46] Я, до кінця усіх своїх бажань
47] Усю дорогу ревно проходивши,
48] Покінчив у собі з вогнем жадань.
49] Бернар мені всміхнувся, знак зробивши,
50] Щоб я угору глянув; я ж підняв
51] Уже лице, його упередивши.
52] Вістря очей одвертих устромляв
53] Все більше й більше я у промінь самий,
54] Який у правді свій початок мав.
55] Мій зір бере тут гору над словами,
56] Бо не відтворять бачене вони,
57] Воно ж на пам'ять тисне тягарями.
58] Неначе той, хто часто бачить сни,
59] І довго з них один його хвилює,
60] І тільки він один йому ясний, —
61] Такий і я: хоч обмаль вже вогню є
62] В моїй примарі й жевріє вона,
63] А в серці насолода аж вирує.
64] Так точить сніг яскравість весняна,
65] Так листя в вихорі легке знялося,
66] І сплутались Сівілли письмена.
67] О вишнє світло, що у вись звелося
68] Над смертну думку, розумові кинь
69] Моєму трохи з баченого досі
70] І дай моїм словам таку глибінь,
71] Щоб слави присок, ледве нині видний,
72] Знесла аж до найдальших поколінь!
73] Оживши в пам'яті, як відсвіт бідний,
74] І продзвенівши в цих моїх рядках,
75] До них долине пломінь твій побідний!
76] Згадавши рани на своїх очах
77] Від сяєва, вважав я, що, осліпши,
78] Не бачив би нічого по боках.
79] Пригадую, що я, немов прилипши,
80] Дививсь туди, аж поки Вічна Міць
81] Не піднесла мене у світ ще ліпший.
82] О щедрий даре вишніх таємниць,
83] Дай утопити зір в яскравім світі,
84] Який не зна ні меж, ані границь!
85] Я бачив, що у цій глибіні скритій
86] Любов, як в палітурці, добира
87] Розкидане, мов сторінки розбиті.
88] Суть, випадковість, суміш зла й добра
89] Роїлись на межі мого вмлівання...
90] І мову ніби сутінок стира.
91] Я, мабуть, вузол бачив їх зливання,
92] Бо, не скінчивши слова ще свого,
93] Відчув я величезне раювання.
94] Забулася ця мить життя мого,
95] Мов двадцять п'ять віків, як замір смілий
96] Нептуна здивував веслом Арго.
97] Тож розум мій глядів заціпенілий,
98] Піднесений, уважливий, меткий,
99] Здивований і з дива спломенілий.
100] За ясним"сяйвом пломінь цей такий,
101] Що в нього йде все на землі постале,
102] І іншого не вміщують думки.
103] До нього пожадання волі стале, —
104] Все — в ньому благо, поза ним стає
105] Потворним все, що в ньому досконале.
106] Хоч вбоге усвідомлення моє,
107] Проти моєї мови здався б пишним
108] Дитинки крик, яка із груді п'є.
109] І не тому, що він із чимось лишнім
110] В живому світлі цьому не вміщавсь, —
111] Увесь однаковий він із колишнім;
112] І несказанно зір в мені зміцнявсь,
113] І мерхнув образ зовнішній ясною
114] Глибінню, бо я сам в собі мінявсь.
115] В глибокій ясноті переді мною
116] Явилися із світла троє кіл
117] Трьох кольорів з об'ємністю одною.
118] Одне — відбиток другого всіх сил,
119] Немов Іріда близ Іріди стала,
120] А третє йде вогнем з обох світил.
121] Який ти куций одяг надівала,
122] Безсила мисле, проти ж тебе річ
123] Іще куцішою себе являла.
124] О вічний блиску, що шляхом сторіч,
125] Самоосяжний, самоосягаєш
126] Й, осягнутий, собі зориш устріч!
127] На колі, що відбитий в ньому сяєш, —
128] Коли його я зором перебіг, —
129] Бо ти навколо сяйвом осяваєш,
130] Де завертав унутрішній поріг,
131] Мені немовби з нас малюнок здався,
132] І наче барви власні він зберіг.
133] Мов геометр, який старанно брався
134] За вимір площ і ліній колових,
135] Але, засад не маючи, стерявся, —
136] Такий став я при дивинах нових:
137] Хотів уздріть, як образ той у колі
138] Розміщено, як скріплюється їх.
139] Були ж у мене крила надто кволі;
140] Але яскравість сяйва тут прийшла,
141] І міць зростала розуму і волі.
142] Уяву сила зрадила була,
143] Та, мов колеса, ясні і веселі,
144] Жадобу й волю долі повела
145] Любов, що водить сонце й зорні стелі.
КОМЕНТАРІ
ПЕКЛО
ПІСНЯ ПЕРША(1) Ліс. — Пагорб. — Три звірі. — Віргілій
(1) Скорочення: Ен. — Віргілій, "Енеїда". Метам. — Овідій, "Метаморфози". П. — "Пекло". Ч. — "Чистилище". Р. — "Рай". Римськими цифрами позначається пісня, арабськими — рядок.
1-136. Як визнав сам автор у відомому листі до молодого друга й покровителя, веронського володаря Кангранде делла Скала, надісланому з Равенни десь, на думку дослідників, 1317 p., під час праці над "Раєм", — Данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. Перший аспект — буквальний, коли текст розуміється таким, яким він написаний. Другий аспект — алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект — "анагогічний" (у перекладі з старогрецької: "Такий, що підносить угору"), тобто містичний, у нашу епоху майже суцільного раціоналізму та безвірництва не цікавий, хоч свого часу він накликав на автора лють поборників ортодоксальної церкви, які вважали цей аспект придатним лише для святих книг.
Пояснімо сказане на прикладі цієї пісні, вступної до всього твору. Перше тлумачення — буквальне: автор заблукав у темному лісі, де шлях йому заступили страшні звірі, але на порятунок з'явився його улюблений великий римський поет Віргілій, який обіцяє йому показати правильну дорогу. Друге тлумачення, алегоричне: автор розгубився серед партійних чвар у Флоренції, які винесли його на верх політичного життя, а незабаром примусять тікати з рідного міста. Шлях йому перепиняють лютий і підлий, хоч дрібний, леопард — політичні супротивники: жорстокий лев — король Франції, і, нарешті, зажерлива худа вовчиця — римське папство. На порятунок приходить оспівувач слави Римської імперії, проголошувач єдиної всесвітньої держави. У третьому тлумаченні, моральному, дія відбувається у людській душі, звідусіль оточеній гріхами й поганими пристрастями, яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.
1. На півшляху свого земного світу... — Тривалість людського існування за часів Данте, як і тепер, вимірювалась сімдесятьма роками; отже, півшляху — 35 років, тобто це було в 1300 році, бо поет народився в другій половині травня 1265 року. Саме 1300 року він поринув у політичну боротьбу, що весь час точилась у Флоренції. Він був обраний одним з десятьох пріорів, які стояли на чолі уряду. На цій посаді поет виявив неабиякі дипломатичні здібності, беручи керівну участь у по
сольствах Флорентійської республіки до сусідніх правителів, між іншим до папи Боніфація VIII.
2. Похмурий ліс густий... — У другому "алегоричному" тлумаченні під цим лісом можна розуміти папський Рим, повний показної пишноти і весь злочинницький, куди Данте, у складі флорентійського посольства до Боніфація VIII, приїхав якраз напередодні великодніх свят 1300 року.
8. За благо те... — за зустріч з Віргілієм.
13. Я опинивсь під пагорба стіною... — Над лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб доброчесності, осяяний сходячим сонцем істини.
31-60. Вийти на пагорб спасіння поетові перешкоджають три звірі: леопард — у третьому тлумаченні — любострастя, лев — гордість і вовчиця — корисливість.
62. Явився хтось... — Віргілій (70-19 pp. до н. є.), видатний римський поет, автор героїчної епопеї "Ене'ща" та поем з сільського життя "Буколіки" та "Георгіки". У середні віки він мав легендарну славу мудреця, чародія і передвісника християнства, зокрема догмату про народження Христа від незайманої діви (до речі, по-латині "діва" — "virgo". Чи не звідси походить середньовічна форма написання імені славетного поета "Віргілій" замість античного "Вергілій"?).
69. Мантуя. — Віргілій народився в Мантуанській області, в містечку Андес, нині П'єтола.
70. Во время Юлія... — За життя Юлія Цезаря, державного діяча Риму (100-44 pp. до н. є.).
74. Син Анхізів — Еней, герой Віргілієвої "Енеїди", зять і союзник троянського царя Пріама. За поемою, коли впала Троя, він відплив в Італію і тут заснував місто Рим, майбутню столицю всесвітньої держави.
91. Хай буде інший шлях тобі прикметний... — Перед тим, як подолати вовчицю і іійти на пагорб спасіння, Данте мусить пройти три царства мертвих.
101. Надія на Хорта є... — Хорт — майбутній рятівник Італії від зажерливого папства; виразний натяк на Кангранде делла Скала (сапе — італійською мовою — "пес", "собака"), при дворі якого жив тоді вигнанець Данте і в особі якого він хотів бачити цього рятівника.
105. Між Фельтро й Фельтро... — між містом Фельтро в Тревізанській області і замком Монтефельтро в Романьї, тобто у веронських володіннях Кангранде.
107-108. Італійці, персонажі Віргілієвої "Енеїди", які полягли в бою з ворогом: Камілла, що очолювала вольськів, вождь рутулів Турн, троянські юнаки Ніс та Евріал.
114. Місця, які я взнав уже давно, — тобто пекло, яке Віргілій уже описав у VI книзі "Енеїди".
117. Повторну смерть на себе накликають. — Грішники в пеклі, що вже померли тілесною смертю, хотіли б померти й душею, щоб скінчились їхні муки.
118. Побачиш тих... — тобто душі Чистилища.
122. Душі, достойнішій за мене... — тобто Беатріче, що супроводжуватиме Данте по Раю до його останньої сфери.
134. Хай браму бачу я з Петром святим... — брама Чистилища, що її охороняє ангел, намісник апостола Петра.
ПІСНЯ ДРУГА
Сумніви Данте. — Відповідь Віргілія
13. Батько Сільвіїв — Еней, що, як розповідається в VI книзі "Енеїди", за життя сходив у царство тіней, де бачив свого батька Анхіза.
27. Стола — одяг служителів католицької церкви.
28. Сосуд обрання — тобто апостол Павло, що, як розповідає легенда, нібито відвідав Рай і Пекло. У Пеклі він побачив, яких кар зазнають грішники.
52. Був з тими я, хто між добром і злом... — тобто у переддвер'ї Пекла. Там Данте помістив тіні великих мужів древності, чий гріх полягав у тому, що вони не знали християнського Бога, бо жили перед народженням Христа.
70. Беатріче — Данте покохав її з дитинства, і, коли вона в двадцять п'ять років померла (в 1290 p.), у своєму "Новому житті" дав обіцянку "сказати про неї те, чого ніколи ще не говорилося ні про одну жінку". Це була перша і єдина любов Данте. Уособлення найвищого розуму.
71. З місць, куди вернутись хочу... — з Раю.
94. Благородна є жона... — Богородиця, символ небесного милосердя.
97. Лючія — сіракузька мучениця, християнська свята, символ освітлюючої благодаті (лат. lux — світло).
101. Рахіль — жінка біблійного патріарха Іакова, символ споглядальності.
ПІСНЯ ТРЕТЯ Брама Пекла. — Нікчемні. — Ахерон. — Човен Харона
1-9. Напис на брамі Пекла. — За християнською міфологією, Пекло створено триєдиним божеством: Богом Отцем ("Могуття, що все родить"), Богом Сином ("Найвища Мудрість") і Богом Духом Святим ("Пер-шолюбов"), щоб служити місцем тортур для Люцифера (Діте, Вельзевула).
Данте змальовує Пекло, як підземну воронкоподібну прірву, яка, звужуючись, сягає центру землі, її схили мають концентричні уступи, "кола" пекла.
36. Жили собі без гани, без хвали. — Данте сюди вміщує тих, що були байдужі до політичної боротьби, люди слабохарактерні й малодушні, їм закриті висоти Раю і глибини Пекла.
38-39. / не вороги й не слуги Божі... — Ангели, які під час бунту Люцифера не стали його прибічниками, але й не виступили на захист Бога.
59-60. Побачив я того... — Папу Целестіна V, який у 1294 р. був обраний у віці 79 років, а через п'ять місяців кардинал Бенедетто Кае-тані примусив його зректися сану і сам сів на його місце під іменем Боніфація VIII. Через півтора року Целестін помер в ув'язненні. Боні-фацій VIII був головним винуватцем вигнання Данте.
78. На Ахероновій косі журній. — Ріки античного Пекла протікають також і в Дантовому Пеклі. По суті це один потік, утворений слізьми крітського Старця, що проникають в надра землі (див. П. XIV, 94-142). Спочатку потік з'являється як Ахерон (грецьке: ріка скорботи) і обмиває перше коло. Потім, стікаючи вниз, утворює болото Стіксу (грецьк.: ненависний), інакше Стігійське болото, в якому караються гнівні (II. VII, 100-108) і яке оточує мури міста Діте, що стоять навколо прірви нижнього Пекла (П. VIII, 67-75). Ще нижче стає Флегетоном (грецьк.: пекучий), кільцеподібною рікою киплячої крові, в яку занурені насильники проти ближнього (П. XII, 46-54). Потім у вигляді кривавого струмка, який ще називається Флегетоном (П. XIV, 132, і прим.), перетинає ліс самогубців і пустелю, де падав вогняний дощ (П. XIV, 76-90; XV, 1-12). Звідси шумливим водоспадом рине вглиб (П. XVI, 1-3; 94-105), і в центрі землі перетворюється на крижане озеро Коціт (грецьк.: плач) (П. XIV, 119; XXXI, 123; XXXII, 22-30; XXXIV, 52).
83. Почварний дід... — Харон, перевізник душ античного Пекла. В Дантовому Пеклі він перетворився на злого духа.
93. Моє судно важке тобі для плавань. — Харон, знаючи, що Данте не засуджений на пекельні муки і йому личить бути в тому легкому човні, в якому ангел перевозить душі до підніжжя Чистилища.
128-129. І що в Харона грізний був привіт... — Харон суворо зустрів Данте, вбачаючи в ньому "добру душу", призначену на спасіння.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА Коло перше (Лімб). — Нехрещені немовлята і доброчесні нехристияни
1. Мій раптом перервався сон глибокий... — У мить пробудження Данте опиняється вже по той бік Ахерону.
24. Уперше коло, що круг прірви йде. — Це Лімб (лат. Limbus— кайма) католицького Пекла, де за церковним ученням перебували душі стародавніх праведників і куди потрапляють душі немовлят, які померли не-хрещеними. Сюди ж Данте вміщує душі всіх доброчесних нехристиян. Тут же перебуває і сам Віргілій.
52-54. Бувши тут ще новаком... — Віргілій, який помер у 19 р. до н. є., вступив у Лімб приблизно за півстоліття до того дня, коли, за християнською легендою, Властитель (тобто Христос, ім'я якого з поваги Данте не називав в Пеклі), між своєю смертю і воскресінням,— зійшов у Пекло і вивів звідти старозавітних святих у Рай, який до того чайу був закритий.
55. Всіх прародитель — Адам.
60. Рахіль, дорожча над усе майно... — тому дорога, що, за Біблією, Іаков прослужив батькові Рахілі чотирнадцять років, щоб той віддав йому за жінку.
86-90. Он глянь... — Віргілія, який повертається в Лімб, вітають чотири стародавніх поети, що їх Данте виділяв як найвидатніших: грек Гомер, якого Данте визнавав "усім поетам паном", і римляни: Горацій (65-8 pp. до н. є.), Овідій (43 р. до н. є. — 17 р. н. є.) і Лукан (39-65 pp. н. є.). Овідієві "Метаморфози" і Луканова "Фарсалія" були авторові "Божественної комедії" неабиякими джерелами.
