Робесп’єр відповів:
— Він з аристократів.
І почав перегортати папери.
— Віддамо аристократа під нагляд священика, — сказав Дантон. — Я не довіряю самому священикові, не довіряю і самому аристократові. А коли вони вдвох, я не боюся: один наглядає за другим, і справа йде добре.
Гнівна складка між бровами Сімурдена поглибилась, але, мабуть, вважаючи зауваження по суті справедливим, він не повернувся до Дантона і промовив своїм суворим голосом:
— Якщо республіканський командир, відданий під мій нагляд, зробить хибний крок, — він буде покараний на голову.
Робесп’єр, не відриваючи очей від паперів, сказав:
— Ось ім’я. Громадянине Сімурден, молодий командир, доля якого доручається вам, — колишній віконт, на ім’я Говен.
Сімурден зблід.
— Говен! — скрикнув він.
Марат помітив його раптову блідість.
— Віконт Говен, — повторив Сімурден.
— Так, — відповів Робесп’єр,
— Ну, то як? — сказав Марат, пильно дивлячись на Сімурдена.
Настала пауза. Марат спитав:
— Громадянине Сімурден, приймаєте ви доручене вам завдання — стати комісаром при командувачі Говені на тих умовах, які ви самі визначили? Згода?
— Згода, — відповів Сімурден, все більше бліднучи.
Робесп’єр узяв перо, що лежало перед ним, написав своїм повільним і чітким почерком чотири рядки на аркуші паперу, вгорі якого стояло: "Комітет громадського порятунку", підписав і підсунув аркуш і перо до Дантона. Дантон підписав, і Марат, що не зводив пильного погляду з смертельно блідого обличчя Сімурдена, підписав після Дантона. Потім Робесп’єр знову взяв аркуш, поставив дату і простяг його Сімурденові. Той прочитав:
"РІК ДРУГИЙ РЕСПУБЛІКИ
Цим громадянинові Сімурденові даються повноваження комісара Комітету громадського порятунку при громадянинові Говенові, командувачі експедиційної колони прибережної армії.
Робесп’єр. — Дантон. — Марат".
І нижче підписів — дата:
"28 червня 1793 року"
Революційний, так званий громадянський, календар[81] в ті часи ще не увійшов у дію легально; Конвент ухвалив його, на пропозицію Ромма, тільки 5 жовтня 1793 року.
Доки Сімурден читав, Марат розглядав його. Потім промовив півголосом, ніби говорячи сам до себе.
— Ще не все зроблено. Це треба підтвердити декретом Конвенту або спеціальною постановою Комітету громадського порятунку.
— Громадянине Сімурден, — спитав Робесп’єр, — де ви живете?
— В домі Торговельної палати.
— Стривайте, я теж, — сказав Дантон. — Ми сусіди.
Робесп’єр продовжував:
— Не можна гаяти жодної хвилини. Завтра ви дістанете офіціальний документ, підписаний усіма членами Комітету громадського порятунку. Це буде підтвердженням вашого призначення для комісарів при армії: Філіппо, Прієра із Марни, Лукуентра, Альк’є і інших. Ваша особа нам відома. Ваша влада необмежена. Ви можете зробити Говена генералом або послати його на ешафот. Призначенця ви дістанете завтра о третій годині. Коли ви виїдете?
— О четвертій, — сказав Сімурден.
І вони розійшлись.
Повернувшись додому, Марат попередив Сімонну Еврар[82], що він завтра піде в Конвент.
КНИГА ТРЕТЯ
КОНВЕНТ
І. КОНВЕНТ
1
Ми підходимо до найвищої вершини.
Перед нами Конвент.
Ця велична скеля притягає погляд.
Ніколи ще на горизонті людства не було такої височини.
Є Гімалаї і є Конвент.
Можливо, що Конвент — кульмінаційний пункт історії.
Доки жив Конвент, — бо ж і збори людей мають своє життя, — ніхто не міг собі цілком уявити, що він таке. Саме його велич випадала з уваги сучасників. Всі були занадто налякані, щоб дивуватися. Все велике несе в собі священний жах. Легко милуватися горбами й пагорками, але все дуже високе — чи то гора, чи то зборище людей, чи то досконалий утвір мистецтва — лякає, коли дивитися на нього дуже зблизька. Кожна вершина здається надто високою. Підійматися на неї важко. Задихаєшся на крутизнах, сковзаєш униз, на схилах, обдряпуєшся об виступи і не помічаєш краси. Ревуть потоки, показуючи, що десь близько провалля, хмари оповивають увесь виднокруг. Боїшся підійматися, боїшся впасти. Страх дужчий від захвату. Зазнаєш дивного почуття відрази до великого. Бачиш прірву і не бачиш чудової величі, бачиш страховище і не помічаєш чудесного. Спочатку так гадали і про Конвент. Конвент, створений для орлів, виміряли своїм поглядом короткозорі.
Тепер ми бачимо його в перспективі, і він вимальовується на глибокому небі в ясній і трагічній далечині — величний профіль Французької революції.
2
14 липня принесло визволення.
10 серпня — розгром.
21 вересня заклало підвалини,
21 вересня — рівнодення, рівновага. Зодіакальний знак — Терези. Як зауважив Ромм, під цим знаком Рівності й Правосуддя проголошена була республіка. Її провістило сузір’я.
Конвент був першим втіленням народу. Конвентом відкривається нова велика сторінка історії, з якої починається сучасне майбутнє.
Кожній ідеї потрібна видима оболонка, кожному принципові — місце його виявлення. Церква — це бог між чотирма стінами. Кожному догматові потрібен храм. Коли Конвент утворився, першим невідкладним завданням було — вирішити, де його розмістити.
Зайняли спочатку Манеж, потім Тюїльрійський палац. Встановили раму, декорації роботи Давіда, намальовані в чорно-білих тонах. Поставили симетрично лави, чотирикутну трибуну, паралельні ряди дерев’яних колон на підставках, що нагадували плахи. Поклали довгі рівні бруси, поробили прямокутні комірки, де тиснувся натовп, і назвали їх громадськими трибунами. Натягли римський театральний тент — веларій, почепили грецькі драпування. І серед цих прямих кутів та ліній помістили Конвент, у цю геометрію втиснули бурю. Фрігійський ковпак на трибуні був пофарбований у сірий колір. Роялісти глумилися з цієї червоносірої шапки, з цього бутафорського залу, з цих картонних монументів, з цієї святині з пап’є-маше, з цього брудного, запльованого храму. Як швидко повинно було це зникнути! Колони з клепок, склепіння з дранок, барельєфи з мастики, карнизи ялинові, статуї з гіпсу, мармур мальований, стіни полотняні. Але в цьому тимчасовому Франція створила вічне.
Стіни залу Манежу, коли Конвент почав у ньому свої засідання, були вкриті афішами, яких була сила-силенна в Парижі під час повороту короля з Варенна. В одній говорилося: "Король повертається. Бити палицями того, хто його вітатиме, повісити того, хто його ображатиме". В другій: "Спокійно! Не скидати шапок. Він зараз стане перед своїми суддями". В третій: "Король держав народ на прицілі. Він довго стріляв. Стріляти має народ". В четвертій: "Закон! Закон!" В цих стінах Конвент судив Людовіка XVI.