Хазяйка
(плаче)
Господи помилуй і спаси!
(Протягом Варлаамової промови перший пристав значуща вдивляється в Мисаїла)
Перший пристав
Альохо! чи при тобі царський указ?
Другий
При мені.
Перший
Подай-но сюди.
Mисаїл
Чого ти на мене так пильно дивишся?
Перший пристав
А от чого: з Москви утік якийсь лихий єретик, Гришка Отреп'єв, чи ти чув це?
Mисаїл
Не чув.
Пристав
Не чув? Гаразд. А того збіглого єретика цар наказав зловити і повісити. Чи ти знаєш це?
Mисаїл
Не знаю.
Пристав
(до Варлаама)
Чи вмієш ти читати?
Варлаам
Замолоду знав, та розучився.
Пристав
(до Мисаїла)
А ти?
Mисаїл
Не умудрив господь.
Пристав
Так от тобі царський указ.
Mисаїл
Нащо мені він?
Пристав
Мені здається, що той збіглий єретик, лиходій, пройдисвіт — ти.
Mисаїл
Я? змилуйся! що ти?
Пристав
Стривай! держи двері. От ми зараз і довідаємось.
Хазяйка
Ох, вони окаянні мучителі! І старцеві не дадуть спокою!
Пристав
Хто тут грамотний?
Григорій
(виступає наперед)
Я грамотний.
Пристав
Чи ти ба! А в кого ж ти навчився?
Григорій
У нашого паламаря.
Пристав
(дає йому указ)
Читай же вголос.
Григорій
(читає)
"Чудового монастиря недостойний чернець Григорій, з роду Отреп’євих, впав у єресь і насмілився, навчений дияволом, підбурювати святу братію всякими спокусами та беззаконствами. А з довідок виявилось, одбіг він, окаянний Гришка, до кордону Литовського..."
Пристав
(до Мисаїла)
Як же не ти?
Григорій
"І цар повелів зловити його..."
Пристав
І повісити.
Григорій
Тут не сказано повісити.
Пристав
Брешеш: не кожне слово в рядок пишеться. Читай: зловити і повісити.
Григорій
"І повісити. А літ йому злочинцеві Гришці від роду... (дивлячись на Варлаама) за 50. А на зріст він середній, лоб має лисий, бороду сиву, черево товсте..." (Всі дивляться на Варлаама)
Перший пристав
Хлопці! тут Гришка! держіть, в'яжіть його! От уже не думав, не гадав.
Варлаам
(вириваючи папірець)
Одчепіться, сучі діти! що я за Гришка? — як! 50 літ, борода сива, черево товсте! ні, брат! молодий ще мене на глум брати. Я давно не читав і погано розбираю, а тут уже розберу, як діло до петлі доходить. (Читає по складах). А літ йо-му від ро-ду... 20". — Що, брат? де тут 50? бачиш? 20.
Другий пристав
Так, пригадується, 20. Так і нам було сказано.
Перший пристав
(до Григорія)
А ти, брате, видно, штукар.
(Під час читання Григорій стоїть, понуривши голову, з рукою за пазухою)
Варлаам
(продовжує)
"А на зріст він малий, груди широкі, одна рука коротша за другу, очі голубі, волосся руде, на щоці бородавка, на лобі друга". Та це, друже, чи не ти?
(Григорій раптом виймає кинджал; усі перед ним розступаються, він кидається у вікно)
Пристави
Держи! держи!
(Усі біжать у безладді)
МОСКВА. ДІМ ШУЙСЬКОГО
Шуйський, багато гостей. Вечеря.
Шуйський
Іще вина.
(Встає, за ним і всі)
Ну, гості дорогії,
Останній ківш! Читай молитву, хлопче.
Хлопець
Царю небес, усюди й прісно сущий,
Своїх рабів молитву ти почуй:
Помолимось за нашого владику,
Благочестивого твого обранця,
Всіх християн царя-самодержавця
Храни його в палатах, в полі ратнім,
І на путях, і на одрі нічлігу.
Подай йому здолати ворогів,
Хай славиться од моря і до моря.