121-144. Перед очима Данте постають знамениті персонажі стародавньої історії та епічних поем: Електра, дочка Атланта, кохана Зевса, мати Дардана, засновника Трої; Гектор, син Пріама і Гекуби, троянський герой, і Еней (П. І, 74; 11, 13); Пентесілея, цариця амазонок, союзниця Трої, вбита Ахіллом. Поряд з ними — прославлені римляни: Гай Юлій Цезар, полководець і державний діяч, який заклав основи єдиновладдя (100-44 pp. до н. є.); рід його, за легендарною генеалогією, бере свій початок від Іула (Асканія), сина Енея від Креуси; Камілла, войов-ниця з "Енеїди" (П. І, 107); Лавінія, дружина Енея, і її батько, цар Лацію Латін, герої "Енеїди"; Люцій Юній Брут, перший римський консул (разом з Люцієм Тарквінієм Коллатіном, 509 р. до н. є.), який скинув останнього з римських царів, Тарквінія Гордого; дочка Цезаря Юлія, дружина Помпея; дружина Коллатіна, Лукреція, яку збезчестив царський син Секст Тарквіній і яка покінчила з собою, що призвело до повалення царської влади в Римі; Корнелія, дочка Сціпіона Африканського, мати Тіберія і Гая Гракхів, народних трибунів II ст. до н. є.; Марція, дружина Катона Молодшого, останнього захисника республіканського Риму. Осторонь їх — мусульманин Саладін, султан Єгипту і Сирії (1137-1193), прославлений і на християнському Заході своїм душевним благородством. Окремим колом сидять мудреці і поети: "Учитель всіх, хто знає" — Арістотель (384-322 pp. до н. є.), якого шанували в середні віки, як найбільшого з учених; Сократ (469-399 pp. до н. є.); Платон (427— 347 pp. до н. є.); Демокріт (бл. 460— 370 pp. до н. є.), який вважав, що світ виник внаслідок випадкового з'єднання атомів; філософи VI-IV ст. до н. є. — Діоген, Фалес, Анаксагор, Зенон, Емпедокл, Геракліт; Діоскорід (1 ст. до н. є.) — лікар, який писав про цілющі властивості рослин; Люцій Анней Сенека (н. між 6-3 pp. до н. є. — 65 р. н. є.), римський філософ; міфічні поети Греції — Орфей, що своїм співом чарував звірів і каміння, і Лін; Марк Туллій Ціцерон (106-43 pp. до н. є.) — римський оратор і філософ; геометр Евклід (III ст. до н. є.); астроном і географ Птолемей (II ст. н. є.), чиєї системи світу дотримувався і Данте; грецькі лікарі Гіппократ (бл. 460-377 pp. до н. є.) і Гален (131-бл. 211 pp. н. є.); східний філософ і лікар Авіценна (Ібн-Сіна) (бл. 980-1037); Аверроес (Ібн-Рошд) (1126-1198), арабський філософ, відомий тлумач Арістотеля.
ПІСНЯ П'ЯТА
Коло друге. — Мінос. — Порушники шлюбної вірності. — Франческа да Ріміні
4. Мінос — обернутий у Дантовому Пеклі на біса — верховного суддю, який витками хвоста визначає міру покарання грішникам, міфічний справедливий цар о. Кріт.
58. Семіраміда — легендарна ассирійська цариця, вдова царя Ніна. Видала закон, що дозволяв шлюб між близькими родичами. Історичним прототипом її була ассирійська цариця Шаммурамат (IX ст. до н. є.).
61. Кохання жертва нещаслива... — карфагенська цариця Дідона, вдова Сіхея, яка покінчила самогубством, коли її залишив^Еней.
63. Клеопатра — єгипетська цариця, кохана Юлія Цезаря, а потім Марка Антонія (69-30 pp. до н. є.). Взята в полон Октавіаном, покінчила з собою, давши вкусити себе отруйній змії.
64. Єлена — за міфом, дочка Зевса і Леди, дружина спартанського царя Менелая, викрадена троянським царевичем Парісом, що призвело до Троянської війни.
65. Ахілл — славетний грецький герой Троянської війни. За однією з легенд, він загинув через любов до Поліксени, Пріамової дочки.
67. Паріс — див. прим. 64. Він був смертельно поранений ще до падіння Трої.
Трістан — герой середньовічного роману (XII ст.). Він полюбив Ізоль-ду, дружину корнуельського короля Марка, втік з нею, і під час втечі обоє трагічно загинули.
73. І я сказав... — Мова йде про тіні Франчески да Ріміні й Паоло Малатести, нерозлучні навіть у пеклі.
Франческа, дочка Гвідо да Полента, синьйора Равенни (П. XXVII, 40-42), була близько 1275 р. видана заміж за некрасивого і кривого Джанчотто Малатесту, батько якого був вождем рімінійських гвельфів. Коли Джанчотто дізнався, що вона полюбила його молодшого брата Паоло, то убив обох. Це сталося 1285 р.
Останній свій притулок вигнанець Данте знайшов у племінника Франчески, Гвідо Новелло да Полента, синьйора Равенни. Припускають, що молодий Данте міг бачити Паоло, коли той у Флоренції командував загоном.
103. Кохання, що кохать дає й коханим... — Прославлений рядок, що в віртуозно відточеній афористичності стверджує думку про можливість і навіть бажаність взаємного почуття; вираз "дає" можна було б замінити точнішим відтворенням оригіналу "не забороняє", "не перешкоджає".
107. Каїна — перша частина дев'ятого кола Пекла, де караються ті, хто вбив або зрадив своїх рідних. Назва за ім'ям першого братовбивця Каїна.
128. Ланчелот — герой французького роману XII ст. про рицаря Круглого Стола і про любов його до королеви Джіневри (Женьєври), дружини короля Артура. Роман цей був і в італійському перекладі.
137. Галеотто — рицар, який сприяв зближенню Ланчелота з Джінев-рою. Він умовив прекрасну королеву поцілувати соромливого героя.
ПІСНЯ ШОСТА Коло третє. — Цербер. — Черевоугодники. — Чвакало
2. Свояків — тобто Франчески з Паоло, братом її чоловіка.
13. Цербер — у грецькій міфології — триголовий пес, що охороняє вхід до Аїду. У Данте це — триголова потвора, біс, з рисами пса і людини (борода, руки), який терзає черевоугодників.
49. У місті, заздрому до всього... — у Флоренції, рідному місті Данте.
53. Чвакало — це прізвисько у Флоренції другої половини XIII ст. дано веселому дотепникові Джакомо за його обжерливість.
64-75. / він мені... — Чвакало говорив про те, що саме чекає Флоренцію, в якій на той час точилася жорстока політична боротьба між "чорними" гвельфами (прибічниками римської курії), очолюваними знатним родом Донаті, і "білими" гвельфами, з родом Черкі на чолі (які відстоювали незалежність Флоренції проти зазіхань папи Боніфація VIII). Тривалі свари скінчаться 1300 р. кривавою перемогою лісовиків (так звалися "білі", бо Черкі були вихідці з села), а багатьох "чорних" спіткає вигнання (влітку 1301 року). Та на третій рік (тобто 1302 р.) "вигнанці... повернуться до брами", а їх політичні вороги надовго залишать рідне місто.
73. Два праведники марно промовляють... — Немає ніяких даних, щоб встановити, чи мав тут Данте на увазі певних осіб. Може, він просто хотів сказати, що у Флоренції не знайдеться навіть трьох, праведників, які, за біблійним виразом, що став приказкою, самі врятувалися б від Божого гніву.
79-87. Данте питає про долю деяких славетних флорентійців, гвельфів і гібелінів. Тег яйо Альдобранді дельї Адімарі і Якопо Рустікуччі будуть у сьомому колі Пекла, серед содомітів (П. XVI, 41; 43); Фаріната дельї Уберті — в шостому, серед єретиків (П. X), Моска деї Ламберті — у Лихосховах серед призвідників розбрату (П. XXVIII, 103-111). Згаданий тут Арріго далі не зустрічається. Тому що він названий поряд з Мос-кою, можливо, що це Арріго деї Фіфанті, один з учасників убивства Бондельмонте.
95. Аж поки на сурму громовокрилу... — тобто до Страшного суду, який за церковними уявленнями, чекає на живих і мертвих.
106-111. Науки пригадай свої... — Згідно з ученням Арістотеля, на "Етику" і "Фізику" якого Віргілій посилається в інших випадках (П. XI, 80; 102). Чим істота досконаліша, тим вона сприйнятливіша до насолоди і до страждання. Душа без тіла менш досконала, ніж з'єднана з ним. Тому, після воскресіння мертвих, грішники, на яких грізний суд не зглянеться, зазнаватимуть ще більших страждань у Пеклі, а праведники — ще більшого блаженства в Раю.
115. Плутос — бог багатства в грецькій міфології. Тут — звіроподібний демон, що охороняв доступ до четвертого кола Пекла, де карають скнар і марнотратників.
ПІСНЯ СЬОМА
Коло четверте. — Плутос. — Скнари і марнотратники. — Фортуна. — Коло п 'яте. — Стігійське болото. — Гнівні
I. "Папе Сатан"... — можливо, це звертання до Сатани як до верховної пекельної влади, так би мовити, пекельного папи. Як видно з pp. 3-12, Віргілій розуміє ці загадкові для інших слова.
I1. Михаїл — архістратиг, який в "Апокаліпсисі" скидає з неба Сатану і його військо.
22. Харібда — вир, утворений зустрічними течіями в Мессінській протоці, біля сіцілійського берега, проти Сцілли (мис Шільйо) на італійському березі.
62-96. Фортуна — римська богиня долі і випадку (у грецькій міфології Тіха). Віргілій докоряє Данте за його помилкову думку, ніби з рук Фортуни "все благо лине" (р. 69), і пояснює, що вона лише виконує справедливу Божу волю. Бог, що "небесні сфери сотворив і їм дав рушіїв" (р. 74-75), тобто ангелів, які керують обертанням небесних сфер і передають їм силу впливу на земне життя. У кожній із згаданих небесних сфер, — пояснює він далі, — є своє ангельське коло. Земним же щастям розпоряджається Фортуна; тут вона повновладна і кружляє "нарівні з іншими всіма богами" (р. 87).
98. Заходять вже зірки... — Коли поети вирушили в дорогу (П. І, 136; II, 5), зірки підіймались від сходу до середини неба. Тепер вони почали схилятись до заходу, тобто минула північ. '
ПІСНЯ ВОСЬМА
Коло п 'яте (закінчення). — Флегій. — Філіппо Срібний. — Місто Діте
4. Два промінці — сигнал про прибуття двох нових душ, на який з вежі міста Діте (по той бік Стігійського болота) подається сигнал-відповідь, слідом за чим звідти на човні відпливає перевізник.
19. Флегій — за грецьким міфом, цар лапіфів, син Арея і смертної. В гніві на Аполлона, який збезчестив його дочку Короніду, він спалив Дельфійський храм і був укинутий в Аїд. У Данте він — гнівний сторож п'ятого кола, перевізник душ через Стігійське болото, де карають гнівливих.
25-27. Вагу в човні лиш я складав вагому. — Данте — жива людина (з вагою), а Віргілій — тінь (без ваги).
32. Перед мною встав хтось у багні... — це зарозумілий багатий флорентійський рицар, прибічник "чорних", Філіппо дельї Адімарі, який мав люту вдачу. Його прозвали Срібним (р. 61), тому що він підковував свого коня сріблом. Є підстави вважати, що між ним і Данте була гостра ворожнеча.
68-69. Місто Діте. — Діте — латинське ім'я Аїда, або Плутона, володаря Пекла, сина Сатурна і Реї, брата Юпітера і Нептуна. Данте називає так Люцифера, верховного диявола, царя Пекла (П. XI, 65; XII, 39; XXXIV, 20). Його ім'я має і пекельне місто, оточене Стігійським болотом, тобто частина Пекла, що лежить усередині кріпосного муру і має загальну назву нижнього Пекла (р. 75).
82. Було при брамі кількасот химер... — тобто дияволів, які колись були ангелами, але разом з Люцифером повстали проти Бога. їх вигнано з неба і кинуто в Пекло.
125-126. Брами... що й досі залишились без замка. — Тобто пекельні брами, які були відімкнені Христом, коли він виводив з пекла старозавітних праведників.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА Біля воріт Діте. — Фурії. — Посол з неба. — Коло шосте. — Єретики
1-3. Зміст: "Побачивши, що при його поверненні Дайте зблід од страху, Віргілій переміг свою блідість".
17. Перше кинувши кружало... — тобто Лімб.
23. Еріхто — легендарна фессалійська чарівниця, яка воскрешала мертвих і примушувала їх пророкувати майбутнє (Лукан, "Фарсалія").
37-48. Три фурії (грецькі ерінії, р. 45), тобто Алекто ("невгамовна"), Тісіфона ("месниця за вбивство") і Мегера ("ненависниця") в античній міфології — богині прокляття, помсти і кари. Вони перебували в пеклі, де панує цариця вічного плачу гіркого (р. 44) Прозерпіна.
52. Медуза — за грецьким міфом — одна з трьох сестер — Горгон, змієволоса діва, побачивши яку, люди і звірі кам'яніли. Персей відрубав їй голову, і "лик Горгони" став у його руках страшною зброєю проти ворогів, обертаючи їх у камінь. Рядок цей допускає два тлумачення: 1) фурії закликають саму Медузу; 2) вони вимагають, щоб принесли її голову.
54. На ньому мста Тезеєвих провин... — Тезей (П. XII, 12) із своїм другом Піріфоєм спустився в пекло, щоб викрасти для нього Прозер-піну. Розгніваний Плутон наказав ерініям покарати їх, і обидва герої приросли до скелі, на яку сіли. Згодом Геркулес звільнив Тезея. Ерінії шкодують, що свого часу не знищили його; тоді у смертних зникло б бажання проникати в підземний світ.
85. Посол небес — тобто ангел.
98. У Цербера у вашого з оков... — найважчим із дванадцяти подвигів Геркулеса було викрадення Цербера (П. VI, 13). Вступивши в боротьбу з потворою, Геркулес скував Цербера ланцюгом, виволік із пекла, показав царю Еврісфею і потім кинув назад. Поранений Цербер аж завив з болю.
112. Арль — місто у Франції (Прованс) на лівому березі Рони; поблизу нього знамените в середні віки кладовище з безліччю римських язичницьких і християнських могил.
113. Пола — місто на півдні Істрії, яку обмиває затока Карнаро. В його околицях також був великий римський некрополь (могильник).
1 ЗО. Із схожим схоже тут в одній труні... — тобто тут лежать грішники, що вчинили однакові гріхи.
132. Він шлях праворуч показав мені... — У кожному колі Пекла Віргілій і Данте ідуть ліворуч (П. XIV, 125-126). Тільки тут, а також досягнувши внутрішнього краю свого кола (П. XVII, 31), вони звертають праворуч.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
Коло шосте (продовження). — Фаріната дельї Уберті. — Кавальканте Кавальканті
11. Йосафат — долина біля Єрусалима в Палестині, де, за церковними уявленнями, відбудеться Страшний суд. До того часу труни будуть розкриті, бо мають класти в них ще багато єретиків.
14. Епікур — грецький філософ-матеріаліст (341-270 pp. до н. є.), який заперечував безсмертя душі, був проти втручання богів у земні справи. В середні віки епікурейцями називали взагалі всіх єретиків, вважали, що епікурейці — це люди, які вбачають мету життя в чуттєвих насолодах.
17. Задовольниться й це твоє жадання... — тобто бажання зустріти в Пеклі могутній дух Фарінати дельї Уберті, про якого він розпитував Чвакала (П. VI, 79-84).
