею у колгоспі у ролі рахівника включно до 1946 року. Після чого нарешті хлопець зміг здобувати освіту. Так, в період між 1946-м до 1951 – го Павло проходив навчання У Дніпропетровському університеті обравши для себе філологічний факультет.
$Творчість
Закінчивши університет, у 1951 – му Загребельний долучився до журналістської діяльності в якій провів більше десяти з половиною років. Так, спочатку був задіяний літературним консультантом Спілки письменників України у Дніпропетровськоиу відділенні, згодом обійнявши посаду літературного редактора в обласній дніпропетровській газеті «Днепровская правда». Через деякий час, починаючи з 1954 – го року Павло працював на посаді завідувача відділом суміщаючи цю діяльність працюючи також заступником головного редактора у журналі «Вітчизна» у місті Київ. А також паралельно з цим займаючись письменницькою діяльністю.
У 1960-му році Павло Загребельний буд долучений до Комуністичної партії Радянського Союзу в якому перебував включно до 1990-го.
Далі, в період між 1961 – 1963 роками письменник працював на посаді головного редактора в «Літературній газеті» ( яка пізніше, завдяки письменнику, змінила назву на «Літературну Україну»). І приблизно в цей же період побачили світ його перші твори, серед яких: роман «Європа» створений у 1959-му році, а вже незабаром у 1960-му «народилася» «Європа. Захід», за якими послідував роман «Спека» написаний також у 1960-му.
Вже через рік після того як Павло полишив роботу у «Літературній газеті», він у 1964-му влаштувався на роботу відповідальним секретарем до правлінняСпілки письменників Українив якості якого був задіяний включно до 1973-го року. Згодом тут же, між 1973 до 79 –го він був задіяний на посаді секретаря, а з 1979 до 1986 – го вже працював у якості заступника голови правління. Згодом письменника було з цієї посади «усунуто» до чого доклав досить багато зусиль Б. Олійник. Серед методів які використовував останній, були також незчисленні доноси, які були написанні та тільки що не перев’язані червою стрічкою перед «подачею їх до головного» .
Згодом таки справу було зроблено і Павла Загребельного «попросили» зі спілки, після чого він працював головою комітету зДержавних премій ім. Т. Шевченказ 1979-го до 1987 –го року включно.
Та повернемося до літературної діяльності Павла Загребельного. Так, у 1957-му році світ побачила його «Дума про невмирущого», що стало свого роду заявою Павла на «досягнення зрілості» у письменництві. У творі йшлося про досить молодого радянського солдата та його муки і смерть у радянському таборі. Цей твір був можна сказати «поклоном» воїнському, та й узагалі людському подвигу в зв’язку з тим через що прийшлося пройти багатьом людям у воєнний період. Починаючи з 2-ї половини 1950-х письменником були написані та видані деякі збірки з оповіданнями, серед яких: «Учитель», написана у 1957-му та декілька повістей: «Марево», «Там, де співають жайворонки» створені у 1956 році. В період між 1960 – 1970 – х років письменником було написано найбільшу частину з усіх написаних ним творів. Так, в це десятиліття «народилися»: «День для прийдешнього» у 1964-му, через два роки, у 1966-му було написано «Шепіт», в наступному, 1967-му світ побачив «Добрий диявол»,одразу за ним у 1968-му було створено «Диво». У 1970-му Загребельний написав трилогію під назвою «З погляду вічності» та ще цілу низку інших творів.
На цьому Загребельному би «зробити перерву та перепочити», але тяга до письменництва в нього була настільки сильною, що навіть після створення стількох творів за такий час, він продовжує писати. Так, починаючи з 1980-х ним було створено та опубліковано: роман побудований з 4-х книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера» за яку його обуло нагороджено Державною премією СРСР. Тим часом письменник набирає обертів і вже через п’ять років у 85-му було надруковано роман «Львине сердце» а згодом й продовження до нього під назвою «Вигнання з раю».
Найвідомішим твором Загребельного можна вважати його «Роксолану», до написання якого він підходив дуже серйозно, довго та сумлінно готуючись до праці. Щоб все написати «правильно», майже два роки вів провів за вивченням мусульманських традицій та літератури, паралельно штудуючи Коран з законами Шаріатру. Павло навіть навідався до Туреччини з метою власними очима побачити місце де колись жила та господарювала Роксолана. Після чого відвідав її батьківщину у Рогатині. А от виходу кінострічки «Роксолана» Павло був дуже незадавлений головною героїнею, оскільки вважав справжню Роксолану набагато емоційнішою, відчайдушною та пристраснішою, ніж те що «показувала» акторка кінострічки.
