Г а н н а (вже од печі). Не монашкам дала, а богові в прийом!
К о п и с т к а. Не богові, а провокації!.. Біжи, синок, та наглянь, де вони спиняться, у кого ночуватимуть... Катай!..
Побіг Вася. К о п и с т к а, закуривши, до Ганни:
— От моя жінка цього б не зробила.
Ганну зачепило.
Г а н н а. Годі хвалитися! Може й зробила б...
К о п и с т к а. Бив би!..
Тут з печі Д і д Ю х и м ізліз. Кахи, кахи, — сплюнув у черепок.
— І добре зробив би, бо жінка, сину, як коса: не поклепеш — не покосиш...
К о п и с т к а. От бач! Трах-тара-рах! Резолюцію прийнято... Чули, діду, провокацію?
Д і д Ю х и м. Та я оце закуняв був трошки... Приснилось, немовби я знов у солдатах, на Шипці. А їсти, а курити — як оце, приміром, тепер, да... Коли бачу — наш ротний цигарку курить. Побачив мене та...
К о п и с т к а. Закуріть, діду Юхиме!
Д і д Ю х и м (допався до кисета). Радий старатися... Побачив та як крикне: "Здоров був, молодець!" Я так і скочив. Дивлюсь, аж це ти...
Г а н н а. А вже мені оце куріння ввірилось! Тож вікон не видно!
Д і д Ю х и м. Кури його, прокляте зілля, — воно богові не вклонилося. Кажуть же люди, якщо не брешуть, що колись бог та святий Петро прийшли на землю...
К о п и с т к а. Туг ось монашки такої розказали, що... От якби дізнатися, коли вони прийшли?
Д і д Ю х и м. Хто?
К о п и с т к а. Монашки...
Д і д Ю х и м. Та не монашки, а бог з Петром!.. Ішли степом. То всі трави й квіти вклонилися їм низенько, один тютюн не вклонився...
К о п и с т к а (до Ганни). Ти не бачила їх вчора?
Г а н н а мовчить.
Д і д Ю х и м. Кого? Бога й Петра?
К о п и с т к а. Та монашок.
Д і д Ю х и м. Та я тобі не про монашок, а про Оога та Петра! Слухай! Один тютюн не вклонився. Тоді сказав бог: "Будеш ти, тютюне, однині проклятий, і палитимуть тебе люди, доки світу..."
К о п и с т к а (замислився). Гм... Треба було б мовчати!
Д і д Ю х и м. Як мовчати?
К о п и с т к а. Хай би вони язички свої порозв'язали...
Д і д Ю х и м. Хто? Бог та Петро?
К о п и с т к а. Та монашки, діду! Було б мені, кажу, помовчати та послухати, чого б вони наказали...
Д і д Ю х и м. Та ти слухай! Бог тютюнові сказав...
К о п и с т к а. Побіжу. (Та й подався з хати).
Д і д Ю х и м (до Ганни). Та куди це він зірвався? (По паузі). А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?..
Г а н н а, їсти? Учора ж і послідки вишкребла — хіба повилазило?
Д і д Ю х и м. Та ні... Води гаряченької...
4
Двері навстіж — чобітками зарипів П а н ь к о — секретар сільради:
— Та що скоїлось — сюрприз який чи пужар, дядьку Мусію?
За П а н ь к ом увійшов Мусій К о п и с т к а, за Кописткою І в а н С т о н о ж к а — господар хати.
К о п и с т к а. Та кажу ж — провокація... У церкву, кажуть, коней навели... Я зразу не добрав діла, а тоді подумав-подумав: це ж вони все село нам зворушать, а найпаче багатіїв отих — Гирю, Годованого... Добре, що догадався — трах-тара-рах, погнав парнишку і сам оце...
П а н ь к о. Дурниці! Ніякої воєнної небезпечності... Просто баби понапивались опію релігії та й плещуть язиками...