32-51. Фаріната. — Фаріната дельї Уберті (н. на поч. XIII ст.) — глава флорентійських гібелінів (прибічників імперії). Предки Данте, належачи до ворожої гібелінам партії гвельфів (яка в боротьбі з домаганнями імперії спиралась на папство), двічі були розгромлені. Вперше їх вигнали з міста гібеліни, з допомогою кінноти імператора Фрідріха II, в 1248 р. їх будинки і вежі були зруйновані. Через три роки вони повернулись у Флоренцію і в 1258 р. в свою чергу вигнали властолюбного Фарінату та його прибічників. Ті заручились допомогою Сьєни і неаполітанського короля Манфреда і в 1260 p., поблизу замку Монтаперті на ріці Арбії, завдали жорстокої поразки флорентійським гвельфам та їх союзникам. Ріка Арбія тоді переповнилась кров'ю. Гвельфи мусили вдруге залишити Флоренцію. У 1264 р. Фаріната помер. У 1266 p., коли Манфреда було розбито біля Беневенто, зміцнілі гвельфи повернулися знову до міста. Разом з тим вони вдались до заступництва Карла І Анжуйсько-го який владарював у Неаполі і Сицилії, і, коли той вислав їм на допомогу військову силу, гібеліни, в ніч перед Великоднем 1267 p., назавжди залишили Флоренцію. Особливо суворо поставилась гвельфська Флоренція до роду Уберті. На місці їхніх зруйнованих будинків влаштували площу; амністія, надавана іншим вигнанцям, ніколи на них не поширювалась, і ті Уберті, які потрапляли до рук правлячої в республіці партії, засуджувались на смерть.
52-72. / тут в труні... — інший епікуреєць, Кавальканте Кавальканті, зять Фарінати, гвельф, батько Гвідо Кавальканті (бл. 1259-1300), філософа і поета, найближчого друга Данте. Він здивований, не побачивши свого сина поряд з Данте, і той йому пояснює, що приведений сюди Віргілієм, з яким Гвідо "не міг заприязниться". Зрозумівши це слово так, що Гвідо вже нібито нема на світі (насправді Гвідо помер через кілька місяців), і по-своєму сприйнявши мовчання замисленого Данте, він у відчаї падає в свою розжарену могилу.
80. Прекрасна владарка держав нічних... — В античних віруваннях Прозерпіну, нарівні з Діаною, вважали богинею Місяця. Рядки 79— 81 означають: "Не мине й п'ятдесяти місяців, як ти сам зрозумієш, чи легко вигнанцю повернутися на батьківщину". Справді, на цей час, тобто у червні 1304 p., Данте втратив надію на повернення і порвав із своїми товаришами по вигнанню.
92. Фйоренца — старовинна назва Флоренції.
93. Сам проти всіх був... — Після перемоги біля Монтаперті вожді тосканських гібелінів вимагали зруйнування Флоренції. Цього не допустив Фаріната, заявивши, що він, поки живий, один проти всіх з мечем у руці виступить на її захист.
97-99. Як я гадаю... — Слова Фарінати, як і пророкування Чвакала, переконали Данте, що грішники в Пеклі наділені даром передбачення, тим часом, судячи з запитання Кавальканте, вони не знають того, що відбувається на землі тепер.
108. Коли замкнеться хід в майбутній час... — тобто коли настане Страшний суд.
119. Федеріко Другий — Фрідріх II Гогенштауфен (1194-1250), імператор Священної Римської імперії, король Неаполя і обох Сицилій. Його непримиренна ворожість до папства, що тричі приводила його до відлучення від церкви, покровительство арабським і єврейським ученим і вільний спосіб життя створили йому серед сучасників славу небезпечного єретика-епікурейця.
120. Кардинал — Оттавіано дельї Убальдіні (пом. 1273), завзятий гібелін, такий впливовий, що коли говорили просто "кардинал", то мали на увазі саме його. Зберігся його афоризм: "Якщо є душа, то я загубив її заради гібелінів".
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
Коло шосте (закінчення). — Гробниця папи Анастасія. — Розміщення грішників у Пеклі
8-9. Це папи... — Папа Анастасій II (на папському престолі 496— 498 pp.), який прагнув усунути розкол між західною і східною церквою і ласкаво прийняв константинопольського легата Фотіна. Римське духовенство оголосило його єретиком.
16-66. Віргілій пояснює своєму супутникові, що в безодні нижнього Пекла (П. VIII, 75), над якою вони стоять, трьома уступами, як сходини, лежать три менші кола — сьоме, восьме і дев'яте. В цих колах карається злоба, що орудує або насильством, або обманом.
Насильство менш мерзенне, ніж обман, і карається в ближчому колі, сьомому, поділеному на три концентричних пояси, що лежать на одному рівні.
В першому поясі (р. 34-39) карається насильство над ближнім (убивство, злісне поранення) і над його майном (грабіж, підпал, утиски).
В другому поясі (р. 40-45) — насильство над собою (самогубство) і над своїм майном (гра і розтринькування, тобто безглузде знищування свого майна, на відміну від марнотратства, тобто любові до безмірних витрат, що карається в четвертому колі).
У третьому поясі (р. 46-51) — насильство, спрямоване проти Божества (богохульство) і проти створеного ним порядку (проти природи — содомія, статеві збочення, і проти природи і мистецтва — хабарництво).
Омана, залежно від того, чи обманутий довірявся обманщикові, чи ні (р. 52-54), карається у восьмому або в дев'ятому колі.
У восьмому колі (р. 55-60), що складається з десяти Лихосховів, караються ті, хто обдурив людей, що не довірялися (І — звідники і спокусники; 2 — підлесники; 3 — святокупці; 4 — віщуни; 5 — хабарники; 6 — лицеміри; 7 — злодії; 8 — лукаві порадники; 9 — призвідники розбрату; 10 — фальшівники: металів, людей, грошей і слів).
У дев'ятому колі, на самому дні Пекла, утвореному крижаним озером Коцітом, караються ті, хто обдурив людей, що довірились, тобто зрадники. Тут — чотири пояси: Каїна (зрадники родичів), Антенора (зрадники однодумців), Толомея (зрадники друзів) і Джудекка (зрадники благодійників), а посередині, в центрі всесвіту, вмерзлий у крижину Діт (Люцифер) шматує в трьох своїх пащах зрадників величності земної і небесної.
50. Каорса —місто Кагор (франц. Cahorse) у Південній Франції, що славилося в середні віки своїми лихварями. В Італії слово "каорсець" означало "лихвар".
Содом — у біблійній легенді місто, спалене небесним вогнем за протиприродну розпусту його мешканців (содомітів).
67-90. Відповідаючи на запитання, чому гнівні, черевоугодники, любострасники, скнари і марнотратці караються не на споді ями, Віргілій пояснює, що вони менше винні, ніж насильники і обманщики, бо їх гріх полягає в нездержливості. При цьому він посилається на добре відому Данте класифікацію пороків, яку Арістотель дав у своїй "Етиці": нездержливість, злостивість, тваринна хіть.
Нездержливість, тобто зловживання природними насолодами, тілесними і душевними, карається в колах другому — п'ятому.
Тваринна хіть, тобто задоволення низьких імпульсів, що призводить до різного роду насильства, карається в сьомому колі.
Злостивість, тобто душевна зіпсованість, що орудує обманом, карається у восьмому й дев'ятому колах.
Між верхнім і нижнім Пеклом, всередині стін міста Діте, над обривом, що веде в сьоме коло, терплять муку єретики (П. IX, 106-133; X; XI, 1-9). Відступників від віри і тих, що заперечують Бога, виділено окремо з безлічі грішників, що заповнюють верхні й нижні кола.
97. У філософському... зводі... — у творах Арістотеля.
102. Фізика — тобто "Фізика" Арістотеля.
105. Воно є... Божим внуком. — За Данте, мистецтво — дочка природи, а оскільки природа є дочкою Бога, то мистецтво є внуком Божим.
113. Пливуть до обрію небесні Риби. — Сузір'я Риб.
114. Наблизився до Кавру сяйний Віз — сузір'я Великої Ведмедиці. Кавр — назва північно-західного вітру. Отже, до сходу сонця залишилось дві години.
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
Коло сьоме. — Мінотавр. — Перший пояс. — Флегетон. — Центаври. — Насильники над ближніми і над їх майном
4-6. На Тренто схожі... — Данте порівнює спуск у сьоме коло з одним із обвалів на річці Адіче (Адідже) між містами Тренто (Трієнт) і Вероною.
14. Ненатлий звір... — Мінотавр (грецька міфологія), потвора, яку народила дружина крітського царя Міноса Пасіфая від бика. Античне мистецтво зображувало Мінотавра людиною з головою бика. У Данте — це бик з головою людини. В Дантовому Пеклі він вартує сьоме коло, де карають насильників.
18-21. Вождь їх... — Афінський царевич Тезей, який забив Мінотавра. Сестра Мінотавра — Аріадна, дочка Пасіфаї і Міноса, вручила Тезеєві клубок ниток, щоб він, забивши потвору, міг знайти вихід з Лабіринту.
37-45. Та перед тим, як в огненній геєні. — Данте користується євангельською легендою про землетрус у момент смерті Христа, щоб пояснити картину обвалів, які сталися в Пеклі (П. XXI, 106-114; XXIII, 133-138; XXIV, 20-33). Пекельний льох трусонувся, як каже своєму супутникові Віргілій, незадовго перед тим, як у Лімб спустився Той (тобто Христос), хто вивів багатьох із тих, що вили, в Діте полонені — старозавітних праведників.
47. Потік вогненний — Флегетон, що оточує перший пояс сьомого кола.
55. Центаври — напівконі-напівлюди грецької міфології (назву "центаври" подаємо в латинській вимові, яка була звичайною для автора), такі ж насильники, як і ті, кого вони стережуть у Дантовому Пеклі.
65. Хірон — найсправедливіший із центаврів, прославлений лікар, віщун, астроном і музикант, вихователь багатьох героїв, в тому числі Ахілла (р. 71).
67-69. Несе намагався викрасти Деяніру, дружину Геркулеса, але той смертельно поранив його стрілою, змоченою в отруйній жовчі Лер-нейської гідри. Умираючий центавр подарував Деянірі грудку своєї скипілої крові, запевнивши її, що ця кров має приворотну силу. Коли Де-яніра приревнувала Геркулеса до Іоли, то, щоб повернути його любов, вона послала йому плащ, насичений Нессовою кров'ю, і Геркулес, одягши його, загинув у страшних муках.
72. Фол — один із центаврів, який був співучасником викрадення Гіподамії в день весілля її з Піріфоєм.
88-89. Та — Беатріче, яка, сходячи до Віргілія, припинила в Раю співи "Мілуйя" (давньоєврейське: хваліть Бога).
107. Можливо, не Александр (356-323 pp. до н. є.), цар Македонії, а Александр, тиран міста Фереса у Фессалії, який наказував своїм полоненим ворогам надівати звірячі шкури і цькував на них собак або закопував ворогів у землю живими.
Діонісій І — тиран сиракузький (з 407 по 367 р. до н. є.).
110. Граф Адзоліно — падуанський тиран Едзеліно да Романа (1194— 1259).
110-112. Обіщо д'Есте, — Обіццо II, маркіз Феррари і Анконської марки. В 1293 р. нешлюбний син Адзо VIII забив його.
118-120. Він проколов... — У 1271 р. граф Гі де Монфор, намісник Карла І Анжуйського в Тоскані, убив у Вітербо, під час богослужіння, принца Генріха, племінника англійського короля Генріха III, і виволік його за волосся з церкви. Цим він помстився англійському королівському дому за свого батька. Розповідали, що серце забитого принца було в Лондоні покладено в золоту чашу, встановлену на колоні біля мосту через Темзу.
134. Аттіла —вождь племені гуннів (з 434 по 453 p.), спустошитель Європи, прозваний "бичем божим".
135. Секст Помпей (75-35 pp. до н. є.), молодший син Помпея Великого, вів корсарську війну проти Цезаря і другого тріумвірату і сіяв жах у Середземному морі; або ж Секст Тарквіній, син останнього римського царя Тарквінія Гордого, який жорстоко знищив жителів міста Габій, винуватець смерті зганьбленої ним Лукреції.
Пірр. — Це або епірський цар (319-272 pp. до н. є.), який воював з Римом, або син Ахілла, який при здобутті Трої забив старого царя Пріама.
137. Ріньер. — Ріньер з Корнето в Римській Мареммі, розбійник XIII ст.; Ріньєр де Пащі із Вальдарно, представник знатного роду, який прославився розбоями і вбивствами.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
Коло сьоме. — Другий пояс. — Насильники над собою і над своїм майном
9. Як до Корнето з Че'чіни ліс клятий. — Від міста Корнето до річки Чечіни, тобто в Тосканській Мареммі, вздовж Тірренського моря.
10-12. Гарпії — міфічні птиці з дівочими обличчями, що жили на Строфадських островах. Коли Еней зі своїми супутниками причалив туди по дорозі в Італію, гарпії осквернили їхню їжу, і одна з них, Целено, навіяла "на них пророцтвом жах", після чого троянці залишили негостинний острів.
25-26. Мені здалось, що вчителю здавалось, немов мені здається... — Так і у Дайте: I'credo ch'ei credette ch'io credesse. Така словесна фігура була часто вживана в часи середньовіччя.
48. Я в вірші про це диво говорив. — Віргілій розповідає, що, коли Еней, прибувши у Фракію, почав ламати миртовий кущ, щоб прикрасити вітами олтарі, з кори виступила кров і почувся жалісний голос похованого тут троянського царевича Полідора (Ен. III, 13-56).
58. Я той... — П'єр делла Вінья, міністр і фаворит імператора Фрід-ріха II (П. X, 119), блискучий стиліст і оратор. Інтриги ворогів довели до того, що імператор повірив наклепам і наказав виколоти колишньому фаворитові очі і кинути його в тюрму. Там він покінчив самогубством.
Обидва ті ключі — ключ милості і ключ немилості.
69. Август — тобто імператор (Фрідріх II).
72. Всім правий, я неправим став собі — тобто невинним стратив себе.
102. В рані отвір є... — вилом, з якого вилітають стогін і крик.
118. Перший — сьєнець Лано, один з "марнотратного товариства" (П. XXIX, 130), який поліг у бою біля Топпо (1287 p.), де сьєнці були розбиті аретинцями.
119. Другий — падуанець Джакомо да Сант-Андреа, відомий своїм марнотратством.
143-145. Яз того міста... — з Флоренції, що заради нового християнського покровителя, Іоанна Хрестителя, відреклася від заступника язичеського — Марса. Тому Флоренція так багато терпить від Марсового хисту, тобто від постійних воєн і міжусобиць.
146-150. Якби побіля Арнського моста... — В часи Данте у Флоренції при в'їзді на Старий міст (Ponte Vecchio) стояв уламок кам'яної статуї коня. В народі вважали, що це статуя Марса, яка за римлян нібито стояла в його капищі, і при зруйнуванні Флоренції Аттілою (подія легендарна) її було скинуто в Арно, а при відбудуванні міста Карлом Великим (подія теж легендарна) з дна ріки витягай її нижню частину і встановили на давньому місці, бо інакше місто не вдалося б відбудувати. Дух самовбивці виражає народну впевненість, що, коли б не цей охоронний уламок Марса, Флоренція знову була б зрівняна з землею і її відбудовники потрудились би даремно.
151. Я ж рідний дім обрав собі за плаху. — На думку старих коментаторів, це — або Лотто дельї Альї, суддя, який за хабар виніс несправедливий вирок і повісився, або багач Рокко деї Модзі, який розорився і теж покінчив з собою.
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
Коло сьоме. — Третій пояс. — Насильники над божеством. — Капаней. — Крітський Старець. — Пекельні ріки
15. Як вів Катон... — Катон Молодший, який повів залишки Пом-пеєвого війська через Лівійську пустиню на з'єднання з нумідійським царем Юбою (Лукан, "Фарсалія", IX, 378-410).
22-24. Горілиць на піску лежали... — богохульники; навпочіпки... посідали — здирники; тинялись і самі, й в гурті — содоміти.
31-36. Як Александр, уздрівши... — Данте подає одну з версій легенди про Александра Македонського.
46. Це хто лежить, великий, громіздкий... — це непримиренний богохульник, "який мов нехтує вогненні язики", — Капаней, один із семи Царів, що облягали Фіви, про загибель якого Стацій розповідає в "Фіваїді"
(X, 827-XI, 20). Зійшовши на ворожий мур, він кинув зухвалий виклик богам, охоронцям Фів, і самому Юпітеру. Громовержець ударив його блискавкою.