Здоров'ям хай цвіте його сім'я,
Хай дороге її гілля окриє
Весь світ земний, — а до своїх рабів
Хай буде, як раніш, він благодатний,
Хай милостивий буде без кінця,
Хай мудрості його джерела щедрі
Всякденно проливаються на нас.
І, царську чашу підійнявши вгору,
Ми молимось тобі, царю небес.
Шуйський
(п’є)
Нехай живе великий государ!
Здоров'я вам бажаю, любі гості;
Спасибі вам, що нашим хлібом-сіллю
Не гребали. Добраніч, гості, вам.
(Гості виходять, він проводжає їх до дверей)
Пушкін
Насилу пішли; ну, князю Василію Івановичу, я вже думав, що нам не вдасться і поговорити.
Шуйський
(до слуг)
Ви чого роти пороззявляли? Все б вам панів підслухувати.— Прибирайте з столу та йдіть собі геть. — Що таке, Афанасію Михайловичу?
Пушкін
Чудеса, та й тільки.
Гаврило Пушкін, небіж мій, прислав
Із Кракова гінця мені сьогодні.
Шуйський
Ну?
Пушкін
Новину нам дивну небіж пише.
Син Грозного... стривай.
(Іде до дверей і оглядає)
Державний отрок,
По манію Бориса убієнний...
Шуйський
Та це давно відомо.
Пушкін
Зачекай:
Димитрій — він живий.
Шуйський
Оце так вість!
Царевич — він живий! Це справді чудо.
Оце й усе?
Пушкін
Послухай до кінця.
Хто б він не був, — врятований царевич,
Чи дух якийсь у образі його,
А чи шахрай, безстидний самозванець, —
Та тільки там Димитрій об'явився.
Шуйський
Не може буть!
Пушкін
Його сам Пушкін бачив,
Як приїздив він вперше у палац
І крізь ряди панів литовських прямо
В таємну йшов палату короля.
Шуйський
Хто ж він такий? і звідки він?
Пушкін
Не знають.
Відомо те, що він слугою був
У Вишневецького, що на одрі недуги
Перед отцем духовним він одкривсь,
Що гордий пан, його прознавши тайну.
Ходив за ним, підняв його з одра
І потім з ним прибув до Сігізмунда.
Шуйський
Що ж кажуть там про того молодця?
Пушкін
Та чутка йде, меткий він і розумний,
До серця всім. Московських втікачів
Причарував. Попи латинські з ним
Теж заодно. Король до нього схильний,
І кажуть, вже підмогу обіцяв.
Шуйський
Це все така, мій брате, крутія,
Що голова йде обертом від неї.
Без сумніву, це тільки самозванець,
Та, признаюсь, загроза не мала.
Важлива вість! і тільки до народу
Вона дійде, грозі великій бути.
Пушкін
Такій грозі, що й цар Борис чи вдержить
Вінець свій на розумній голові.
Що ж, так і слід йому! він править нами.
Як цар Іван (не згадувати б на ніч).
Яка користь, що явних страт нема,
Що всенародно на кривавій палі
Ісусу ми канонів не співаєм,
Що не горим на площах, а сам цар
Своїм жезлом не підгортає жару?
Чи певні ми в житті своїм нещаснім? —
Нам кожен день загрожує опала,
Тюрма, Сибір, клобук чи кайдани,
А там — в глуші петля чи смерть голодна.
Подумай лиш, де найзнатніші з нас?
Де Сицьких рід князів, де Шестунови,
Романови, надія батьківщини?
Ув'язнені, замучені в засланні.
Чекай: тобі та сама буде доля.
Чи легко це? ми, мов Литвою, тут
Оточені зрадливими рабами;
Все язики, готові запродать,
Все урядом підкуплені злочинці.
Залежимо від першого холопа,
Якого ми захочем покарать.
День Юрія він скасувать надумав.
Не владні ми в маєтностях своїх.
Не смій прогнать ледащо! Рад не рад,
Годуй його; не смій переманить
Робітника! А то — в Приказ холопський.
Чи бачив хто хоч за царя Івана
Подібне зло? А легше для народу?
Спитай його. Як схоче самозванець
День Юрія старий пообіцять, —
Почнеться скрізь потіха.