К о п и с т к а. Ой, не кажи! Такого, брат, наплещуть, що аж-аж... Треба побігти наглянути. Найпаче до Гирі під двір, до Годованого.
П а н ь к о. Плюньте й розітріть!
К о п и с т к а. Не можна!.. Не будь Гирі, Годованого — наплював би, а так... чує моя душенька...
П а н ь к о. Не ходіть — є йтересніше діло.
К о п и с т к а. Я на хвилинку! Тільки до Гириного двору... Я зараз!
Уже взявся К о п и с т к а за клямку, як тут П а н ь к о пляшку з-під поли на стіл та:
— Вип'ємо, дядьку Мусію?
К о п и с т к а (очі забігали). Ні, я мабуть... побіжу. (А сам за кисет, ще й дідові дав). Ось тільки закурю... і побіжу.
С т о н о ж к а. Поспієте, сваток! Сідайте, товаришу секретар! Ганно! Чи нема у тебе там...
Г а н н а настовбурчилась. Він до неї стиха:
— Товариш же секретар наш... Зранку не їли... і той...
Г а н н а. Одної лише капусти дві чи три пелюстки, а більш нічогісінько...
П а н ь к о (уші чуткі). Дайош, тітко, й капусти! Аби в животі було чим подряпати...
С т о н о ж к а. Треба ж, як то кажуть, по-братськи...
Д і д Ю х и м, кахикнувши, пішов до припічка.
— А ви, тату, куди?..
Д і д Ю х и м. Та я вже, сину, їв...
С т о н о ж к а. Ага, ото й добре...
П а н ь к о (наливши Стоножці). Хазяїну! Пожалуста...
С т о н о ж к а. Нашому брату й не годилось би тепер пити, та вже нехай нам Радянська влада простить...
П а н ь к о. Саме тепер треба пити... Чому? А тому, що в самогоні хліб є, так би мовити, — сила, а ми без хліба... Сьорбаніть, дядьку Мусію!
К о п и с т к а (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби). І не пив би, дак через зуби... Крутять і крутять, немов у них контра завелась...
Г а н н а. А за монашками хто брався бігти?
К о п и с т к а (мов не до нього було сказано). Гм... ми випили, а за діда забули...
С т о н о ж к а. Та той... Вони он закуняли.
К о п и с т к а. Не годиться так... А знаєте, що я надумав?.. Як був я в городі, то бачив, як ушановували трудових героїв... Ой ловко вийшло! Предсідатель таке слово сказав, що аж-аж... Каже: спасибі, товариші, що потрудилися для Совіцької власті. Скільки віку, каже, вона вас не забуде.
С т о н о ж к а. А хто ж вони за люди, оті герої?
К о п и с т к а. Думаєш, пани? Наш брат, трудовий елі-мент!.. Один дідок був з робочих — так його на руках гойдали... їй-бо! Щоб не пити оце по-дурному, даваймо діда Юхима вшануємо? Га?
П а н ь к о. А це — кумедія буде. Дайош!.. Гей, діду!
К о п и с т к а й С т о н о ж к а (до діда): — Діду Юхиме!
— Тату!
Д і д Ю х и м. Га-га!
К о п и с т к а. Просимо до столу, як трудового елімента...
Г а н н а. Люди просять на чарку горілки...
К о п и с т к а. Жаль, нема музики, а то б зараз ушкварили дідові "Інтернаціонала"... (Наливши чарки, подав одну дідові). Ну, брати-товариші, й ви, Тарасовичу! Поздоровляю вас, Юхиме Тарасовичу, як трудового героя, од щирого серця... Спасибі, що потрудилися за свій довгий вік, бо Совіцька власть... От не вмію як слід балакати...
П а н ь к о засміявся.
— Ану, П а н ь к о, ти!..
П а н ь к о в регіт.
— Гех, якби ж то я вмів говорити! Я тоді б сказав таке, що попадали б усі буржуї у світі... а Дід Юхим возрадовався б...