52.І хай Юпітер... — Син Юпітера, Вулкан, бог-коваль з допомогою циклопів кував йому стріли в надрах Етни.
5&. Флегра — долина в Фессалії, де гіганти, за грецьким міфом, навалюючи гору на гору, намагались приступом взяти небо, але були побиті блискавками Юпітера.
79-81. Булікаме — озеро гарячої мінеральної води біля Вітербо, ще в римські часи славилося своїми цілющими властивостями. З нього витікав струмок, воду якого відводили в свої житла грішниці, що жили недалеко.
96. Коли ще світ наш був як немовля. — Коли на Криті, говорить міф, панував Сатурн, син Урана і Геї, на землі був золотий вік.
100-102. Там Реї син у схованці своїй... — Гея провіщала Сатурнові, що він буде скинутий одним із своїх дітей. Тому він їх пожирав, як тільки вони народжувались. Але останню дитину, Юпітера, врятувала його мати Рея, дружина і сестра Сатурна. Вона приховала немовля на критській горі їді; а, щоб батько не чув його крику, її слуги, курети, ударяли списами об шити.
103-111. У тій горі стоїть старик великий... — Образ, запозичений з біблійної легенди: вавилонському цареві Навуходоносору приснився такий самий істукан, і пророк Даниїл розтлумачив це видіння як символ теперішнього і майбутніх царств. У Данте Критський Старик — символ людства, яке в своїй історії пройшло золотий, срібний, бронзовий і залізний віки. Тепер воно спирається на крихку глиняну ступню, і незабаром настане його кінець. Старик обернений спиною до Даміати (місто в Нільській дельті), тобто на схід, до стародавніх царств, що віджили свій вік, а обличчям — до Рима, де, як у дзеркалі, відбита колишня слава всесвітньої монархії і звідки, на думку Данте, ще може засяяти спасіння світу.
112-120. Крім золота... — Вся статуя, крім золотої голови, розколота (пороки, що вкривають виразками людство), і сльози, що течуть крізь щілини (світове зло), просякаючи в Пекло, утворюють пекельні ріки.
136. Лета — у грецькій міфології підземна річка забуття. Душі померлих, напившись із Лети води, забували все своє минуле. Ця ж річка тече і через Чистилище.
ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
Коло сьоме. — Третій пояс (продовження). — Насильники над природою (содоміти)
4-9. Як межи Бруджею й Гвідзантом... — Данте порівнює закам'янілі набережні Флегетону з греблею, побудованою фламандцями вздовж моря між містом Бруджею (Брюгге) і містечком Гвідзантом (Віссант), а також з греблями вздовж ріки Бренти поблизу Падуї.
9. Як в К'ярентані стане жар чималим... — тобто як стане тепло в Каринтійських Альпах (К'ярентана — давня назва Каринтії) і почнеться весняна повідь.
ЗО. Брунетто — Брунетто Латіні, або Латіно (нар. бл. 1220 — пом. 1294), учений, поет ^державний діяч Флорентійської комуни, прибічник гвельфської партії. Йому належать: "Li Livres dou Tresor" ("Книга про скарб"), велика енциклопедія в прозі, провансальською мовою, і *Li Treesoretto" ("Малий скарб"), дидактична поема по-італійськи. До моло дого Данте Брунетто Латіні ставився по-дружньому. Данте його дуже шанував і вважав його своїм учителем.
55. "За провідною йди зорею..." — Брунетто Латіні і Данте вірили, як і всі в середньовіччі, що небесні світила і їх розміщення впливають на долю і характер людини. По зорях Брунетто провіщав Данте блискуче майбутнє на книжному терені.
61-63. Але народ відомий з хизування... — Згідно з місцевою легендою, римляни, зруйнувавши за часів Цезаря місто Ф'єзоле, заснували на березі Арно, біля підніжжя Ф'єзольських висот, Флоренцію, і багато хто з ф'єзольців туди переселився. Пізніше Ф'єзоле було відбудоване, але приплив жителів звідти тривав. Данте був переконаний, що це змішування населення привело до послаблення і занепаду Флоренції. Себе він вважав одним із небагатьох нащадків тих римлян, які колись її заснували.
67. Сліпим у світі дражнять ще донині... — Різно пояснюють це прізвисько. Дж. Віллані — в "Хроніці" говорить: повіривши обіцянкам остготського короля Тотіли, флорентійці впустили його в своє місто, а він винищив жителів і зруйнував місто. Інші говорять, що флорентійці часто терпіли від очних хвороб. Треті коментатори тієї думки, що флорентійці були сліпі у виборі подарунка від пізанців, які за те, що флорентійці охороняли Пізу, поки її воїни повернуть з походу, запропонували їм на вибір два подарунки — або двоє бронзових вхідних дверей для кафедрального собору, або дві корони. Флорентійці обрали останній подарунок, який був пошкоджений вогнем.
71. Кожна з партій... — "білі" і "чорні".
74. На їх гною... — у Флоренції.
90. У Знаючої з уст... — з уст Беатріче.
97. Вчитель — Віргілій.
109. Прісціан — славетний латинський граматик VI ст. н. є.
110. Франческо — (1225-1293), син знаменитого юриста Аккорсо і теж визначний юрист.
112-114. Отій, яку смиренний раб рабів... — Мова йде про Андреа деї Модзі, єпископа флорентійського, якого за скандальну поведінку Боні-фацій VIII (титул "раб рабів Божих" — Sen/us Servorum Dei — застосований до цього властолюбного папи іронічно) у 1295 р. перевів з Флоренції (з-над Арно) у Віченцу (на ріці Баккільйоне), де той через рік і помер.
119. "Скарб" — "Книга про скарб" (див. прим. 30).
122-124. Як той в Вероні... — Біля Верони раз на рік (у перший тиждень посту) влаштовувались змагання з бігу, причому учасники їх були голі. Переможець одержував шмат зеленого сукна, а той, хто добігав останнім, — півня, якого мав нести до міста. Порівняння, що тут наводиться, виправдано тим, що Брунетто Латіні, як грішники майже всіх кіл Пекла, голий і, крім того, змушений швидко бігти, щоб наздогнати передніх.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА Коло сьоме. — Третій пояс (продовження)
4-6. Коли три тіні... — Ці тіні відділилися від натовпу, що складався з людей військових.
8. Твій одяг видає... — 3 того, що грішники-флорентійці з одягу пізнають у Данте свого земляка, випливає, що поет був у якомусь місцевому вбранні, а не в універсальній чернечій рясі, яку ми звичайно бачимо на ілюстраціях до твору. Помилка ілюстраторів походить, мабуть, від того, що вони ідуть у зображенні автора "Комедії" від ідеалізованого портрета, який дав Рафаель, пишучи цей портрет через двісті років після смерті великого флорентійця, ідеалізував його, виходячи з уявлення про нього лише як про геніального творця "Комедії", тобто про Данте періоду вигнання і найвищого розквіту його генія, а не тієї доби, коли відбувається уявна дія твору і коли сам автор був одним з найвищих урядовців, видатним дипломатом і носив шати посла Флорентійської республіки. Саме таким і зображує його Боттічеллі у своїх ілюстраціях (кінець XV ст.) і це далеко більш відповідає як конкретним історичним умовам, так і самому текстові.
37. Онук він чеснотливої Гвальдради... — Гвапьдрада — дочка Беллін-чоне Берті деї Равіньяні, дружина графа Гвідо Старого, родоначальника графів Гвіді (помер у 1213 p.), була взірцем стародавньо-флорентійської доброчесності.
38-45. Гвідо Гверра, граф Гвіді, Тегг'яйо Альдобранді дельї Адімарі і Якопо Рустікуччі, який розмовляє з Данте, — флорентійські гвельфи. Про долю двох останніх Данте довідувався у Чвакала (П. VI, 79-87).
Вони всі караються за гріхи, що за часів Данте мали назву "содомії" (чоловіче статеве збочення). Гріх цей був такий поширений у рідному місті Данте, що у всій Західній Європі ті, хто вдавався до цього пороку, звалися "флорентійцями".
70. Гульєльм Борсьєре, який недавно приніс старим воїнам нерадісну звістку про їх батьківщину, — флорентієць, дуже впливовий у багатьох знатних домах Італії.
84. І зможеш "Я там був..." — тобто: "згадуючи, як про минуле, про страшні видіння пекла, де ти побував".
94-101. Мов річка та... — річка Монтоне. Від гори Монте-Везо (Мон-візо) в П'ємонті, де бере початок По, на схід (до сходу) це — перша з річок, що стікають з Апеннінського хребта, яка впадає не в По, а просто в Адріатичне море. Біля монастиря і селища Сан-Бенедетто вона водоспадом рине вниз.
102. Де тисяча б могла... — Одне із старих тлумачень говорить: "Цей багатий монастир міг би вмістити тисячу монахів або бідних, але його прибутками користується невелика кількість людей". Інші коментатори вважають, що Данте радив графам Гвіді побудувати там замок, який був би захистом для тисячі жителів.
106-114. Вірьовка. — Деякі старі коментатори вбачають в ній символ підступності, з допомогою якої Данте колись думав "упіймати леопарда", тобто зваблювати жінок (леопард — любострастя; П. І, 32). Інші, навпаки, вважали символом поміркованості, якою він хотів скрутити леопарда, тобто подолати любострастя.
127-129. Рядками Комедії цієї... — Називаючи свою поему "Комедією", Данте користується середньовічною термінологією: комедія, як він пояснює в листі до Кангранде, — кожний поетичний твір середнього стилю з застрашливим початком і щасливим кінцем, написаний народною мовою; трагедія — кожний поетичний твір високого стилю з захоплюючим і спокійним початком і жахливим кінцем. Тому у Данте Віргілій називає свою "Енеїду" трагедією (П. XX, 113). Назву "Божественна" було надано Дантовій "Комедії" вже пізніше, як данина захоплення грандіозним задумом і довершеним виконанням твору, а почасти, можливо, для конспірації, шоб під "святим" епітетом приховати найбільш невгодні для вищих сановників католицької церкви місця, від яких занадто одверто віяло єрессю.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
Геріон. — Коло сьоме. — Третій пояс (закінчення). — Насильники над природою і мистецтвом (хабарники). — Спуск у восьме коло
1-27. Цей гострохвостий звір... — Геріон, страж восьмого кола, де караються обманщики. За античною міфологією, це велетень з трьома тілами і трьома головами, що панував на острові Еріфеї, на далекому заході, за океаном. Геркулес його вбив і забрав стада його биків. Змальовуючи Геріона, як "гидотне втілення облуди", Данте, очевидно, йшов за пізнішою традицією, відбитою пізніше і в "Генеалогії богів" Боккаччо, де розповідається, що "Геріон, який панував на Балеарських островах, лагідним обличчям, ласкавими розмовами і всім обходженням улещував гостей, а потім убивав тих, хто йому довірився".
6. На стежці... твердій. — Тобто поблизу кам'яної набережної Фле-гетону.
18. Арахна — уміла лідійська ткаля, що змагалася з Мінервою, і та за таке зухвальство перетворила її на павука.
22. Бобер, присівши... — Данте наслідує повір'я, ніби бобер, розташувавшись на березі, опускає в воду хвіст і ворушить ним, виділяючи при цьому пахучий "бобровий струмінь", який приманює риб. Тоді він повертається і хапає їх. З таким бобром поет порівнює Геріона, який, не витягти хвоста, сховавши груди, ліг над безоднею.
35. Побачив тіні... — Це лихварі. Вони сидять над самим обривом, на межі тієї частини, де карають обманщиків.
55-57. І кожен з них на шиї мав торбину... — Порожні торбини, що висять на шиї у лихварів, прикрашені їхніми гербами, по яких Данте і пізнав їх. Це все родовиті люди.
59-60. Лазуровий лев — герб флорентійських Джанфільяцці, гвельфів.
63. Білий гусак на червоному полі — герб флорентійських Уббріякі, гібелінів.
65. Синя свиня на білому полі — герб падуанського лихваря Реджі-нальдо Скровеньї.
68. Вітальяно — Вітальяно дель Денте, знатний падуанець.
73-75. Що на торбині змалював три дзьоби! — такий герб мав флорентієць Джованні Буйамонте (пом. 1310).
107-108. Фаетон — син Аполлона, бога сонця, взявся правити батьковою колісницею, не стримав коней, підпалив небо і землю. Юпітер убив його блискавкою.
109-111. Ікар — син художника Дедала. Щоб утекти з острова Крит, Дедал зробив собі і синові і прикріпив воском до плечей крила, але юнак піднявся занадто високо, сонячне проміння розтопило віск, і Ікар упав у море.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
Коло восьме (Лихосхови). — Обманщики тих, що не довірились. — Перший схов. — Звідники і спокусники. — Другий схов. — Підлесники
1-20. Лихосхови — восьме коло Пекла, широкий кільцеподібний пояс пекельної воронки, оточений крутою стіною обриву. Він зборознений десятьма концентричними сховами (ямами), відділеними один від одного валами. В напрямі до центру Лихосхови — похиле місце, так що кожний наступний схов і кожний наступний вал розміщені трохи нижче від попередніх і зовнішній, увігнутий укіс кожного схову вище внутрішнього, вигнутого укосу. Перший числом вал прилягає до колової стіни. В центрі чорніє глибока криниця, на дні якої лежить останнє, дев'яте коло Пекла, крижане озеро Коціт. Понад тими темними сховами, тобто від колової стіни до цієї криниці, йдуть радіусами скелі, перетинаючи схови і вали, причому над сховами вони вигинаються у вигляді мостів.
25-27. У першому схові грішники йдуть двома зустрічними потоками, їх шмагають чорти, і тому вони ступають швидше, ніж Дайте і Віргілій. Зовнішній, найближчий до поетів ряд рухається їм назустріч. Це — звідники, які спокушали жінок для інших. Внутрішній, дальший ряд іде в тому ж напрямі, що й поети. Це — спокусники, що спокушали жінок для себе.
28-33. Так римляни... — В 1300 р. папа Боніфацій VIII, щоб підняти престиж церкви і поповнити папську казну, оголосив перший церковний "ювілей", що привернув величезну кількість паломників, тому що всім богомольцям обіцяли відпустити гріхи. Щоб уникнути затору (тісняви), міст Святого ангела було поділено надвоє вздовж: по один бік ішли до собору святого Петра, лицем до замку Святого ангела, а по другий — назустріч, до пагорба Монте-Джордано.
50. Венедіко Каччанеміко — глава болонських гвельфів (пом. 1302). Дайте, очевидно, вважав, що в 1300 році його вже не було серед живих.
55-56. Я той, хто раду дав... — Венедіко Каччанеміко продав свою сестру Гізолабеллу маркізові Феррарському Обіццо II чи Адзо VIII.
59-61. Тут стільки наших... — В Пеклі скупчилось більше звідників-болонців, ніж лишилось живих болонців на землі. Болонья, з її своєрідним діалектом, розташована між ріками Савеною і Рено.
83-96. Іде великий приклад страстотерпцям... — Ясон, проводир аргонавтів, по дорозі в Колхіду по золоте руно приплив на острів Лемнос, де незадовго до того жінки, розгнівані холодністю своїх чоловіків, повбивали їх. Тут він спокусив молоду царицю Ізіфілу, яка при винищенні мужчин обманула подруг, врятувавши свого батька, царя Фоанта, і допомогла йому покинути острів. Ясон залишив Ізіфілу вагітною, зрадивши її заради колхідської царівни Медеї, до якої потім теж охолов, покохавши Креусу.
122. Алесьйо Інтермінеллі із знатного луккського роду, помер незадовго до 1300 р.
133. Talc — славетна афінська гетера. Данте ототожнює її з героїнею п'єси "Євнух" римського комедіографа І ст. н. є. Теренція.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА Коло восьме. — Третій схов. — Святокупці
1. Волхв Сімон. — Про нього легенда розповідала, що він хотів підкупити апостолів, щоб вони навчили його "зводити Святого Духа" на людей. За його іменем усіх, хто продає або купує церковні посади, стали називати симоністами.
17. Сан-Джованні — флорентійський баптистерій, церква Іоанна Хрестителя.
