І я налягаю на ноги, поспішаючи після чорторийської риболовлі на Троєщину, де був колись "Рай". А можливо, якісь його рештки ще й нині там позалишалися? Недарма ж Сом такий веселий і такий, безперечно, щасливий чоловік. Неодмінно раює на своїй Троєщині, де село сходиться з містом… На цьому я й зібрався було ставити крапку. Ні, мабуть, не тут, а лише після того, як Сом дістане із свого потаємного валянка заповітну пляшечку… коли я вже зібрався було ставити крапку в цій повісті, як раптом з Троєщинського раю, з лівобережжя Десенки і протоки Чортория на мою Святошинську сторону Києва прилетів лист, у якому виявився всього лише один аркушик, але який!
ЧОРТОРИЙ
Валентину ЧЕМЕРИСУ
Кльов на уди, друже!
Кльов на уди!
Вислів гарний, мудрий і старий
із віків, коли прадавні люди
На Дніпрі уздріли Чорторий.
Скільки літ пробігло — прошуміло!
Скільки хвиль хлюпнуло в береги!
Але знов те сатанинське тіло
Каламутить воду навкруги.
О! Дивися: риє дно чортяка.
Обережно веслами греби!
Тут колись Микита Кожум’яка
Скинув чорта в річку із гарби.
Се мій берег. Далі міст і Київ.
Он луги, де я травою ріс.
Що ти, чорте? Гратися затіяв?
Я не сам. Зі мною Чемерис.
Він рибалка ще не знакомитий,
Але моцний (він — це, знацця, ти).
Що ж ми нині будемо ловити?
Чим ми чорта будем тягти?
Ні, чортяці кинемо макушки,
Щоб затихла ненажера ця,
не натрощить наші закидушки
і не з’їсть карасика-живця.
Ой! Покльовка! Нахиляйся нижче!
Повело углиб за перекат…
Дай підсаку! Ич яке сомище —
Мій вусатий прісноводний брат.
— Де ж ти бродиш? —
запитають вдома.
Прибіжать аж ген із Броварів…
Не бреши! Скажи, спіймав ти Сома,
Що по-людськи вперше говорив.
* * *
Гей, Чемерисе, є ще в тебе хіть.
Пошвидше гумор свій твори й —
відважно, без страхіть
Гайнем до вусаня
на
Чорторий!
Б’ю чолом!
Микола Сом,
Київ, Троєщина,
місяця листопада, року 2002-го.
Ні, на такий подвиг здатний тільки він, "шановний, любий (а в деякому аспекті навіть дорогий)" — як писав якось Віктор Баранов у "Дуже відкритому листі Миколі Сому" на шпальтах журналу "Київ". І я переконуюсь, що крапку в цій придибенції — ми ж іще не спіймали з Сомом сома — ставити рано. Та й для чого вона тут потрібна, га? Тим більше, мені вже час збиратися на Чорторий.
Тим більше — Сом уже приготував свою чаклунську мастирку і взяв в оренду на човнярській станції аж на цілий день симпатичного дюралевого човника…
Чорторий — Київ.
Примітки
1
Про захист української мови і дієву допомогу в цьому авторитетного у партійної влади М. Бажана.
(обратно)
2
Публікуючи епіграму, Сом зізнався, що він в сатирі А. Малишка поміняв "лише однесеньке слово". Яке — здогадайтеся самі.
(обратно)
3
Епі — над, а тафос — могила. Отже, надгробний напис.
(обратно)
4
Принагідно. З усіх видів биття (наприклад, бити байдики, бити себе в груди, бити по кишені, бити в ніс, бити в очі, бити ноги) чи не найкраще — бити чолом. Цим старовинним вітанням серед усіх членів НСПУ чи не єдиний користується Микола Сом (у нього, здається, і збірка так називається). І тільки десь почуєш: "Б’ю чолом…", то вже й знаєш — він, Микола Сом. Бо хто ж іще отак шанобливо вітає друзів і своїх читачів.
(обратно)
5
Долобськ, Долобське озеро — озеро біля лівого берега Дніпра, нині увійшло в Русанівський канал між мостами метро та ім. Патона в Києві.
(обратно)
6
До речі, про мого друга у свій час писали на самому початку його літшляху, як прийнято казати, корифеї — письменники, артисти, композитори — П. Тичина, В. Сосюра, О. Гончар, П. Загребельний, О. Козловський, П. Майборода, і всі вони у Сома відзначали самобутній талант, емоційність, дотепність тощо. Те, що майстри в ньому відзначали, Сом не лише зберіг, а й примножив.