Свого часу Павло Загребельний виступав з декількома п’єсами, які було створено за такими романами, як: День для прийдешнього», «З погляду вічності». Також відзначився проведенням своїх доволі активних критичних виступів у пресі, серед яких іноді зустрічалися і літературні статті, доповіді, промови. Час від часу письменник також давав інтерв’ю. З усіма виступами Загребельного можна ознайомитися прочитавши книгу зі статтями, есе та портрета під назвою ««Неложними устами» створену у 1981-му році.
Павло Загребельний проймав участь також у життя кінематографії. Так, по створеним ним сценаріям кіностудією ім. О. П. Довженка, що у Києві були зняті наступні художні кінострічки: у 1965-му «Ракети не повинні злетіти», у наступному,, 1966-му «Перевірено — мін немає» та ін.
Майже всі твори письменника перекладені різними мовами світу та читаються далеко за межами України.
$Особисте життя
Дружиною відомого письменника була жінка з красивим імям Елла, у дівичестві Щербань, з якою він побрався у 1951-му році та прожив усе життя до самої смерті. Елла була не тільки дружиною для Павла, але й також другом та музою, яка кожного дня надихала митця на створення нових шедеврів літератури. У цьому шлюбі народилося двійко дітей. Хлопчик Михайло у 1929-му, та дівчинка Марина.
$Смерть
Помер письменник взимку, 3 лютого 2009 року на 84-му році у життя у Києві так і не оговтавшись після довгого захворювання туберкульозом. Похований на Байковому кладовищі.
$Цікаві відомості про письменника
1. Всі визначні моменти свого життя Павло Загребельний старанно занотовував до свого щоденника. Але доступним для усіх охочих «взнати таємниці Павла» він стане тільки у 2029 році. Оскільки за життя ним та його дружиною Еллою було вирішено що тільки через 20 років після його смерті щоденник можна буде «опублікувати».
2. Письменник був дуже відвертим та прямолінійним, що не завжди є добре, оскільки можна нажити собі багато ворогів, що і можна побачити на прикладі Павла. Так, працюючи у Спілці письменників про нього часом жартували, що він просто не може по дорозі на другий поверх не нажити собі за день хоч одного ворога.
3. Працюючи над твором письменник настільки заглиблювався у роботу, що міг працювати не відволікаючись впродовж цілих 16-18 годин за добу. Причому не використовуючи ніяких «допоміжних матеріалі» і не виправляючи уже написаного. Головним інструментом на якому працював письменник була друкарська машинка марки «Колібрі». Вибрав він такий спосіб написання творів тому що притримувався думки, що машинка дисциплінує.
4. Павло Загребельний вільно володів шістьма, ні, навіть сімома мовами, А на багатьох інших міг читати зі словником.
5. Що цікаво так це те, що у Павло була просто пам'ять вундеркінда (хоча це й не дивно згадуючи його «опрацювання» шкільної програми) але все-таки, не записував, а тільки у голові проробляв він та «прописував» твір у своїй голові, запам’ятовуючи на довгий час всі наймілкіші деталі, дані та цифри і навіть енциклопедичні дані. А якщо по потребі переривався від роботи над твором та відправлявся у відрядження, а по повернені продовжував роботу навіть на «освіжаючи» пам'ять
6. Останні декілька років до смерті Павло дуже тяжко хворів та майже не виходив на вулицю зі своєї домівки.
7. Роман Павла «День прийдешнього» спочатку мав назву «Зло», однак перед публікуванням його довелося перейменовувати, оскільки в радянскі часи твір з такою назвою існувати просто не міг.
8. За життя письменника створені та опубліковані ним книги у відкритому доступі можна було придбати за 6-8 карбованців, однак вони продавались також таємно, так романи Загребельного «з-під поли» коштували не менш як 100 карбованців.
9. Ще в радянські часи його твори друкувалися величезними тиражами, але на сьогоднішній день загальний тираж доробку письменника оценінно приблизно у п'ятнадцять мільйонів книжок.
10. У родині Загребельних були три Павла: дід, онук та правнук. А окрім сина та доньки він мав щастя побачити трьох онуків і навіть правнука.
Павло Загребельний віддав більш як сорок років свого життя письменницькій діяльності та залишив нашому поколінню та й усім наступним велику кількість своїх творів. З упевненістю можна сказати, що «забуття» йому не грозить.
Оскільки він один з небагатьох письменників твори якого не втрачають актуальності повз стільки років, його твори можна сміливо ставити в один ряд з сучасними письменниками і бути впевненими що вони «вільються». Творчість Павла Загребельного є з одного боку прямою, сильною та всеохоплюючою, але водночас «оплутує» як легкий дурман, тож читати та перечитувати його романи та поеми хочеться знову й знову. Тож давайте читати, насолоджуватися та передавати посил цього великого письменника крізь роки.