19-20. При рятуванні втопаючого... — Якось в один з таких отворів чи купелів забрався, розпустувавшись, хлопчик і застряв там. Данте, що був поблизу, взяв сокиру і, розбивши мармур, звільнив його. За цей вчинок його обвинувачували в блюзнірстві.
31. Хто це?.. — Страждаючий грішник — папа Миколам III (1227— 1280), у світі Джованні Гаєтано дельї Орсіні. Це перший папа, який розпочав застосовувати симонію і цим збагачувати себе і своїх родичів.
49. Схиливсь я, мов чернець, що сповідає... — В середні віки в Італії убивць закопували в землю вниз головою. Данте схилився над папою Миколаєм III, як сповідач над таким страчуваним, якщо той, вже опушений головою в яму, ще раз підкличе його, щоб цим хоч трохи відкласти смерть.
53. Боніфацій — Миколаю III Данте здався Боніфацієм VIII, який вступив на папський престол у 1294 р. і мав з'явитися йому на зміну в 1303 p., відтиснувши його в глибину щілини. Він здивований, що той з'явився на три роки раніше.
Данте був непримиренним ворогом Боніфація VIII. В цьому недо-стойному папі він бачив ненависника вільної Флоренції і головного винуватця свого вигнання. Він ганить його устами Чвакала, Миколая III, Гвідо да Монтефельтро, Бонавентури, Каччагвіди, апостола Петра і Бе-атріче.
54. Список — перелік майбутніх пап-симоністів відомий Миколаю III, бо грішники в Пеклі наділені даром передбачення.
57. Красуня — церква. Папу називали "мужем церкви".
70-72. Що ведмедиха — мати є мені... — Миколай III був із роду Орсіні (італ. Orsinat — ведмедиця). Ведмежатка — його родичі.
79-84. Та довше я стою сторч головою... — Миколай III стоїть сторч головою вже двадцять років (з 1280 по 1300 p.), а Боніфацію VIII призначено коротший строк: він з'явиться йому на зміну в 1303 p., а в 1314 р. його змінить пастир весь в гидкім гріху, Климент V, який прийде від заходу, тобто з Франції.
Климент V, родом гасконець, Бертран де Гот, архієпископ бордоський, обраний на папський престол у 1305 р. за допомогою французького короля Філіппа IV, якому він за це зобов'язався поступитись на п'ять років церковними прибутками в межах Франції і обіцяв повну покірність. Климент V коронувався в Ліоні і лишився у Франції. У 1309 р. він переніс папську резиденцію в Авіньйон, цим поклавши початок "авіньйонському полону папства", що тривав до 1377 p., призвівши до повного падіння його самостійності і престижу. При Клименті V особливо широко процвітала симонія. У "Божественній комедії" цього папу викривають Каччагвіда, апостол Петро і Беатріче.
85-87. Іасон — іудейський первосвященик, що купив цей сан у сирійського царя Антіоха Єпіфана (II ст. до н. є.) і ввів у Єрусалимі язичеські звичаї.
99. Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно. — Карл 1 Анжуйський відмовився поріднитися з Миколаєм III, і той став його ворогом.
106-110. Вас, пастирі, вже знав євангеліст... — Іоанн, автор "Апокаліпсиса", змалював язичеський Рим, як "велику блудницю", що сидить на семиголовому і десятирогому звірі. Данте, зливаючи воєдино образи блудниці і звіра, перетворює їх на символ папського Рима.
111. Аж поки шлюбного любила мужа. — Тобто доки Римський Папа, муж церкви, не спонукав церкву до розпусти.
115-117. О Константине... — В кінці VIII ст. з'явився виготовлений папською канцелярією знаменитий фальшивий акт, так званий "дар Константина", яким імператор Константан (з 306 по 337), переносячи свою столицю в Візантію, буцімто передавав папі Сільвестру І і його наступникам державні права на Рим і західні країни. Данте, переконаний, як і його сучасники, в автентичності "дару Константина", фальшивість якого була доведена тільки в XV ст., вважав його величезним лихом і для імперії, і для церкви.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА Коло восьме. — Четвертий схов. — Віщуни
3. Канцона перша — тобто перша з трьох частин, або кантик "Божественної комедії". Про втоплих в пітьмі — тобто про засуджених грішників.
8. Ходили, сльози мовчазні ллючи... — Віщуни, вражені німотою.
34-39. Амфіарай — у грецьких міфах — цар і віщун, один із семи аргівських вождів, які облягали Фіви, щоб відвоювати їх для Полініка у його брата Етеокла. Під час бою земля під ним розсілась, і він на своїй бойовій колісниці звалився в Пекло, де судить Мінос.
40-45. Тіресій — у грецьких міфах — фіванський віщун, батько Манто. Ударивши палицею двох змій, що сплелися одна з одною, він перетворився на жінку і тільки через сім років, вдаривши палицею таких же змій, знову став чоловіком.
Чоловіче пір 'я — борода.
46-51. Арунт — етруський ворожбит, якого, за оповіданням Лука-на, римляни покликали, щоб дізнатись від нього про кінець громадянської війни.
55. Манто — дочка Тіресія, віщунка, яка після смерті батька, щоб уникнути тиранії нового владаря Фів Креонта, кинула рідне місто. Після довгих мандрів спинилася там, де пізніше було засноване місто Мантуя.
56. Моя сторона — край, де народився Віргілій (околиця Мантуї).
59. Вітчизна Вакха — Фіви. Коли сини Едіпа Етеокл і Полінік, ворогуючи за володіння містом, забили один одного, місто дісталось їхньому дядькові, жорстокому Креонту.
62-63. Бенако — Гардське озеро біля південних схилів гір, що височить над замком Тіраллі і є рубежем між Італією і Маньєю (Німеччиною, Германією).
64-66. Численні джерела на просторі між долиною Валькамоніка (на північний захід від Гардського озера) і замком Гарда (на його східному березі) обмивають схили Пеннінських Альп, а потім вливаються в Гардське озеро.
70-72. Пескьєра — замок, побудований веронцями в південному низинному краю Гардського озера для захисту проти Бергамо і Брешьї.
73-78. Біля Пескьєри з Гардського озера витікає річка Мінчо, що впадає в По біля містечка Говерно.
106-114. Евріпіл. — Коли греки вирушили проти Трої, лишивши дома самих тільки немовлят, Евріпіл і Калхант були жерцями при війську. У місті Авліді, де було зібрано грецький флот, вони визначили день, сприятливий для відплиття до троянських берегів.
116. Мікаеле Скотто — родом шотландець, астролог при імператорі Фрідріху II. Він пророкував імператорові, що той помре у Флоренції. Імператор помер не у Флоренції, а у Фйоренцуолі (Малій Флоренції).
118-120. Гвідо-Гвідо Бонаті із Форлі, астролог XIII ст. Граф Гвідо Монтефельтро жорстоко поплатився за те, що повірив всевідаючому ворожбитові.
Азденте — швець у місті Пармі, який провіщав майбутнє, незважаючи на своє цілковите неуцтво.
124-126. Але ходімо... — Місяць, на якому народна уява розрізняла постать Каїна з в'язкою хмизу, торкнувся обрію, що віддаляв населену півкулю від водяної.
126. За Севільєю — тобто на заході Європи.
127-129. Тієї ночі місяць був уповні. — Цими словами Віргілій хоче вказати, що сонце вже зійшло, бо повний місяць, який заходить при сході сонця, світив минулої ночі, коли Данте блукав у лісі, а тепер, через добу, заходить уже після сходу сонця.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Коло восьме. — П'ятий схов. — Хабарники. — Луккський старшина. — Чорти з гаками
7. Як у Венеції... — Венеціанський арсенал — знаменита корабельна верф і арсенал Венеції, споруджений у 1104 р. і значно розширений у 1303 р. Тут був величезний басейн з киплячою смолою для засмолювання кораблів і човнів.
37. Лихолапи — загальна кличка чортів, які були озброєні гаками і охороняли п'ятий схов.
38. Старшина святої Зіти... — Свята Зіта була особливо шанована в місті Луцці, де вона жила (XIII ст.). її ім'я тут стоїть замість назви міста.
Старшина — один з десяти членів ради, що управляла Луккою.
40. Бонтуро — впливова людина в Луцці і великий хабарник. Данте іронізує, що Бонтуро... хабарничать не візьметься.
48. Святе Лице — візантійське розп'яття з чорного дерева в лукк-ському соборі. Чорти знущаються з грішника, який, з почорнілим від смоли лицем, став схожий з цим розп'яттям.
49. Серкйо — ріка, що протікає поблизу Лукки, звичайне місце купання городян.
76. Лихохвіст — ім'я одного з дияволів. У віршованому тексті всі імена чортів дано в перекладі.
95-96. Капрона — замок, який захопила у гвельфської Лукки гібе-лінська Піза, але в серпні 1289 р. здала з'єднаному війську луккських і флорентійських гвельфів, серед яких був і молодий Данте.
106-111. Показуючи поетам дорогу, Лихохвіст їх обманює, бо, як вони незабаром переконаються (П. XXIII, 133-141), над дальшим, шостим сховом обвалилися всі мости, а не тільки міст того гребеня, по якому вони йшли.
113-114. Дванадцять сотень шістдесят шість років... — Лихохвіст пояснює обвал моста тим самим здриганням Пекла, про яке говорив Віргілій (П. XII, 37-45 і прим.), тобто землетрусом, що стався, за євангельською легендою в момент смерті Христа, в так звану "страсну п'ятницю". Церковники вважали, що Христос помер у тридцять чотири роки, а годиною його смерті була середина дня, і цієї віри додержувався Дайте. Після землетрусу, за словами Лихохвоста, минуло 1266 років і 19 годин. Таким чином, час дії цієї сцени — 7 година ранку страсної суботи, 9 квітня 1300 р. З цим збігаються рядки П. XX, 127-129: в ніч перед 8 квітня, коли Данте блукав у лісі, за календарем значився повний місяць.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Коло восьме. — П'ятий схов (продовження). — Паваррець Чамполо. —
Бійка чортів
4-5. Я бачив, ворог нищив навісний... — Замолоду Данте брав участь у поході проти Ареццо і 11 червня 1289 р. бився як вершник на р. Кам-пальдіно, де аретинців було розбито.
48. В Наваррськім королівстві я родивсь. — Це Чамполо, міністр короля Тебальда II, великий хабарник. Тебальд II був на престолі з 1253 до 1270 р.
65. Латинці — тобто італійці.
82-87. Галлура — один з чотирьох округів, або "юдикатів", на які поділялась підвладна Пізі Сардинія і якими управляли так звані "судді". З 1275 по 1296 р. галлурським суддею був Ніно Вісконті. Чернець Гомі-та (р. 81), його міністр, який брав великі хабарі, закінчив життя на шибениці.
88-89. Мікель Дзанке — міністр, що розбагатів хабарництвом, став, з допомогою шлюбу, правителем Логодоро. Одну з своїх дочок він віддав за генуезького рицаря Бранка д'Ор'я, і той у 1275 р. зрадницьки вбив його.
133-151. Цей забавно-грубий епізод з бісівською вартою п'ятого схову нагадує вульгарно-фарсові інтермедії з чортами, що поступово стали обов'язковим елементом середньовічних містерій — вистав на серйозні релігійні сюжети.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ Коло восьме. — П'ятий схов (закінчення). — Шостий схов. — Лицеміри
3. Мінорити — ченці-францисканці, які звичайно ходили не поряд, а один за одним.
4-6. Байка прастара. — В середньовічних збірниках можна було прочитати байку, приписувану Езопові, про те, як жаба, прив'язавши до себе ниткою довірливого щура, пірнула з ним у воду. Коли щур, захлинувшись, виплив на поверхню, шуліка схопив його, а разом з ним і прив'язану жабу і з'їв обох.
7. В італійському тексті то і issa — близькі за значенням слова (синоніми).
8. Що в бійці тій і в баєчних рядках. — Старий хотів нашкодити Росотопчію, як жаба щурові, і обидва опинились у киплячій смолі, як персонажі байки в пазурах шуліки (П. XXII, 133-141).
26. Свинцеве скло — дзеркало.
58. Блискучі тіні — тобто лицеміри.
63. Отак в Колоньї... — в нинішньому місті Кельні.
66. Фрідріхів (плащ)... — Розповідали, ніби винних в ображанні особи імператора Фрідріх II наказував одягати у важкий свинцевий плащ і ставити на розпечену жаровню. Свинець розтоплювався, і засуджений згоряв живцем.
103. Брати-веселуни. — У 1261 р. в Болоньї було засновано орден "рицарів діви Марії", метою якого вважалось примирення ворогуючих і захист знедолених. Через те, що члени ордену найбільше дбали про свої веселі утіхи, їх прозвали братами-веселунами (fratres gaudentes).
104-108. Каталано деї Малавольті, гвельф, і Лодерінго дельї Андало, гібелін, були подеста (правителями) в ряді міст. У 1266 р. флорентійські гібеліни, побоюючись повстання гвельфів, які частково лишилися в місті після розгрому при Монтаперті (див. прим. П. X, 32-51), запросили Каталано і Лодерінго на посаду подеста для умиротворення громадян. (Звичайно запрошували лише одного подеста.) Але Каталано і Лодерінго, діючи за вказівками папи, під виглядом безсторонності допомагали гвельфам. Дайте вважав їх винними в тому, шо гвельфи незабаром вигнали гібелінів і зруйнували їхні будинки, в тому числі будинки роду Уберті в міському окрузі Гардінго.
116-117. Упевнив фарисеїв сонм сліпий... — Іудейський первосвященик Каіафа, ім'я якого зв'язано з євангельською легендою про смерть Христа.
121. Тесть Каіафи — первосвященик Анна, в дім якого було приведено Христа після засудження його до страти.
122. Радники — рада первосвящеників і фарисеїв.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА Коло восьме. — Сьомий схов. — Злодії
2. Водолій — сузір'я, в якому сонце перебуває останню третину січня і дві третини лютого.
5. Мов білий брат... — іній.
55. Ми маємо зійти на довші сходи. — Вони мають піднятися від центру Землі до вершини гори Чистилища.
56. Не досить нам лишити ці місця... — тобто піти від грішників — ще не досить. Треба самому досягнути внутрішньої досконалості.
85-87. У цій терцині перелічуються п'ять родів незвичайних змій, що, за оповіданням Лукана ("Фарсалія", IX, 700-726), нібито водяться в Лівійській пустелі.
93. Геліотропи — темно-зелена яшма з червоними бризками. Ці камені нібито лікували укушених зміями і робили людину невидимою.
107-111. Фенікс. — Чудесний птах Фенікс, доживши до п'ятисот літ, в'є гніздо, устилає його нардом і миррою і помирає. З його праху народжується новий Фенікс.
125. Ванні Фуччі — позашлюбний син (тому він мул, тобто покруч, ублюдок) знатного пістойця Фуччі деї Ладзарі. Вій — активний прибічник "чорних" гвельфів. 1293 р. брав участь у пограбуванні ризниці Пістойського собору. Обвинуватили його приятеля, зовсім безвинного. Тоді Фуччі, що встиг сховатися, виказав своїх поплічників, і їх стратили.
126. Звір — таке було прізвисько Ванні Фуччі.
143. В Пістойї спершу влада *чорних" згине... — У травні 1301 р. партія "білих" вигнала з Пістойї партію "чорних".
144. Та свій Флоренція поновить лад. — В кінці 1301 р. партія "чорних" розгромила у Флоренції партію "білих". Серед вигнаних (січень 1302 р.) був і сам Дайте.
145-150. Марс пару з долу... — (вогненну пару, блискавку) — так названо Мороелло Маласпіна, володіння якого було в долині Магри. Він очолював сили "чорних", що виступили в 1302 р. проти Пістойї, останнього оплоту "білих", яку й було здобуто в 1306 р.
Пророкування Ванні Фуччі подано в термінах середньовічньої метеорології. В повітрі точиться боротьба водяної пари з вогняною. Коли водяна пара скупчується навколо вогняної і стискає П, вогняна пара з силою виривається назовні, створюючи блискавку і викликаючи грім. Марс, бог війни (Мороелло), налітає з долини Магри, повитий парою, як подертий клоччям хмар (тобто оточений ворогами), і рине на Піхтове поле (середньовічні автори неточно застосовували цю назву до Пістойської області); бій вогненної пари з хмарами буде кривавий , і "білих" буде розгромлено.
