Бачачи цю агонію, небіж лишався незворушним і холодним, мов дипломати в 1814 році, під час передсмертних корчів Французької імперії.
Філіпп, що ніколи не вірив у Наполеона II111, тоді написав військовому міністру такого листа, якого Марієтта передала через герцога де Мофріньєза:
"Вельможний пане!
Наполеона вже нема; я хотів лишатись вірним йому, бо склав присягу на вірність, а тепер я вільний запропонувати свої послуги Його Величності. Коли Ваша Екселенція зволить пояснити Його Величності мою поведінку, король збагне, що вона була згідна з законами честі, коли не з законами держави. Король визнав за природне, що його ад'ютант, генерал Рапп112, оплакав свого колишнього владаря, то він, напевне, буде поблажливий і до мене: адже Наполеон був мій благодійник.
Отож прошу Вашу Екселенцію взяти до уваги моє прохання про вступ на службу в своєму військовому чині й запевняю в своєму цілковитому послухові. Досить буде сказати Вам, вельможний пане, що король знайде в мені щонайвірнішого підданого.
Звольте прийняти вирази поваги, з якою має честь звертатися до Вас,
Вашої Екселенції покірний і смиренний слуга
Філіпп Брідо,
колишній командир ескадрону гвардійських драгунів, офіцер ордена Почесного Легіону, що тепер перебуває під наглядом політичної поліції в Ісудені".
До цього листа було долучене прохання про дозвіл приїхати до Парижа в родинних справах, до якого пан Муйєрон долучив свідчення мера, супрефекта й комісара ісуденської поліції, які всі давали Філіппові дуже похвальну характеристику та статтю про шлюб його дядька.
Через одинадцять днів, під час відкриття виставки, Філіпп одержав проханий дозвіл та лист, у якому військовий міністр повідомляв, що за наказом короля його помилувано й зараховано підполковником до кадрів армії.
Філіпп поїхав до Парижа з дядиною й старим Руже, а на третій день повів того до державної скарбниці перевести на нього вклад, що став відтепер його власністю. Небіж кинув цього хирляка, як і Баламутку, в вир невтримних розваг такого небезпечного товариства непогамовних артисток, газетярів, художників, жінок легкої поведінки, в якому Філіпп уже розтратив свою молодість і в якому старий Руже знайшов чимало Баламуток, що загнали його на той світ. Жірудо взявся забезпечити старому Руже приємну смерть, яку згодом прославив, кажуть, своїм прикладом один маршал Франції. Чарівною вбивцею старого стала одна з найвродливіших статисток Опери. Руже помер після розкішної вечері, якою частувала Флорантіна, і досить важко було встановити, чи старого беррійця добила ця вечеря, а чи мадмуазель Лолотта. Вона приписувала його смерть скибці гусячого паштету; а оскільки витвір страсбурської кухні не міг цього спростувати чи підтвердити, вирішили, що старий помер від шлункового розладу. Пані Руже почувала себе в цьому надміру декольтованому товаристві як у своїй стихії, але Філіпп приставив до неї за наглядачку Марієтту, і та не дозволяла ніяких дурощів цій удові, чия жалоба була скрашена кількома пригодами.
В жовтні 1823 року Філіпп приїхав до Ісудена з дорученням від дядини, щоб обернути в гроші спадщину по дядькові, й зробив це дуже швидко, бо вже в березні 1824 року повернувся до Парижа з мільйоном і шістьма сотнями тисяч франків, виручених за майно покійного дядька, не рахуючи коштовних картин, що так і лежали в Ошонів. Гроші Філіпп уклав у банкірський дім "Монгено й син", де служив молодий Барюк Борніш; за платоспроможність і чесність банку поручився старий Ошон. Банк сплачував на внесок шість процентів річних, з умовою, що в разі зняття грошей з рахунку банкірів попередять про це за три місяці.
