Дорн. Як всі знервовані! Як всі знервовані! І скільки кохання... Про, чаклунське озеро! (Ніжно.) Але що ж я можу зробити, дитя моє? Що? Що?
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Майданчик для крокету. В глибині направо будинок з великою терасою, ліворуч видно озеро, в якому, відбиваючись, сяє сонце. Квітники. Опівдні. Жарко. Збоку площадки, у затінку старої липи, сидять на лаві Аркадіна, Дорн і Маша. У Дорна на колінах розкрита книга.
Аркадіна (Маші). Ось встанемте.
Обидві встають.
Станемо поруч. Вам двадцять два роки, а мені майже вдвічі. Євген Сергійович, хто з нас моложавее?
Дорн. Ви, звичайно.
Аркадіна. От... А чому? Тому що я працюю, я відчуваю, я постійно в суєті, а ви сидите на одному місці, не живете... І у мене правило: не заглядати в майбутнє. Я ніколи не думаю ні про старості, ні про смерті. Чому бути, того не минути.
Маша. А у мене таке відчуття, неначе я народилася вже давно-давно; життя своє я тягну волоком, як нескінченний шлейф... І часто не буває ніякого бажання жити. (Сідає.) Звичайно, це все дрібниці. Треба здригнутися, скинути з себе все це.
Дорн (наспівує тихо). "Ви розкажіть їй, квіти мої..."
Аркадіна. Потім, я коректна, як англієць. Я, мила, тримаю себе в струні, як кажуть, і завжди одягнена і зачесана comme il faut. (2) Щоб я дозволила собі вийти з дому, хоча б оце у садок, у блузі або нечесаним? Ніколи. Тому я і збереглася, що ніколи не була фефелой, не розпускала себе, як деякі... (Подбоченясь, походжає майданчику.) Ось вам — як ципочка. Хоч п'ятнадцятирічну дівчинку грати.
Дорн. Ну-з. Тим не менше все-таки я продовжую. (Бере книгу. Ми зупинилися на гадючнику і щурах...
Аркадіна. І щурах. Читайте. (Сідає.) Втім, дайте мені, я буду читати. Моя черга. (Бере книгу і шукає в ній очима.) І щурах... Ось воно... (Читає.) "І, зрозуміло, для світських людей балувати романістів і залучати їх до себе так само небезпечно, як лабазнику виховувати щурів у своїх коморах. А між тим їх люблять. Отже, коли жінка обрала письменника, якого вона бажає заполонити, вона оточує його за допомогою компліментів, люб'язностей і угождений..." Ну, це у французів, може бути, але у нас нічого подібного, жодних програм. У нас жінка звичайно, перш ніж заполонити письменника, сама вже закохана по вуха, зробіть милість. Недалеко ходити, взяти хоч мене і Тригоріна...
Йде Сорін, спираючись на тростину, і поруч з ним Ніна; Медведенко котить за ними порожнє крісло.
Сорін (тоном, яким пестять дітей). Так? У нас радість? Ми сьогодні веселі, врешті-решт? (До сестри.) У нас радість! Батько і мачуха поїхали до Твері, і ми тепер вільні на цілих три дні.
Ніна (сідає поруч з Аркадиной і обіймає її). Я щаслива! Я тепер належу вам.
Сорін (сідає в своє крісло). Вона сьогодні гарненька.
Аркадіна. Чепурна, цікава... За це ви розумниця. (Цілує Ніну.) Але не треба дуже хвалити, а то сглазим. Де Борис Олексійович?
Ніна. Він в купальні рибу вудить.
Аркадіна. Як йому не набридне! (Хоче продовжувати читати.)
Ніна. Це ви що?
Аркадіна. Мопассан "На воді", дорогенька. (Читає кілька рядків про себе.) Ну, далі нецікаво і невірно. (Закриває книгу.) Непокойна у мене душа. Скажіть, що з моїм сином? Чому він такий нудний і суворий? Він цілі дні проводить на озері, і я його майже зовсім не бачу.
Маша. У нього недобре на душі. (Ніні, боязко.) Прошу вас, прочитайте його п'єси!
Ніна (знизавши плечима). Ви хочете? Це так нецікаво!
Маша (стримуючи захоплення). Коли він сам читає що-небудь, то очі в нього горять і обличчя стає блідим. У нього прекрасний, сумний голос; а манери, як у поета.
Чути, як хропе Сорін.
Дорн. Спокійної ночі!
Аркадіна. Петруша!
Сорін. А?
Аркадіна. Ти спиш?
Сорін. Анітрохи.
Пауза.
Аркадіна. Ти не лікуєшся, а це недобре, брат.
Сорін. Я радий би лікуватися, та ось доктор не хоче.
Дорн. Лікуватися в шістдесят років!
Сорін. І в шістдесят років жити хочеться.
Дорн (досадливо). Е! Ну, приймайте валеріанові краплі.
Аркадіна. Мені здається, йому добре було б поїхати куди-небудь на води.
Дорн. Що ж? Можна поїхати. Можна і не поїхати.
Аркадіна. От і зрозумій.
Дорн. І розуміти нічого. Все ясно.
Пауза.
Медведенко. Петру Миколайовичу слід було б кинути курити.
Сорін. Дрібниці.
Дорн. Ні, не дрібниці. Вино і тютюн знеособлюють. Після сигари або чарки горілки ви вже не Петро Миколайович, а Петро Миколайович плюс ще хто-то, у вас розпливається ваше я, і ви вже належите до самого себе, як до третій особі — він.
Сорін (сміється). Вам добре міркувати. Ви пожили на своєму віку, а я? Я прослужив по судовому відомству 28 років, але ще не жив, нічого не відчув, зрештою, і, зрозуміла річ, жити мені дуже хочеться. Ви ситі і байдужі і тому маєте схильність до філософії, я ж хочу жити і тому п'ю за обідом херес і курю сигари і все. От і все.
Дорн. Треба ставитися до життя серйозно, а лікуватися в шістдесят років, шкодувати, що в молодості мало насолоджувався, це, вибачте, легковажність.
Маша (встає). Снідати пора, повинно бути. (Йде ленивою, вялою ходою.) Ногу відсиділа... (Іде.)
Дорн. Піде і перед сніданком дві чарочки пропустить.
Сорін. Особистого щастя немає у бідолахи.
Дорн. Пусте, ваше превосходительство.
Сорін. Ви міркуєте, як ситий чоловік.
Аркадіна. Ах, що може бути нудніше цієї ось милою сільської нудьги! Жарко, тихо, ніхто нічого не робить, все філософствують... Добре з вами, друзі, вас приємно слухати, але... сидіти у себе в номері і вчити роль — куди краще!
Ніна (захоплено). Добре! Я розумію вас.
Сорін. Звичайно, в місті краще. Сидиш у своєму кабінеті, лакей нікого не впускає без доповіді, телефон... на вулиці візники і все...
Дорн (наспівує). "Ви розкажіть їй, квіти мої..."
Входить Шамраєв, за ним Поліна Андріївна.
Шамраєв. Ось і наші. Добрий день! (Цілує руку у Аркадиной, потім у Ніни.) Дуже радий бачити вас у доброму здоров'ї. (Аркадиной.) Дружина каже, що ви збираєтеся сьогодні їхати з нею разом у місто. Це правда?
Аркадіна. Так, ми збираємося.
Шамраєв. Гм... Це чудово, але чому ж ви поїдете, вельмишановна? Сьогодні у нас возять жито, всі працівники зайняті. А на будь конях, дозвольте вас запитати?
Аркадіна. На яких? Почім я знаю — на яких!
Сорін. У нас же виїзні є.