151. Кажу це, щоб тобі завдати болю. — Тому, що Данте — "білий".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
Коло восьме. — Сьомий схов (закінчення). — Как. — П'ять флорентійців
12. Твоє закореніло сім'я в мі. — Існувало повір'я, що Пістойю заснували в І ст. до н. є. люди "люті й жорстокі", прибічники Катіліни (бл. 108— 62 р. до н. є.).
15. Ні навіть той, хто впав... — тобто Капаней (П. XIV, 46-72).
17-33. Центавр — на ім'я Как, син Вулкана. У Віргілія (Ен. VIII, 193-267) це — напівлюдина-напівзвір, що вивергає дим і полум'я, кровожерний убивця. Дайте перетворює його на центавра. Как, що жив у печері Авентінського пагорба, вкрав у Геркулеса чотирьох биків і чотирьох телиць з Геріонового стада і, щоб заплутати сліди, втягнув їх за хвоста у свою печеру. Геркулес виявив покражу і вбив його.
19. Є, мабуть, у Мареммі... — узбережжя Тірренського моря, що ділиться на Тосканську і Римську Маремму. В першій з них був монастир, і ченці кинули його, бо там водилося багато гадюк.
28. Давно не ходить із братами він... — бо скривдив їх при поділі стада.
33. Геркулесові удари були такі сильні, що Как помер від першого ж їх десятка.
35. Й три духи підійшли... — Як з'ясується далі, це Аньєлло (Аньєль) Брунеллескі, Бозо Донаті і Пуччо деї Галігаї. Незабаром з'явиться ще двоє: Чанфа Донаті і Франческо Кавальканті. Всі вони — представники знатних флорентійських родин. (До речі, на 79 персонажів, виведених у "Пеклі", 43 припадають, за обчисленнями дослідників, на Тоскану, з них 32 — громадяни Флоренції.)
50. Шестиногий змій. — Це перетворення Чанфа Донаті (р. 43), якого очікували троє інших. Він обхоплює Аньєлло Брунеллескі і зливається з ним в одну потвору.
82. Змієня — це Франческо Кавальканті. Він жалить Бозо і міняється з ним зовнішнім виглядом: Франческо перетворюється на людину, а Бозо — на змію.
85-86. В те місце, котре нам служило... — тобто в пуп.
94-96. Тож хай мовчить Лукан... — Лукан розповідає ("Фарсалія"), як у Лівійській пустелі воїни Катона гинули від отруйних змій. Сабелл, ужалений "сепсом", розтав, як віск, а Насідій від укусу "престера" так роздувся, що на ньому тріснув панцир, і труп його розрісся на потворне громаддя.
97-99. Кадм, засновник Фів і творець грецького письма, був обернений на змія (Метам. IV, 563-602). Німфу Аретузу, яку переслідував річковий бог Алфей, Діана перетворила на підземний струмок (Метам. V, 572-641).
140. До іншого — тобто до Шкутильги Пуччо.
142. Між сьомого сміття — між злодіями, що заповнювали сьомий схов.
151. А другий — той, за ким скорблять в Гавіллі. — Другий, що перетворився знову на людину, був Франческо Кавальканті, якого вбили жителі передмістя Гавілли в долині Арно, за що його родичі вчинили над ними криваву розправу. Тому за ним скорблять в Гавіллі, як іронічно зазначає Данте.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА Коло восьме. — Восьмий схов. — Лукаві порадники
9. Прато — невеличке містечко на північний захід від Флоренції. Невдоволене її владою, воно, як і всі, хоче бачити її нещасливою.
25-28. Тобто: коли тому, хто осяває світ своїм промінням (тобто сонцю), настає пора скрить лице, і муха, яка літає вдень, дає місце для вечірнього комара, — отже, ввечері.
34-39. Мов той, за кого... — За біблійною легендою, пророк Ілля, на очах у пророка Єлисея, вознісся на небо на вогненній колісниці, запряженій вогненними кіньми. Єлисей названий тут: "Той, за кого учинили мсту ведмеді", бо за тією ж легендою, ведмеді розтерзали хлопчиків, які знущалися з нього.
54. Мов Етеокл... із братом... — Коли ворогуючі брати Етеокл і Полінік убили один одного і тіла їх було покладено на спільне вогнище, полум'я роздвоїлось.
56. Улісс (тобто Одіссей) і Діомед — герої Троянської війни, які разом діяли і в боях і в хитромудрих пригодах.
56-57. їх ремесло... вело до гніву. — Тобто вони творили діла, що викликали небесний гнів.
59-60. Сильце з конем. — На пропозицію хитромудрого Улісса, Трою було завойовано з допомогою дерев'яного коня, в якому заховалися грецькі воїни і якого троянці, проламавши мур, затягли до міста. Із зруйнованої Трої вийшов Еней, родоначальник римлян (Ен. II, 13-267).
61-62. Деїдамія — дочка скірського царя Лікомеда, дружина Ахілла, який переховувався в домі її батька, одягнений у жіноче вбрання. Улісс і Діомед, схитрувавши, виявили його і забрали на війну проти Трої, де він і загинув. Безутішна Деїдамія перебуває в Лімбі.
63. Палладій — статуя Афіни-Паллади, що охороняла Трою, викрадена Уліссом і Діомедом (Ен. II, 162-170). За римськими переказами, викрадено фальшиву статую, а справжню Еней привіз в Італію, і вона зберігалась у Римі.
82. Високий спів — "Ене'іда".
84. Та як загинув, як життя скінчив. — Тобто як загинув Улісс. Дантова розповідь про загибель Улісса бере свій початок, мабуть, з після-гомерівської легенди, яку передавав Пліній Старший (І ст. н. є.) і за якою Улісс, повернувшись на Ітаку, знову виплив в Атлантичний океан, заснував Лісабон (Уліссіп) і загинув під час бурі коло західного берега Африки. Данте по-своєму перероблює цю легенду.
91. Цірцея — прекрасна чарівниця, що обертала людей на тварин. Коли Улісс, пливучи додому з-під Трої, після довгих поневірянь пристав до її берега, вона перетворила супутників його на свиней, але потім повернула їм людський образ і, покохавши Улісса, цілий рік тримала його в себе (Метам. XIV, 242-440).
92-93. Гаєта — гора Цірцеї (нині Монте-Чірчелло) недалеко від того місця, де Еней поховав свою годувальницю Кайету, назвавши цей край її іменем.
94-102. Ні почуття до сина... — Мабуть, Улісс, охоплений жадобою знань, вирушив у фатальне плавання прямо від берега Цірцеї, не повертаючись на Ітаку, куди його поривала любов до своїх. Але можливе також і інше тлумачення: навіть любов до сина, до батька і до дружини (Пенелопи) не змогли втримати його на батьківщині, куди він повернувся після перебування у Цірцеї.
104. Сардів край — Сардинія.
108-109. Геркулес... стовпи поставив... — Античний міф розповідає, що по боках Гадітанської (Гібралтарської) протоки Геркулес поставив два стовпи, як межу для мореходів; це — мис Кальпе (Гібралтар) на європейському березі і мис Абіла — на африканському.
110. Севілья — в пониззях Гвадалквівіру.
111. Сетта (лат. Septa, нині Сеута) —гавань біля мису Абіла.
116. Дальші подорожі в світ сумний — дальші області, покриті Океаном.
126. Брали вліво хід. — Тобто тримали курс на південний захід від Геркулесових стовпів.
127-129. Під іншим полюсом я всі вже зорі... — тобто зорі південного небесного полюса. Північний небесний полюс зник за горизонтом, значить, мореходи перетнули екватор.
130-131. Зміст: Уп'яте сяяла на небесах... — тобто минуло п'ять місяців.
133. Гора висока... — Гора біблійного Земного Раю, яка в християнській міфології стала горою Чистилища. Як курйоз відзначимо, що в примітці до цієї терцини деякі коментатори твердили, ніби Улісс досяг берегів Америки. Справді ж, коли Данте жив у Луїджані, недалеко від Генуї, він, звичайно, міг чути, як з генуезького порту 1291 р. Тезйо д'Ор'я з братами Уголіно та Вадіно де Вівальді на двох галерах вирушили шукати нових морських шляхів до Індії та загинули безвісти, а через кілька років син одного з них поплив на їх розшуки і теж не повернувся. Мабуть, саме ці події відбилися в даному епізоді поеми.
141. Униз же ніс пішов чиїмсь велінням... — тобто велінням незнаного Уліссові іудейсько-християнського бога, який заборонив живим людям доступ до Чистилища.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА Коло восьме. — Восьмий схов (закінчення)
4. Коли наш зір принадив інший дух... — Це інший лукавий порадник, граф Гвідо да Монтефельтро, вождь романських гібелінів, умілий полководець, який то ворогував з папським Римом, то мирився з ним. За два роки до смерті він постригся в ченці францисканського ордену кордельєрів. Помер у 1298 р.
7-12. Як сицилійський бик... — Мідник Перші запропонував агрі-гентському тиранові Фаларіду (VI ст. до н. є.) купити мідного бика, зробленого так, що коли в нього клали страчуваного і внизу розводили вогонь, то крик спалюваного перетворювався на ревіння. Щоб випробувати прилад, Фаларід умістив туди самого винахідника.
19-20. О ти, хто в нашім роді ломбардськім... — Гвідо да Монтефельтро звертається до Віргілія, почувши, як той відпустив Улісса (Одіссея) словами, вимовленими ломбардським наріччям (П. І, 68-69), і хоче дізнатись від нього про долю Романьї, що межує з Ломбардією.
28. Романья — область Італії на північний схід від Тоскани з головними містами: Болонья, Фаенца, Імола, Форлі, Равенна, Чезена, Ріміні.
29-30. Од гір... до стін... — Графство Монтефельтро лежало між Урбіно і горою Монте-Коронаро, де бере початок Тібр.
37-39. Твоя Романья вся... — В 1278 р. права на Романью, яка раніше вважалась імперською землею, перейшли до папського престолу, але влада його була лише номінальною. Більша частина романських міст і областей була в руках окремих феодальних родів, гібелінських і гвель-фських, що ворогували між собою.
40-42. Равенна з 1270 р. була під владою гвельфського роду Полен-та (герб: орел.). З 1275 по 1310 р. там правив Гвідо да Полента Старий, батько Франчески да Ріміні (П. V, 73-142). Йому підвладна була також Черв 'я на Адріатиці.
43-44. А край, що зрештою... — гібелінське місто Форлі. У 1281 р. його облягло папське військо, що складалося з французьких найманців та італійських гвельфів. Гвідо да Монтефельтро, який захищав місто, удався до воєнної хитрості і розгромив обложників, причому знищив велику кількість французів.
45. В зелених лапах нині опинився. — Незадовго до 1300 р. синьйорами Форлі стали Орделаффі, гібелінський рід, в гербі яких був зелений лев.
46. А пес Веруккйо... — Малатеста деї Малатеста да Веруккйо, батько Джанчотто і Паоло, синьйор Ріміні з 1295 по 1312 p., завзятий гвельф. Його песик, старший син Малатестіно Одноокий, що правив з 1312 по 1317 р. Гвідо да Монтефельтро не раз перемагав Малатесту.
47. Монтанья деї Парчітаті — вождь рімінських гібелінів. У 1295 р. Малатеста, борючись за владу, віроломно захопив його і ув'язнив, доручивши нагляд за ним своєму синові Малатестіно, який незабаром, з намови батька, забив свого полоненого.
49-51. Міста ж біля Ламоне та Сантерно... — тобто у Фаенці на річці Ламоне, і в Імолі на річці Сантерно владарює Магінардо Пагані да Сузінана (Ч. XIV, 118-120), в гербі якого голубий лев на білому полі і який безперервно міняв своїх політичних друзів (пом. 1302 p.).
52-54. Той край, де Савйо... — В кінці XIII ст. Чезена була незалежною комуною, але її подеста і капітани нерідко претендували на самовладдя, і тоді вона їх скидала.
67. Потім кордельєром... — Ченці-францисканді підперізувались вірьовкою (італ. cordillo), — звідси їх прозвання: "кордельєри".
70. Пастир головний — папа Боніфацій VIII (на папському престолі 1294-1303 pp.).
85. Ватажок новітніх фарисеїв — тобто папа.
86. Що воював в місцях, де Латеран... — У 1297 р. Боніфацій VIII оголосив хрестовий похід проти могутнього римського роду Колонна і його прибічників колоннезців, житла яких були розміщені недалеко від Латеранського палацу, папської резиденції.
89-90. Які не здобували Акри... — тобто вороги Боніфація не були ні сарацинами, що захопили в 1291 р. місто Акру, останнє володіння християн у Сирії, ні євреями, які торгували в мусульманських країнах, що християнам було заборонено.
93. Мотуз — тобто чернецький пояс Гвідо.
94-95. / як Сільвестра хворий Константин... — За легендою, до імператора Константина, який захворів на проказу, з'явилися вві сні апостоли Петро і Павло і сказали, що його зцілить святий цапа Сільвестр, який переховувався від гонінь у печері на горі Сіратті, поблизу Рима; тоді Константин призвав Сільвестра, прийняв від нього хрещення й одужав.
102. Пенестріна (нині Палестріна) — містечко поблизу Рима, де стояв замок, що належав колоннезцям. Боніфацію не вдалося взяти його силою. Тоді він пообіцяв колоннезцям повне прощення, якщо вони віддадуть йому Пенестріну. Ті погодились, папа зрівняв замок з землею, але слова свого не додержав і змусив колоннезців залишити папську область.
105. Попередник мій — Целестін V.
112. Франціск — патрон францисканського ордену, до якого належав Гвідо.
113. Чорний херувим — диявол.
136. Ті, хто на чварах наживав тягар. — Тобто ті, хто, сіючи чвари і розколи серед інших, мають для себе тягар провини і помсти.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА Коло восьме. — Дев 'ятий схов. — Призвідники розбрату
1. Вільними від рим словами... — прозою.
8-9. У... краю Пулійському... — Пулья (лат. Апулія); тут у значенні: Південна Італія.
10. Від рук троян — в епоху Самнітських воєн (343-290 pp. до н. є.), коли римляни, нащадки легендарних троян, що припливли з Енеєм, підкоряли Південну Італію.
10-12. В довгому бою... — під час другої Пунічної війни (218-202 pp. до н. є.). В 216 p., після перемоги під Каннами, Ганнібал відіслав у Карфаген хлібну мірку золотих перснів, знятих з убитих римських вершників, як писав Тіт Лівій, який вказував, що дехто говорить навіть про три з половиною хлібні мірки.
14. Роберт Гвіскард — в XI ст. вигнав з Південної Італії сарацинів і візантійців, один із засновників норманського владарювання на півдні півострова і в Сицилії.
16. Чеперано — містечко на кордоні Неаполітанського королівства і Церковної області, біля якого в 1266 р. пулійці, тобто піддані короля Манфреда, зрадницьки відкрили дорогу військам Карла І Анжуйського, що повело до фатальної для Манфреда битви при Беневенто (Ч. III, 103-145).
18. Тальякоццо — замок, біля якого 1268 року Карл І Анжуйський, король Сицилії і Апулії, розбив Конрадіна, внука короля Манфреда. Спочатку війська Конрадіна знищили дві третини військ Карла і вдалися до грабувань і розбоїв. Тоді Карл за порадою рицаря Аларда ді Валері несподівано напав з рештою війська на Конрадіна і розбив його. Тобто Алард, не вдівши лати, без зброї здолав у бою.
31. Магомет (бл. 570-632 pp.) — засновник ісламу, нової релігії, що з'явилась після християнства і тим самим, в очах правовірного католика, внесла у світ новий розкол.
32-33. Алі — зять Магомета, убитий в 661 р. ударом шаблі по голові. Його прихильники (шиїти) утворили згодом окрему секту. Розглядаючи Алі, як творця розколу вже в самому ісламі, Данте зображує його і в Пеклі з порубаною головою.
