Баламутка, досить розумна, щоб передбачити відхід Фаншетти, бо ніщо так не навчає політики, як здобута влада, вирішила грати роль служниці. Півроку вона нишком придивлялась до кулінарних процедур, завдяки яким Фаншетта стала гідною готувати їжу для лікаря. Щодо любові до ласої їжі медики не поступаються єпископам. Лікар добре видресирував Фаншетту. В провінції брак розваг і одноманітність життя звертають душевні сили людей на смачну їжу. Там не їдять так розкішно, як у Парижі, але там їдять краще, страви там обмірковують і досліджують. У глибокій провінції є Кареми86 в спідницях, невизнані генії, які вміють звичайну квасолю приготувати так, що вона буде гідна того кивка голови, яким Россіні відзначав бездоганно виконану партію. Навчаючись у Парижі, доктор Руже прослухав там курс хімії у Русля і запам'ятав чимало такого, що обернулось на користь кулінарній хімії. Він прославився в Ісудені деякими вдосконаленнями, мало відомими за межами Беррі. Він відкрив, що омлет матиме куди тонший смак, коли не збивати білок і жовток разом так брутально, як це роблять куховарки. За його порадою треба збити спочатку білок, а тоді потроху вливати жовток і смажити не прямо на вогні, а на каньярі з порцеляни або фаянсу. Каньяр — це щось ніби товстий таріль з чотирма ніжками, щоб під ним циркулювало повітря і він не луснув від вогню. В Турені каньяр називають кокмаром. Гадаю, що Рабле говорить саме про цей кокмар, на якому випікають тринди-ринди, що засвідчує дуже давнє походження цього начиння. Лікар відкрив також спосіб уникати гострого присмаку в підливі з топленим маслом; але цей секрет, що, на жаль, не вийшов за межі його кухні, втрачено. Флора, природжена майстриня пекти й смажити — дві якості, яких не можна набути ні навчанням, ні вправою,— дуже швидко перевершила Фаншетту. Стаючи вмілою куховаркою, вона думала про те, щоб догодити Жанові Жакові; але вона й сама була, можна сказати, неабияка ласуха. Неспроможна, як усі неосвічені люди, віддавати час роздумам, вона віддавала його хатньому господарству. Натирала до блиску меблі й підтримувала в домі чистоту, гідну Голландії. Порядкувала горами брудної білизни, влаштовувала оті потопи з лугу, які, за звичаями провінції, відбуваються не частіш як тричі на рік. Переглядала білизну хазяйськими очима й лагодила її. А потім, прагнучи помалу прилучитись до таємниці багатства, засвоїла ту дрібку знань про майнові справи, якою володів Руже, й примножила її в розмовах із нотарем покійного лікаря, паном Ероном. І почала давати дуже добрі поради своєму недотепному Жанові Жакові. Певна, що лишиться тут господинею довіку, вона виявляла в майнових справах цього молодика таку зацікавленість і жадобу, ніби то були її справи. Дядькових вимог вона не боялась. За два місяці до лікаревої смерті Бразьє віддав богові душу, впавши неживим, коли виходив із шинку, де минало його життя, відколи він забагатів. Батька Флориного теж давно не було на світі. І вона служила своєму хазяїнові з усією любов'ю, яку мала відчувати сирота, щаслива тим, що набула родину і якийсь сенс у житті. Ця пора стала раєм для Жана Жака, що засвоїв солодкі звички тваринного життя, скрашеного монастирською розміреністю. Вранці він довго спав. Флора, що зранку йшла на базар або поралась у домі, будила його в таку хвилину, щоб він, тільки-но вмившись і прибравшись, міг сісти за сніданок. Поснідавши, об одинадцятій годині Жан Жак ішов прогулятись, розмовляв з тими, кого зустрів дорогою, а повернувшись на третю годину, читав газети — місцеву і паризьку, яку отримував на третій день після її виходу в світ,— залапані трьома десятками рук, через які вони пройшли, закрапані нюхальним тютюном, побурілі від усіх столів, по яких їх совали. Так старий парубок дожидався обіду, а вже за обідом сидів якомога довше. Флора розповідала йому про міські пригоди, плітки, які ходили по місту і яких вона наслухалась. О восьмій годині гасили світло. Коли рано лягати спати, менше витрачається свічок і дров, тому в провінції часто роблять так, але надмір сну отупляє людей, пригнічує їхній розум.
Таке було життя цих двох людей протягом дев'яти років, життя водночас заповнене й порожнє, в якому великими подіями були кілька відвідин Буржа, В'єрзона й Шатору чи ще дальших місць, коли ні нотарі цих трьох міст, ні пан Ерон не могли примістити там гроші під заставу землі. Руже позичав свої гроші під п'ять процентів на першу заставу, з поширенням боргу на дружину, якщо боржник був одружений. Він ніколи не оцінював застави більш як у третину її реальної вартості і виписував угоди, в яких передбачалося підвищення ставки ще на два з половиною проценти впродовж терміну виплати. Такі були правила, що їх батько наказав йому дотримувати завжди. Лихварство, ця п'явка, що присмокталась до селянських прагнень, пожирає села. Ця такса в сім з половиною процентів здавалась такою вигідною, що Жан Жак обрав саме такий шлях; нотарі, які брали добрі комісійні з тих людей, для яких добували гроші, переконали старого парубка. Протягом цих дев'яти років Флора помалу, сама того не усвідомлюючи й не прагнучи, здобула необмежену владу над своїм хазяїном. Спочатку вона поводилась із Жаном Жаком дуже фамільярно; потім, не виявляючи до нього неповаги, так пригнітила його своєю вищістю, розумом, силою, що він став служником служниці. Це велике дитя саме квапилось під її владу, приймаючи стільки піклування, і Флора поводилася з ним, як мати з сином. І Жан Жак урешті перейнявся до Флори почуттями дитини, яка потребує материнської опіки. Але між ними були й зовсім інакші узи! Спочатку Флора клопоталася справами й порядкувала в домі. Жан Жак почувався так вигідно під цим її правлінням, що життя без неї здавалось би йому не просто тяжким, а неможливим. Потім ця жінка стала для нього просто життєвою потребою, вона так уміла догоджати всім його забаганкам, так добре вгадувала їх! Він любив дивитись на це щасливе личко, що завжди усміхалось, єдине, до якого міг усміхатись і він, єдине, на якому він міг побачити усмішку, адресовану йому! Це щастя, чисто матеріальне, виражене простими словами, які становлять основу мови в беррійських оселях, і намальоване на цьому прегарному личку, було немовби відзеркаленням його власного щастя. Стан, у якому опинявся Жан Жак, коли бачив Флору спохмурнілу через якісь незгоди, відкрив цій дівчині всю могутність її влади, і вона, щоб утвердитися, почала тією владою користуватись. А для жінок такого типу користуватись — завжди означає надуживати. Баламутка напевне розігрувала перед своїм хазяїном якісь із отих сцен, похованих у тайниках родинного життя,— таких, як та сцена між Сенатором і Акіліною87, яку втілив Отвей у своїй трагедії "Врятована Венеція". Там величне передане жахливим! Флора була тоді така певна своєї влади, що, на своє лихо й на лихо цьому старому парубкові, й не думала про те, щоб одружитися з ним.