Судно стояло кормою до Лукаса, і він не міг прочитати назви. На всяк випадок пройшовши ще трохи вперед, Лукас кинув погляд на ніс білого двощогловика і не повірив власним очам. По білому борту шикувалися округлі сині літери, які складали слово: "Магнолія".
Йому здалося, що "Магнолія" вже відходить від причалу. Її струнке біле тіло нетерпляче здригається від могутнього двигтіння дизелів, не видно міцних сизалевих канатів, зачеплених за кнехти, щоб стримувати норовисту яхту, немає людей довкола, бо всі вже там, на борту, вже відвернулися від берега, втратили до нього будь-яку цікавість.
Лукас побіг. Він ще не зовсім втратив свою давню спортивну форму і зуміє наздогнати цю, зрештою, таку неповоротку, порівняно з його безслідністю, посудину. Він промчав ті кілька десятків ярдів, що відділяли його від "Магнолії", може, навіть з якимсь національним рекордом, але то був смішний і даремний біг.
Яхта справді здригалася від роботи захованих у ній дизелів, але стояла ще міцно причалена до стінки, оббитий начищеною міддю коротенький трап вів з пірса просто до дверей верхнього салону, де непорушно, мов бронзовий ідол, стояв опецькуватий чоловік з коротенькою люлечкою в зубах. Капітан? Боцман? Власник судна? Лукас не мав часу на розглядини.
— Мене тут має ждати міс Хіган, — ще не віддихавшись, сказав він. — Патриція Хіган. Вона тут? Де вона?
Опецькуватий мовчки показав великим пальцем правої руки собі за спину і стовбичив собі далі, бронзовіючи ще дужче.
Лукас кинувся туди, куди вказав йому прокурений палець. Круті сходи вели вниз. Він майже скотився по них, мало не впіймавши сторчака. Втонув обома ногами в товстому килимі, і цим врятувався од падіння. Коридор був короткий. З обох боків каюти. Чотири чи шість, байдуже. Панелі, двері кают — з дорогого дерева, бронзові ручки, бронзові світильники на стінах, цей килим, ніби з арабської казки, — Пат вирішила погратися в багатство? Може, справді привезла з Африки жменю якихось там зелених алмазів?
— Па-ат! — гукнув Лукас на всю горлянку. — Ти тут? Де ти, Пат? Це я — Лукас. Що ж ти, Пат?
Яхта була ідеально радіофікована. Вміло вмонтовані посилювачі звуку розносили голос по всіх закутках. Ясна річ, не Лукасів голос: адже він пролунав не перед мікрофоном. Зате голос Пат вознісся над ним, як небесне звістування.
— Лак, хлопчику, ти вже тут? Нарешті. Де ти, Ла-ак?
Він штовхнув одні двері, другі. Позамикано. А голос не знати й звідки. Лукас вдарився на той бік коридора, перші двері відскочили під натиском його твердого плеча, він закляк на порозі — одна нога ще в коридорі, друга вже в каюті. Що він побачив? І де це він?
В каюті біля столика, під великим ілюмінатором, затіненим зеленою пластиковою шторкою, вся в примарливо-зелених тінях і переблисках, ніби хижа русалка, яка ось зараз кинеться на тебе і потягне на морське дно, сиділа Рене, місіс Олсон, чи як там вона звалася, до всіх дияволів!
— Рене-е? — не повірив Лукас. — Ти що тут робиш? Як ти сюди потрапила?
— Лак, хлопчику, — голосом Пат (і навіть з її насмішкуватістю!) промовила Рене. — Це ти? Чого ж ти там стоїш? Лак! Будь сміливішим!
Вони його морочили, а він піддався! І той материн голос після її смерті, і голос Пат — все для його зваби і згуби, а він довірливо пішов у розставлені пастки. Можна зрозуміти тих покидьків — Ора і Хантера, — платячи за власну нікчемність, вони готові запаскудити весь світ. Але ж ця — молода, вродлива, недурна жінка, чому вона з ними? І де межі їхньої підлості?
— Повія! — зціпивши зуби, тихо сказав Лукас. — Паскудна, смердюча повія!
Він рвонувся з каюти, далі від цієї підлої самиці, хотів хряпнути за собою дверима, але це йому не вдалося, бо за дверима під його ногами розверзлася прірва і він шугонув у неї мало не на океанське дно.
11
На тих, хто вбрідає в ту саму ріку, течуть щоразу нові води. Слова його улюбленого Геракліта справджувалися майже буквально. Ніщо не повторюється. Вже не було того неземного блаженства, якого він зазнав колись, опинившись після зіткнення з Чорним Чемом на грані між життям і смертю. Був не в блакитному багатовимірному просторі з переходом, у безмежну небесну сферу, а в тісному сповитку з міцного й слизького, як гаддя, реміняччя. І говорити міг не з хмарами і скупченнями енергії, а хіба що з своїм нещастям і безвихіддю.
Свідомість повернулася до нього враз, так само, як і зникла. Коли він втратив свідомість? Учора, тиждень тому, годину? Але, мабуть, минуло вже чимало часу, бо треба ж було замкнути його в цій каюті, здається, удвічі більшій, ніж та, де розсідалася підла місіс Олсон, та й не просто замкнути, а підвісити в оцьому хитро сконструйованому прокрустовому ремінному ложі, де в тебе ніби нічого не зв’язане і не прив’язане, однак ти не можеш ворухнути ні ногою, ні рукою, ні навіть пальцем. Не зв’язаний, не прив’язаний, а припнутий в зеленавому просторі, і гострий запах медикаментів, і якась біло-зелена постать якраз перед очима.
— Де я — в госпіталі? — спитав Лукас, дивуючись силі власного голосу.
— Ви в одкритому океані, — сказала постать (голос розманіженого плейбоя).
— На дні?
— Ще на поверхні, — чоловік підійшов упритул.
Не боявся обезвладненого Лукаса, не поспішав йому на допомогу, а просто хотів, мабуть, покрасуватися. Лукас бачив його досить виразно. Високий, у білому халаті. Світле волосся стрижене "їжачком", як у морських піхотинців. Ще світліші маленькі вусики під червоним носом. Вусики майже прозорі, як свиняча щетина. А ніс і все обличчя червоні, немов яловичина. І дивно блакитні маленькі оченята на цій червоній масці. Яловичина з емалевими очима. Таке справді може тільки приснитися! Але ж білий халат? Лікар?
— Хто ви? — спитав Лукас. — І чому я підвішений у цьому ідіотському гнізді?
— А вам хотілося б качатися в цьому гнізді на підлозі? Океан не особливо панькається з нашою посудиною, прошу це мати на увазі. Здається, я вже сказав, що ми в океані. Можу додати: в міжнародних водах. Доктор Ор і доктор Хантер з спінінгами на палубі. Ніяких підозр: багаті люди ловлять тунців. Можете взяти до уваги.
— Ага, всі тут. Ноїв ковчег покидьків американського суспільства! — Лукас намагався говорити спокійно, але в кожне слово вкладав стільки ненависті, що її тут вистачило б висадити в повітря цю яхту з її парами чистих і нечистих.