55. Дольчіно Торніеллі з міста Новари (в П'ємонті) — глава єретичної секти апостольських братів, що проповідувала братню любов і бідність, спільність майна і жінок і скоре пришестя царства істинної справедливості. Щоб придушити цей ворожий феодальному ладові і офіційній церкві рух широких селянських мас, папа Климент V оголосив проти нього хрестовий похід. Дольчіно стійко відбивався в неприступних горах від папських військ, що складалися головним чином з жителів Вер-челлі і Новари, але повне вичерпання припасів і суворість зими змусили його здатися в березні 1307 р. Після страшних катувань його спалили на вогнищі. — Магомет бажає успіху Дольчіно, вважаючи його таким самим вождем розколу, як і він.
73. П'єр da Медічіна — представник роду, що володів містом Медічі-на, на схід від Болоньї, прославив себе як призвідник розбрату серед впливових болонських домів і серед романських феодалів.
75. Верчеллі — місто у П'ємонті; Маркабо, замок у дельті По, зруйнований на початку XIV ст.; між ними лежить долина Ломбардії, батьківщина П'єра да Медічіна.
76-90. П'єр да Медічіна передрікає, що мессер Гвідо дель Кассеро і Анджолелло да Каріньяно, найвпливовіші люди міста Фано (на Адріа-тичному морі, на південь від Ріміні), загинуть через віроломство зрадно-го тирана-почвари Малатестіно Одноокого, синьйора Ріміні. Цей одноокий володар запросить їх нібито для переговорів до прибережного містечка Каттоліки, між Фано і Ріміні, і по дорозі туди його челядь скине їх з корабля, так що вже їм було б молитися не слід біля грізної своїми вітрами гори Фокари, бо вони до неї не допливуть. Усунувши мессера Гвідо і Анджолелло, Малатестіно захопив владу над Фано.
96-102. А він тепер німий. — Це Кай Скрібоній Куріон, римський сенатор і народний трибун, що перейшов на бік Цезаря в його боротьбі з Помпеєм (49 р. до н. є.). Данте наслідує оповідання Лукана, нібито Куріон, прибувши до Цезаря^в Арімінум (Ріміні), спонукав його негайно розпочати громадянську війну.
103-108. Пліч-о-пліч... — Це Моска деї Ламберті (пом. 1243), якого Данте хотів побачити в Пеклі (П. VI, 80). Його ім'я повязане з кривавим епізодом, що послужив, за переказами, початком розділу флорентійської знаті на гібелінів і гвельфів. Це він, навівши прислів'я: "Раз почали — скінчімо!", — схилив своїх родичів і друзів убити Бондельмонте (див. прим. Р. XVI, 136-141).
ПО. Видав виск... — тобто, посилюючи пекельну муку скорботною думкою про своїх родичів.
134. Бертран де Борн, віконт Отфорський-славнозвісний провансальський трубадур другої половини XII ст., який багато воював і з рідним братом, і з сусідами і спонукав інших до війни. Під його впливом принц Генріх (1155-1183), старший син англійського короля Генріха II, підняв бунт проти свого батька, який ще за життя коронував його (звідси титул — "король"),
137-138. Ахітофел — в біблійній легенді, радник царя Давида, який заохочував його сина Авессалома повстати проти батька.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
Коло восьме. — Дев 'ятий схов (закінчення). — Десятий схов. — Фальшівники металів
10-11. А місяць вже під наші ноги йде... — значить, настала друга година дня. Подорож по Пеклу, куди поети вступили напередодні ввечері, має закінчитись протягом доби, так що їм зупинятися обмаль часу.
20. Мій родич — Джері дель Белло, тобто Джері син Белло (Гарбіел-ло). Брат Белло, Беллінчоне, доводився Данте дідом. Джері жив у середині XIII ст. За словами старих коментаторів, він був не тільки призвідником багатьох чвар, але навіть убивцею і загинув від руки якогось Бродайо Саккетті. До 1300 р. родичі Джері ще не помстилися за нього рідні Саккетті, і це непокоїть Данте, який, як син свого віку, вважав криваву помсту правом і обов'язком члена роду.
29. Владар Отфору — Бертран де Борн.
38-39. Схов новий цей... став зримий. — Десятий схов, де караються фальшівники металів, фальшівники людей (які видають себе за інших), фальшівники грошей і фальшівники слів (брехуни і наклепники). У цій пісні мова йде про фальшівників металів; вони хворіють на зловонну коросту.
47-48. Вальдік'яна — долина ріки К'яни в Тоскані, де було побудовано кілька лікарень; Тосканська Маремма і острів Сардинія — болотисті і нездорові місцевості.
59. Егіна — острів недалеко від Афін, названий так по імені німфи, яку тут кохав Юпітер. Злопамятна Юнона наслала на острів страшенну моровицю, від якої загинули всі звірі і птахи і майже всі люди. Цар Еак, син Юпітера і Егіни, один з небагатьох уцілілих, звернувся до свого батька з благанням подарувати йому стільки ж громадян, скільки мурашок живе на його священному дубі. Так виникло плем'я мірмідонів (грецьке — мурашка) (Метам. VII, 523-657).
109-120. Я був з Ареццо... — Говорить алхімік Гріффоліно, родом аретинець. Він сказав недоумкуватому Альберо, чи то синові, чи то улюбленцю єпископа Сьєни, що вміє літати в повітрі, і той просив Гріффоліно навчити його цього мистецтва. Та дурний не став Дедалом, а Гріффоліно встиг нажитись на уроках. Розгніваний Альберо звинуватив свого вчителя в атеїзмі, і єпископ сьєнський спалив того на вогнищі як єретика, тобто не за те, за що він опинився в царстві тіней, а тому що Мінос, знаючи, в чому Гріффоліно винен, засудив його як алхіміка і послав у десятий схов Лихосховів. Алхімія вважалася дозволеним мистецтвом, але Гріффоліно, напевно, зловживав нею для підробки металів.
124. А другий прокажений... — алхімік Капоккйо, що сидів "спина до спини" з Гріффоліно. Стрікка — мабуть, Стрікка леї Салімбені, брат Нікколо, що прогуляв батьківську спадщину.
127-129. Нікколо — Нікколо деї Салімбені (за іншими відомостями — деї Бонсіньйорі). Він увів звичай смажити дичину на вугіллі гвоздики (квіткові бруньки гвоздикового дерева). Для цього він сім'я вніс гвоздики найперший в грунт і з садових див линули урожайні втішні ріки (бо звичай цей там прищепився).
130. Товариство, до якого належали Стрікка і Нікколо, називалось марнотратним товариством і складалося з дванадцяти молодих сьєнців, які вирішили прогуляти свої багатства. Серед них був Лано, що потрапив у Пекло як марнотрат (II. XIII, 120).
131. Качча — Ката деї Шаленгі, уродженець Ашано.
132. Засліплений — прізвисько Бартоломео деї Фолькаккьєрі. 136-139. Капоккйо, спалений у Сьєні в 1293 p., був шкільним товаришем Данте. Він мав великий дар наслідування — мавпування.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
Коло восьме. — Десятий схов (закінчення). — Фальшівники людей, грошей і слів
1-12. В часи, коли Юнона відомщала... — Коли Юпітер покохав Се-мелу, дочку фіванського царя Кддма, Юнона, набравши вигляду її годувальниці, порадила їй упросити Юпітера з'явитися в усій його славі, і це видовище спопелило Семелу. Потім Юнона повернула свою помсту на Іно, сестру Семели, яка вигодувала її сина Вакха. Вона наслала безумство на чоловіка Іно, орхоменського царя Атаманта, і той, прийнявши свою дружину і синів за левицю і левенят, розтрощив об камінь одного з них, Леарха. З другим немовлям, Мелікертом, збожеволіла Іно кинулась у море.
16-20. Гекуба — вдова троянського царя Пріама. Коли загинула Троя і вмер Пріам, Гекубі, неволею закованій тяжкою (у полоні в греків), довелось побачити смерть своєї дочки Поліксени, принесеної в жертву тіні Ахілла, і знайти на морському березі труп свого останнього сина Полідора. Пріам довірив його фракійському цареві Поліместору, але той забив його, щоб заволодіти привезеним ним скарбом. Гекуба вирвала вбивці очі, але від пережитих потрясінь збожеволіла і завила псицею (Метам. XIII, 404-575).
25-26. Тіні голі. — Джанні Скіккі і Мірра, фальшівники людей, тобто ті, хто видавав себе за інших.
31. Аретинець — Гріффоліно (П. XXIX, 109-120). 37-41. Мірра (див. прим. 25), дочка Кініра, кіпрського царя, запалала грішною любов'ю до свого батька і, користуючись чужим іменем і темнотою, вгамовувала свою пристрасть. Батько, викривши обман, хотів її вбити, але Міррі пощастило втекти. Боги, за її проханням, перетворили її на миррове дерево (Метам. X, 298-524).
42-45. Як той, хто там далеко... — тобто Джанні Скіккі деї Каваль-канті, флорентієць. Коли помер старий Бозо ді Вінчігверра Донаті, його племінник Сімоне, брат іншого Бозо Донаті, страченого разом із злодіями, і батько Форезе, боячись, чи не залишив старий заповіту на користь інших, звернувся по допомогу до Джанні Скіккі. Джанні ліг у постіль небіжчика і, наслідуючи його голос, продиктував нотаріусові заповіт, в якому призначав якісь гроші на богоугодні справи, а на свою користь — шістсот золотих флоринів і прекрасну лошицю (пані табунів), що коштувала величезних грошей, а решту — Сімоне. Цей Сімоне був батьком Корсо Донаті, вождя "чорних" у часи Данте.
47. Забігли десь, зустрічні та попутні... — Це фальшівники грошей, роздуті водянкою, і ті, яких мучила спрага, та фальшівники слів (брехуни й наклепники), що мучаться від пропасниці і головного болю.
61-90. Лдалю-майстер жив у Казентіно (долина верхнього Арно), в замку Ромена, резиденції графів Гвіді да Ромена, і чеканив для них фальшиві флорини, за що і був, за вироком Флорентійської республіки, спалений на вогнищі в 1281 р.
74. Монета із Хрестителем — золота флорентійська монета, флорин ffiorino). На лицьовому боці монети було зображено покровителя міста — Іоанна Хрестителя, а на зворотному — флорентійський герб, лілію (fiore — квітка, звідки і назва монети).
77. Тих Гвідо, Апессандро та їх брата... — Майстер Адамо називає по імені двох графів Гвіді да Ромена: Гвідо II і Алессандро І. їх "брат" — один із двох молодших братів.
78. Бранда — струмок біля Ромени, нині висохлий.
79. Одного тінь блукає... — графа Гвідо, що помер до 1300 р.
90. Домішок каратів з три. — Каратом називали 1/24 унції (1 унція = 28,35 грама). На кожну унцію золота Адамо домішував три карати міді. До того флорентійські монети були з чистого золота.
91. Хто ці двоє?.. — Це брехуни і наклепники.
97. От ця шахрайка Иосифа губила... — згадувана в Біблії дружина Потіфара, фараонового царедворця. Даремно намагаючись спокусити прекрасного Иосифа, який служив у їхньому домі, вона оббрехала його перед чоловіком, і той ув'язнив Иосифа.
98. Сінон — грецький юнак, який брехливим оповіданням переконав троянців ввести в місто дерев'яного коня. У ньому були сховані Одіссей та інші воїни (П. XXVI, 59).
128. / дзеркало, в яке дививсь Нарціс... — тобто вода, в яку дививсь і закохався в своє відображення Нарціс (Метам. III, 346-510).
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
Криниця гігантів. — Немврод. — Ефіальт. — Антей
1-3. Язик Віргілія, що завдав Данте страждання, від чого сором у нього ріс, зцілив його душевну рану втіхою.
4-6. Ахілла спис, успадкований ним від його батька Пелея, завдавав ран, що могли бути зцілені лише повторним ударом того самого списа (грецька міфологія).
7. Залишили ми ті злощасні ями — Лихосхови.
16-18. Коли під натиском... — Старофранцузька "Пісня про Ролан-да" розповідає, що, коли Карл Великий повертався з походу з Іспанії, на його ар'єргард в Ронсевальській долині напали сарацинські полчища. Кличучи на допомогу, його племінник Орланд (Роланд) з такою силою засурмив у ріг, що в нього лопнули жили на скронях. Карл почув його далеко за горами, але вертатись було вже пізно.
41. Монтереджоне — замок у Сьєнській області, який стоїть на пагорбі. Мури його були увінчані чотирнадцятьма вежами.
43-45. Гіганти (грецька міфологія) — які намагалися приступом взяти небо. Юпітер скинув їх своїми блискавками.
46. Угадував я... — Це Немврод з біблійної легенди, який царював на землі Сенаар, потомок Хама, великий мисливець. Він задумав побудувати вежу до неба ("Вавилонська вежа"), що привело до змішання мов. Данте визначив йому долю богоборців-гігантів.
59. Як шишка близ Петра... — соснова шишка, відлита з бронзи, висотою близько чотирьох метрів, знята з мавзолею Адріана, за часів Данте стояла перед собором святого Петра в Римі.
63. Три фризи. — Фризи, германське плем'я, що жило на узбережжі Північного моря, вважалися в середні віки найвищим на зріст народом на землі.
67. "Рафель маї амек ізабі альмі!" — Було багато спроб надати цим словам Немврода того чи іншого значення. Але рядки 79-81 ясно вказують, що Немврод говорить мовою, зрозумілою лише йому одному, і сам не розуміє чужої мови.
71-75. За ріг берися... — В Біблії Немврод названий Звіроловом. Звук його рога і чув Данте по дорозі до криниці.
94. Ефіальт — гігант, який разом із своїм братом Отом намагався приступом взяти небо.
98. Бріарей — гігант, син Урана (Неба) і Геї (Землі), вражений блискавкою Юпітера. Віргілій зображує його в "Енеїлі" (Ен. X, 565-568) сторуким і п'ятдесятиголовим велетнем.
113-121. Антей — син Нептуна і Геї, що жив у печері в Баградській долині, поблизу Зами, де потім (202 р. до н. є.) Сціпіон переміг Ганнібала. Він годувався м'ясом спійманих ним левів. Дотик до матері Землі наділяв його новою силою, але Геркулес переміг його, піднявши і задавивши на смерть. У Флегрейській битві проти богів (П. XIV, 58 і прим.) Антей не брав участі, тому що народився пізніше. Щоб задобрити його, Віргілій говорить, що коли б він у війні проти владик мав провід, то його брати-гіганти, сини Землі, здобули б над богами перемогу.
124. Тітій, який образив Латону, загинув від блискавки Юпітера чи від стріл Аполлона і Діани.
Тіфон (або Тіфей) намагався перемогти Юпітера, але його скинуто в Пекло і накрито горою Етною, звідки, лежачи зв'язаним, він вивергає полум'я (Метам. V, 346-358).
136. Гарізенда — похила вежа в Болоньї, побудована в 1110 р. Коли хмари біжать назустріч її нахилу, то тому, хто на неї дивиться знизу, здається, що вежа падає на нього.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
Коло дев 'яте. — Коціт. — Обманщики тих, що довірились їм. —
Перший пояс (Каїна). — Зрадники рідних. — Другий пояс (Антенора). —
Зрадники батьківщини і однодумців
11. Амфіон, ставши царем у Фівах, оточив муром нижнє місто, причому камені, під звуки його ліри, самі спускалися з гори й лягали один на один (грецька міфологія).
16. Коли ми опинилися на дні... — Дном криниці, що її охороняють гіганти, служить крижане озеро Коціт, в якому карають зрадників, що обманули тих, хто їм довірився. Це — останнє коло Пекла, поділене, без видимих меж, на чотири концентричних пояси. Перший пояс зветься Каїна, за ім'ям біблійного братовбивці. Тут карають зрадників рідних. Вони по шию занурені в лід, обличчям донизу.
20. Не йди по головах... — по двох братах, графах Мангона, або, може, взагалі по караних тут грішниках.
27. Танаїс — грецька назва ріки Дону.
