Диво-феєрверк
Син Короля збирався одружитися, тож усі навкруги безмежно раділи. Він цілий рік чекав на свою наречену, й нарешті вона прибула. Це була Російська Царівна, й вона подолала увесь шлях із Фінляндії на санчатах, у які був запряжений шестерик північних оленів. Санчата мали форму великого золотого лебедя, і між двома золотими крилами напівлежала сама юна Царівна. Її довга горностаєва мантія спускалася до самих ніжок, голову прикрашала мініатюрна шапочка зі срібної парчі, й була Царівна вся біла, як Сніговий Палац, в якому вона прожила все попереднє життя. Такою вона була білошкірою, що коли їхала вулицями, всі люди дивувалися.
— Вона — немов біла троянда! — вигукували люди і кидали їй з балконів квіти.
Принц вийшов назустріч їй до Замкових Воріт. Він мав мрійливі фіалкові очі, а волосся його було, мов чисте золото. Побачивши Царівну, він опустився на одне коліно й поцілував їй руку.
— Ваш портрет прекрасний, — прошепотів він, — але ви чарівніша за свій портрет…
Юна Царівна спалахнула рум'янцем.
— Раніше вона була, як біла троянда, — сказав молодий Паж своєму сусіді. — А зараз вона, як червона троянда.
І весь Королівський Двір прийшов у захват.
Протягом трьох наступних днів усі ходили й повторювали: "Біла Троянда, Червона Троянда, Червона Троянда, Біла Троянда", — а Король віддав наказ, щоб Пажеві подвоїли платню. Оскільки він не отримував жодної платні, то це подвоєння мало йому дало, але то була велика честь, про яку своєчасно написали у Придворній Газеті.
Минуло три дні, і відсвяткували весілля. То була вражаюча церемонія: молодята йшли, побравшись за руки, під великим балдахіном із кармазинового оксамиту, розшитого перлами. Потім відбувся королівський бенкет, який тривав п'ять годин. Принц і Принцеса сиділи на чолі столу у Великій залі й пили вино із чаші з чистого кришталю. Тільки справжні закохані могли пити з цієї чаші, бо коли її торкалися облудні вуста, чаша чорніла, затьмарювалась і тьмяніла.
— Ясніше ясного, що вони кохають одне одного, — проголосив юний Паж. — Ясно, мов кришталь!
І Король удруге подвоїв йому платню.
— Яка велика честь! — вигукнули усі придворні.
Після бенкету очікувався бал. Наречений і наречена мали танцювати в парі Танок Троянд, а Король пообіцяв заграти на флейті.
Грав він зовсім кепсько, проте ніхто й ніколи не насмілювався йому це сказати, адже він був Король. Власне, знав він лише дві мелодії та ніколи не міг добрати, яку саме грає, але це не мало значення, бо коли б він не грав, усі кричали: "Чарівно! Чарівно!"
Останнім номером у програмі були грандіозні феєрверки, які мали розпочатися рівно опівночі. Юна Принцеса ніколи в житті не бачила феєрверків, тому Король наказав, щоб їх у день весілля запустив сам Королівський Піротехнік.
— Як виглядають феєрверки? — запитала вона у Принца якось уранці, вийшовши на терасу.
— Вони схожі на Північне Сяйво, — сказав Король, який завжди відповідав на питання, поставлені іншим людям, — тільки природніші. Сам я люблю їх більше за зорі, тому що завжди знаю, коли вони з'являться, та ще вони такі ж принадні, як гра на флейті. Ти просто мусиш їх побачити.
Тож у кінці Королівського Саду встановили великий поміст, і коли Королівський Піротехнік розклав усе по своїх місцях, феєрверки почали балакати між собою.
— Який гарний цей світ! — вигукнула маленька Петарда. — Гляньте лишень на оті жовті тюльпани. Навіть якби вони були справжніми хлопавками, то не стали б прекраснішими. Я така щаслива, що подорожувала. Подорожі просто дивовижно розвивають розум і кладуть край упередженням.
— Королівський сад — ще далеко не весь світ, дурненька Петардо, — відрізала велика Римська Свічка. — Весь світ — величезний, треба цілих три дні, щоб його оглянути.
— Будь-яке місце, що любиш, стає цілим світом, — пояснила задумлива Вогняна Карусель, яка колись у молоді роки була прив'язана до старого соснового короба й дуже пишалася своїм розбитим серцем. — Але кохання нині не в моді, його вбили поети. Вони так багато пишуть про кохання, що ніхто їм не вірить, що й не дивно. Справжнє кохання страждає і мовчить. Пам'ятаю, як я колись… та менше з тим. Романтичне кохання — річ минула.
— Дурниці! — спалахнула Римська Свічка. — Романтика ніколи не вмирає. Вона — як місяць небесний, і живе вічно. Ось, наприклад, наші молодята кохають одне одного дуже міцно. Я все почула про них сьогодні вранці від Картонної Гільзи, яка опинилася в одній коробці зі мною, отже я знаю всі придворні новини.
Але Вогняна Карусель похитала головою:
— Романтика померла, романтика померла, романтика померла… — бубоніла вона, бо була з тих, хто вважає, що коли одне й те саме повторювати без упину, то воно врешті-решт справдиться.
Раптом пролунав різкий, сухий кашель, і всі озирнулися.
Кашель ішов від довготелесого зухвалого Фонтана-ракети, який був прив'язаний до верхівки іще довшої палі. Він завжди відкашлювався, перш ніж щось зауважити, аби привернути до себе увагу.
— Гм-гм, — мугикнув він, і всі прислухались, окрім Вогняної Каруселі, яка й досі хитала головою й бурмотіла: "Романтика померла".
— Увага, увага! — прокричав Хлопавко. Він був охочий до політики, бо завжди відігравав помітну роль на місцевих виборах, отже навчився правильно вживати парламентські вирази.
— Зовсім померла, — прошепотіла Вогняна Карусель і заснула.
Щойно запала ідеальна тиша, Фонтан-ракета відкашлявся втретє і розпочав. Говорив він не кваплячись, дуже чітко, немов диктував свої мемуари, і завжди дивився повз того, до кого звертався. Власне кажучи, манери він мав вишукані.
— Як пощастило королівському синові, — проголосив він, — що він одружується того самого дня, коли й мене випустять у повітря. Якби не попередні домовленості, воно б не склалося йому аж так добре, але везіння завжди на боці принців.
— Господи, — сказала маленька Петарда, — а я гадала, що все якраз навпаки, що це нас пускатимуть на честь Принца.
— Може, у твоєму випадку так і є, — відрізав Фонтан-ракета, — проте я не маю найменших сумнівів, що зі мною все інакше. Я — найдивовижніший Фонтан і походжу від славетних батьків. Моя мати була свого часу найвидатнішою Вогняною Каруселлю, і її оспівували за граційність у танці. Коли вона з'явилася на публіці, то була велика подія: вона зробила дев'ятнадцять обертів, перш ніж згасла, і за кожним обертом розсипáла в небі по сім рожевих зірок. Вона мала цілий метр у діаметрі, і на її виготовлення пішов порох найвищого ґатунку. А батько мій був, як і я, Фонтан французького походження. Він злетів так високо, що люди злякалися — він ніколи не повернеться назад. Але він повернувся і, оскільки мав добру натуру, під час свого блискучого падіння розсипався цілою зливою золотих струменів. Газети писали про його виступ зі щирим захватом. А Придворна Газета назвала його тріумфом пілотехнічного мистецтва.