Одного дня Філіпп прийшов до матері запросити її на свій шлюб; свідками були Жірудо, Фіно, Натан і Біксіу. За шлюбною угодою вдова Руже, чий посаг становив мільйон франків, відписувала майбутньому чоловікові все своє добро в тому випадку, коли вона помре бездітною. Не було ні друкованих звідомлень, ні бенкету, ні пишноти, бо в Філіппа були свої задуми: він оселив дружину на вулиці Сен-Жорж, у помешканні, яке Лолотта продала йому з усіма меблями і яке здалося молодій пані Брідо чудовим, але сам з'являвся там рідко. Потай від усіх купив за двісті п'ятдесят тисяч франків чудовий будинок на вулиці Кліші, в такий час, коли ніхто й гадки не мав, як незабаром подорожчають будинки в тій частині міста, ще й заплатив зразу сто п'ятдесят тисяч, а решту відстрочили на два роки. Він витратив величезні гроші на опорядження — всі свої прибутки за два роки. Чудові реставровані картини, оцінені в триста тисяч франків, явили там увесь свій блиск.
Вступ на трон Карла X ще вище підніс родину герцога де Шольє, чий старший син, герцог де Ретор, часто бачив Філіппа у Туллії. За Карла X старша парость Бурбонського дому відчула себе остаточно вкоріненою на троні й користалася порадою, яку дав колись маршал Гувіон-Сен-Сір113: прихилити на свій бік офіцерів імперії. Філіпп, який напевне дав неофіційні відомості про змови 1820 й 1822 року, став підполковником у полку герцога де Мофріньєза. Цей галантний вельможа вважав за обов'язок протегувати чоловікові, в якого він відбив Марієтту. Кордебалет не був непричетний до цього призначення. Мудрість таємної ради при Карлі X вирішила, що його високості дофінові слід напустити на себе трохи лібералізму. Тож пан Філіпп, що став ніби підопічним герцога де Мофріньєза, був представлений не тільки дофінові, а й його дружині, якій подобались грубуваті вояки, відомі своєю вірністю. Філіпп дуже добре оцінив роль дофіна і зумів скористатися з першого вияву цього показного лібералізму, ставши ад'ютантом одного маршала, дуже близького до двору. В січні 1827 року Філіпп, що перейшов до королівської гвардії підполковником у полк, яким знов же командував герцог де Мофріньєз, спобіг ласки дістати дворянство. За Реставрації здобуття дворянства було якимсь ніби привілеєм тих простолюдців, котрі служили в гвардії. Підполковник Брідо, який щойно придбав маєток Брамбур, зажадав привілею заснувати майорат під графським титулом. Він здобув цю ласку, використавши свої зв'язки в найвищому товаристві, в якому хизувався екіпажами та ліврейними слугами, тобто поводивсь як справжній вельможа. Відколи Філіпп, підполковник найкращого полку кінної гвардії, був записаний у родові книги під ім'ям графа де Брамбура, він почав учащати до дому генерал-лейтенанта артилерії графа де Суланжа, залицяючись до наймолодшої дочки — Амелії де Суланж. Ненаситний у претензіях, підтримуваний коханками всіх впливових людей, Філіпп домігся честі стати одним з ад'ютантів дофіна. Він мав зухвальство сказати дофінові, що "старий офіцер, поранений у кількох боях, обізнаний зі справжньою війною, при нагоді може стати корисним вашій високості". Філіпп, що зумів навчитися всіх придворних тонкощів, став у цьому вельможному світі тим, ким мусив стати,— так само він зумів у Ісудені схилити на свій бік Міньйоне. Звичайно, він почав жити розкішно, давати пишні бенкети та обіди й не приймав у своєму домі нікого з давніх друзів, котрі могли його скомпрометувати на майбутнє. Він став немилосердним до співучасників його гультяйства. Начисто відмовив Біксіу, коли той прийшов просити за Жірудо. щоб того прийняли до армії: Флорантіна його прогнала.