28. Тамберник (Таберник) — назва гори. Старі коментатори вказують, що вона стоїть у Славонїї. Може, це Фрушка Гора поблизу міста Товарника.
29. П'єтрапана (нині Панія) — найвища гора в Апуанських Альпах, між ріками Серкйо і Магра, в Тоскані.
41. Побачив я дві тіні... — тобто тих "злощасних братів", один з яких тільки що покликав Данте. Це, як повідомляє їх сусіда, — брати Алес-сандро і Наполеоне дельї Альберті, графи Мангона,' сини Альберто, які володіли в кінці ХНІ ст. замками в долині ріки Бізанціо (Бізанцьо), що впадає в Арно. Взаємна ворожнеча довела їх до того, що вони вбили один одного.
52. А інший... — Це Камічон де Пацці.
61. Ні той, кому пробив... — як розповідає роман про Ланчелота (П. V, 128), король Артур, дізнавшись про зраду свого сина Мордрека, проколов його списом наскрізь так, що через рану проникало сонячне проміння, і сама тінь його стала проколотою. Помираючи, Мордрек встиг смертельно поранити Артура.
63. Фокачча деї Канчельєрі — пістойєць, зрадницьки вбив двох своїх родичів.
65-66. Сассоль Маскероні, флорентієць, забив свого племінника, щоб заволодіти спадщиною. Вбивцю катали в бочці, утиканій гвіздками, і стратили. Про це говорили по всій Тоскані.
68. Камічон де Пацці — зрадницьки забив свого родича, об'їжджаючи з ним верхи їх спільні володіння.
69. Карлін — Карлінопа Пацці, родич Камічона. Коли в 1302 р. флорентійські "чорні" облягли замок П'янтравіньє, де ще тримались вигнані з Флоренції "білі", Карліно за гроші віддав замок до рук "чорних", і багато хто з "білих" був убитий, в тому числі два його родичі.
70. Я тисячі тих бачив... — Тут починається другий пояс дев'ятого кола — Антенора, — де караються зрадники батьківщини і однодумців. Вони, як і грішники Каїни, вмерзли в лід по шию, і обличчя їх також обернені вниз, але ще більше спотворені холодом. Цей пояс названо за ім'ям троянського вождя Антенора, якого післягомерівська легенда змальовувала зрадником.
73-74. Чим більше наближалися... — тобто до середини Пекла, центру всесвіту.
78-81. Торкнувся враз я одного виска. — Це Бокка дельї Абаті. В бою біля Монтаперті Бокка, зрадник-гвельф, відрубав руку прапороносцеві флорентійської кінноти, що привело до замішання в рядах гвельфів і до їх розгрому.
94. Я хочу навпаки. — Зрадники хочуть, шоб пам'ять про них зникла серед живих. Інші грішники просять Данте згадати про них на землі (П. VI, 88-90; XIII, 76-78; XV, 119-120; XVI, 85).
116. Двера злий — Бозо да Двера. В 1265 р. гібелінська ліга доручила йому заступити біля Парми дорогу французькому війську, що йшло в Рим до Карла І Анжуйського, який готувався воювати а Манфредом. Але Двера, підкуплений "французькою грошвою" і до того ж присвоївши собі гроші, одержані ним від Манфреда, пропустив французів на південь.
119. Джанні Сольданьєр — знатний флорентієць, гібелін. У 1266 р. зрадив своїх однодумців і очолив рух, що привів до торжества гвельфів.
Беккерія — Тезавро деї Беккерія, родом з Павії, абат монастиря Вал-ломбрози, папський легат у Флоренції. Після вигнання гібелінів у 1258р. флорентійські гвельфи звинуватили його в намірі віддати місто до рук гібелінів і відтяли йому голову.
121. Ганелон — рицар-зрадник, з вини якого Роланд загинув з усім своїм військом.
122. До того, хто болонцям ключ одніс... — До Тебальделло деї Дзам-бразі, фаентинця. У 1280 р. хтось із болонських гібелінів, які знайшли притулок у гібелінській Фаенці, викрав у Тебальделло двох свиней. Щоб помститися своїм кривдникам, Тебальделло передав зліпок міських ключів болонським гвельфам, і ті вночі пройшли до міста і влаштували в ньому погром.
130-131. Тідей — один із семи царів, що облягали Фіви. Смертельно поранений Меналіппом (Меланіппом), він знайшов у себе сили забити його і зажадав, щоб принесли його голову. Тідей нестямно вчепився в неї зубами (Стацій, "Фіваїда", VIII, 717-767).
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Коло дев 'яте. — Другий пояс (закінчення). — Третій пояс (Толомея). — Зрадники друзів і співтрапезників
13-14. Уголіно делла Герардеска, граф Доноратіко, який стояв на чолі Пізанської республіки. У 1285 р. він розділив владу із своїм внуком Ніно Вісконті, але скоро між ними виникли чвари. З цього скористались його вороги, керовані архієпископом Руджієрі дельї Убальдіні, який, під виглядом дружби з Уголіно і обіцяючи йому допомогти боротися з Ніно, таємничо вів інтригу проти обох. У 1288 р. він примусив Ніно покинути Пізу, а проти Уголіно підняв народний заколот, звинувачуючи його в державній зраді. Уголіно разом з двома синами і двома внуками було ув'язнено в вежу, де їх потім заморили голодом (в травні 1289 p.). Руджієрі було проголошено правителем республіки, але незабаром скинуто. Помер він у 1295 р.
32-33. Гваланді, Сісмонді, Ланфранкі — діяльні прибічники архієпископа Руджієрі.
38. Мої малі... — Хоч у Данте всі четверо названі синами Уголіно, в дійсності він був ув'язнений разом з двома молодшими своїми синами (Гаддо і Угуччоне) і двома молодшими внуками (Ніно, на прізвисько Брігата, і Ансельмуччо), дітьми його старшого сина Гвельфо.
45. Але той сон усім серця бентежив... — тому що кожному приснився поганий сон.
80. Де наше "si"... бринить... — тобто, де розмовляють по-італійськи. 82-83. Капрайя і Горгона — острови в Тірренському морі, куди впадає Арно, в пониззі якого стоїть Піза.
86. Бо, зрадивши тебе, він замки здав. — Щоб запобігти розгромові Пізи гвельфською коаліцією, Уголіно здав три замки Флоренції і п'ять замків Луцці. За це прибічники Руджієрі проголосили його зрадником. Мабуть, Данте не бачить тут зради і вміщує Уголіно в Антенору за його боротьбу з Ніно Вісконті, розцінюючи це прагнення до єдиновладдя як зраду інтересів батьківщини. — Кара Руджієрі подвійно страшна, тому що цей зрадник батьківщини зрадив і свого спільника.
88. Мала фіванка — тобто Піза, що була заснована, за переказом, вихідцями з Фів і, подібно до Фів, терпіла від чвар своїх владик.
90. Та ще тих двох... — Ансельмуччо і Гаддо.
91. Ми вже в долину сходили... — Поети увійшли в третій пояс дев'ятого кола — Толомею. Тут караються зрадники друзів і співтрапезників. Вони вмерзли в лід, лежачи навзнак. Свою назву це коло дістало від імені Птолемея, намісника в Ієріхоні, який, запросивши до себе свого тестя, князя-первосвященика Іудеї, і двох синів його, віроломно убив їх на бенкеті (135 р. до н. є.).
105. Бо тут же пари... — В середні віки причиною вітру вважали нагрівання водяної пари сонячним промінням.
107-108. Вже скоро твої очі... — тобто побачиш, що вітер цей породжений помахами крил Люцифера.
112. Ви тягарі зніміть... — тобто зніміть крижану плівку замерзлих сліз, що наростала на очах.
118-119. Брат Альберіг. — Альберіго деї Манфреді, член ордену братів-веселунів, один з гвельфських провідників Фаенци. Одного разу його родич Манфредо дав йому ляпаса. Альберіго, ніби для примирення, запросив його до себе на бенкет. В кінці бенкету він вигукнув: "Подайте фрукти!" — і за цим гаслом його син і брат разом з найманими вбивцями накинулись на Манфредо і його малолітнього сина і закололи їх. Цс сталося в 1285 р. "Фрукти брата Альберіго" увійшли в приказку.
120. Й ужинок має фініків — не фіг. — Наскільки привізний фінік більш вишуканий плід, ніж звичайна фіга, настільки вічна мука Альберіго страшніша тієї короткої смертної муки, яку він заподіяв своїм родичам.
121. То вже вмер ти?.. — Данте здивований, зустрівши в Пеклі ченця Альберіго, який навесні 1300 р. був ще живий.
126. Атропос — див. прим. Ч. XXI, 25-27.
142-144. До Лихолапових озер... — Душа Бранка д'Ор'я опинилася в крижаному озері ще раніше, ніж душу забитого ним Мікеле Дзанке (П. XXII, 88) направлено до п'ятого схову восьмого кола, де караються хабарники (П. XXI-XXII). В тілі Бранка д'Ор'я диявол зайняв місце душі, як тільки вона задумала віроломне вбивство.
154. Я з тим... — тобто з Альберіго деї Манфреді із Фаенци в Романьї.
155. Бачив одного... — тобто Бранка д'Ор'я (ряд. 137).
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
Коло дев 'яте. — Четвертий пояс (Джудекка). — Зрадники
благодійників. — Люцифер. — Три пащі Люцифера. — Зрадники
величності божеської і людської — Іуда, Брут і Кассій. — Центр
всесвіту. — Підняття до південної півкулі
1. "Грядут хоругви к нам владики..." — До слів католицького церковного гімну Віргілій додає: "Ада", розуміючи під цими хоругвами шість крил Люцифера, що вже з'явились перед ним у млі.
У цих словах серйозного статечного поета, не схильного до будь-якого жарту або пародіювання (а надто блюзнірського), особливо в подібних обставинах, — важко не почути відлуння тих "єретичних" "двобож-них" учень, що здавна роздирали християнський світ, часто стаючи гаслом великих народних заворушень (найзначнішою з відомих Данте подібних "єресей" була альбігойська, яка наприкінці XII ст. охопила весь південь сучасної Франції). За цими вченнями, всемогутній силі добра протистоїть така ж всемогутня сила зла, що панує над світом.
Найближчі рядки дають підтвердження цьому припущенню. Взагалі XXXIV пісня "Пекла" побудована на цілковитому контрасті з заключною ХХХШ піснею "Раю". Там — осяйні, світлі, сповнені радісних мелодій простори пломеніючого неба, тут — темна, крижана вузька щілина у земному глибу, в самому центрі, як вважалося в ті часи, всесвіту. Замість абстрактної стереометрії християнської трійці — неймовірно почварно грандіозний людиноподібний велетень, такий конкретний, що, тримаючись за шерсть на його тілі, наші поети виходять по ньому з Пекла. Потрійне його обличчя має риси й колір шкіри мешканців усіх трьох знаних тоді частин світу — Європи, Азії та Африки, тобто в ньому об'єднується все людство. Хоч цей образ всесвітнього зла з проречистим і брехливим ім'ям Світлоносець (Люцифер) закутий у віковічну кригу, але його підступна всемогутня сила переможно впливає на весь світ, — це доводять бодай пекельні кола, переповнені душами, спокушеними та обдуреними отцем брехні. Ці ідеї про всевладдя зла на землі проймали буквально всю атмосферу середньовіччя.
Обставини громадського й особистого життя також штовхали Данте до цих думок. Після персональної катастрофи у галузі любовного почуття його спіткала катастрофа громадянсько-політична. І коли він від першої відбувся порівняно легко, у творчому плані, то друга позбавила нашого поета усього — батьківщини, родини, майна, сподівань на краще майбутнє. Неважко уявити, з яким співчуттям зустрів у Вероні великий флорентійський вигнанець утеклих з Франції недобитків тамплієр-ського ордену, що врятувалися від багаття за таку ж "єресь".
Ми не маємо певних архівних даних, які дозволили б твердити про приналежність і Данте до цієї "єресі", але симпатію до цього ордену та його ідей ми в "Комедії" подибуємо скрізь. Взяти хоч би той факт, що після Віргілія й Беатріче проводирем поета по найвищому небу "Раю" стає Бернар Клервоський, покровитель і патрон цього ордену.
10-15. Люд грішний... — Поети вступили в останній, четвертий пояс, або, точніше, центральний диск дев'ятого кола Пекла, Джудекку, названий так за ім'ям апостола Іуди, який зрадив Христа. Тут караються зрадники своїх благодійників. Вони вмерзли в кригу.
20. Діте — Люцифер, який по груди височить над кригою в самому центрі Джудекки. Поєднуючи дані біблійного міфа про повстання ангелів з побудовами власної фантазії, Данте по-своєму малює долю і образ Люцифера: колись найпрекрасніший з ангелів, він очолив їх бунт проти Бога і разом з ними був скинутий з неба в надра землі, в центр всесвіту. Перетворившись на потворного диявола, він став володарем Пекла. Так на світі виникло зло.
44. Коли ж пройти до водоспадів Ніл... — тобто до чорношкірих ефіопів.
55-56. А кожна з пащ... — У трьох пащах Люцифера караються ті, чий гріх, на думку Данте, жахливіший від усіх інших: зрадники величності Божої (Іуда) і величності людської (Брут і Кассій), тобто тих двох влад, які, згідно з доктриною поета, повинні спільно (в особі первосвященика і в особі імператора) вести людство до блаженства вічного і до блаженства земного.
65-68. Марк Юній Брут і Кай Кассій Лонгін-поборники республіки, що вбили (в 44 р. до н. є.) Юлія Цезаря, основоположника Римської імперії.
69. Вся хлань тобою бачена і чута. — За добу, проведену в Пеклі, поети, спускаючись з уступу ла уступ і рухаючись усе ліворуч, описали повне коло, що закінчилось біля ніг Антея. Звідти вони йшли по кризі вже прямо, спиною до брами Пекла і обличчям до Люцифера.
76-81. Коли ж туди продерлись ми... — Спустившись до поперека Люцифера, що припадає на центр землі, Віргілій перевернувся головою вниз і почав, уже в межах південної півкулі, підйом головою вверх до земної поверхні. Данте ж здалося, що Віргілій повернув знов на пекельні дороги, в напрямі до Коціту.
85. В розколину камінну... — Гомілки Люцифера, затиснутого в кам'яне дно Джудекки, вточені печерою. Сюди, видираючись по його шерсті, Віргілій виніс Данте, допоміг йому сісти на край жерла, з якого стирчать ноги Люцифера, після чого сам знову став поруч нього, тобто ступив на дно печери.
95-96. Поперед нами й довга ще дорога... — Коли поети стояли перед грудьми Люцифера, то в північній півкулі настала ніч, тобто була шоста година вечора. Тепер, коли вони перейшли в південну півкулю, час посунувся на 12 годин назад. Сонце, що зайшло в північній півкулі, зійшло в південній і увійшло в третю вже годину, тобто в південній півкулі були вже сьома й восьма години ранку, а для поетів вдруге настав день 9 квітня. По тілу Люцифера вони просувалися понад годину.
112-115. Зміст: "Тепер відкрився твоєму зору південний небосхил, що огорнув безлюдне море, посередині якого височить острів Чистилища, і протилежний північному небосхилу, що огортає заселений суходіл, серед якого стоїть Єрусалим, де "загинув той святий", тобто Христос.
127-138. Є місце... — В глибині печери, що оточує Вельзевула (одне з імен Люцифера), є місце, де витікає струмочок "ледь чутний, та незримий", у цілковитій темряві, вздовж якого поети починають підніматися до поверхні південної півкулі. Мабуть, цей струмочок забирає в Пекло води Лети, що стікають сюди з верховини Чистилища.
139. Ми вийшли й зір звели на зорні стелі. — 3 астрономічних вказівок Данте випливає, що поети вийшли до підніжжя гори Чистилища години за півтори до сходу сонця, 10 квітня, так що їх сходження від центру землі тривало приблизно 21 годину.
Усі три кантики ("Пекло", "Чистилище", "Рай") автор закінчує тим самим словом "stelle" ("зорі").
Додержуючи принципу примату змісту, наш переклад все ж намагається відтворити, бодай частково, звучання оригіналу.