Входить Степанида.
Нил Микитович (їсть). Отож. Хлопчик гарячий, гонористий. Добре вчився. І — на тобі! Карний злочин. Спіймано на крадіжці... _
Леокадія Львівна (п'є чарку). Боже мій! Теперішні діти на все здатні!
Степанида. Діти як діти. Де гірші, де кращі...
Нил Микитович. Вірно, Степанидо! (їсть.) Так-от. Справа начебто й проста. Але на суді виплили деякі подробиці. Відчувається, що хлопець приховує істотні моменти. Заляканий зграєю, як то кажуть, до нікуди. Заперечує наявність співучасників, керівництва, А ми, певна річ, не віримо! Йде боротьба...
Л і л я. Зрозуміло. Хлопчик хоче врятуватися, а ви йому копаєте яму?!
Нил Микитович. Помиляєшся, Лілю. Маємо намір юнака витягти...
Л і л я (нервово). Із чого? З життя?
Нил Микитович. Перш за все — із злодійської компанії!
Пахом Микитович. Слово честі, не можу вже Слухати продовження судового засідання вдома!
Нил Микитович. Ти що — погано себе почуваєш? Припинили розмови! Чи не краще одразу лягти, Пашо? Якась неприємність?
Пахом Микитович. Важкий день у мене сьогодні в інституті... Насилу досидів до кінця. У розвідці так не хвилювався... Напевно, це реакція... Піду ляжу... Вибачайте, будь ласка... (Устає-з-за столу.)
Л і л я. Я допоможу вам, дядю Пашо! (Підтримуючи Пахома Микитовича, виходить.)
Нил Микитович (навздогін). Поклади його в кабінеті, там ніхто не потурбує!
Кіра Карлівна (по паузі). Я вся змучилася з ним!
Нил Микитович. Останній час він почував себе добре.
Кіра Карлівна. Не уявляю, що могло розхвилювати! Вже ми так його доглядаємо! Як у найкращому санаторії...
Л іл я (повертається до їдальні). Ти б, мамо, помовчала! Теж мені санаторій!
Леокадія Львівна. Такий, вибачте, студент тільки псує апетит порядним людям!
Кіра Карлівна. Не втручайтеся в нашу розмову, мамо!
Леокадія Львівна. Ти мене навіть ображаєш, Кіро! Чому це я повинна мовчати й терпіти?! Л і л я. Може, вас теж терплять.
Леокадія Львівна. Це невиховане дівчисько доведе мене до апоплексичного удару!
Л і л я. Скоріше ви з мамою дядю Пашу доведете! Варто тобі, тату, піти на хвилинку, як вони його з двох боків... Як оси...
Кіра Карлівна. Лілько! Що ти вигадуєш?!
Леокадія Львівна. Яв евакуації більше страждала, ніж він на своєму давно минулому фронті!
Кіра Карлівна. Мамо! Тільки вас і чути! Як не розумієте, що язиката стара жінка — явище незносне!..
Леокадія Львівна. Сама ти стара! Я молодша за тебе!
7Нил Микитович (намагаючись розрядити атмосферу). Чи не здається вам, громадяни, що дебати сторін загрожують загостритися й вимагати закритого засідання?
Леокадія Львівна. Вам добре жартувати, а у мене серце розривається на шматочки! Віддати Кірочці життя, молодість, здоров'я, і така подяка: язиката стара жінка!..
Кіра Карлівна. Не канючте, мамо!
Л с о к а д і я Л ь в і в н а. Коли я замовкну навіки, в тобі озветься совість, яка спить сьогодні мертвим сном...
0 боже правий, дай мені терпіння... (Устає з-за столу.) У цьому домі шматок до горлянки не лізе!
Входить Степа нид а.
Степанида. Сьогодні без добавки йдете, Леокадіе Львівпо?
Л ё о к а д і я Л ь в і в и а. Попрошу не робити дурних зауважень, Степаиидо! (Велично виходить з кімнати.)
Нил Микитович. Це твоя справа, Кірочко, ти — дочка... Але пожалій стару жінку... Сама колись доживеш...
К і р а К а р л і в н а. Немає сили терпіти...
Л і л я. Вона як бомба уповільненої дії!
Нил Микитович. Сьогоднішній мій обвинувачений
1 за таку бабусю дякував би...
Л і л я. І на чому ви кінчили, тату? Вирок був? Нил Микитович. Завтра. Л і л я. Він під вартою? Нил Микитович.— Так.
Дзвонить телефон.
Степанида (біля телефону). Галл о. Слухаю. Ні, це Степанида. Хазяйку? Зараз вони підійдуть до телефону.
К і р а К а р л і в н а (бере трубку). Алло! Хто це? Знайомий? Ні, я вас не пізнаю... Що? Навіть не здогадуюсь...
Л і л я. Клади трубку! Знову з тебе глузують!
К і р а К а р л і в и а. Ні,— я не можу пізнати... Так, телефон змінює голос...
Л і л я. Мамо, не будь смішна!
К і р а К а р л і в н а. Не мороч голови! (В трубку.) Це я дочці кажу...
-Нил М и к и т о в и ч. Кірочка, їй-богу незручно...
К і р а К а р л і в н а. Я повинна вас пам'ятати? Натякніть, коли не хочете говорити просто... Що?! Не може бути! Ні, це галюцинація! Опанасе Аполлоновичу! Яке чудо! Безумовно хочу бачити! (Затуляє долонею трубку.) Ниле, ти йдеш увечері? Так? (Говорить в трубку.) На жаль, Нил Микитович увечері не буде вдома, вам не пощастить з ним побачитись! Поки! (Кладе трубку.)
Л і л я. Хто це, мамо?
Кір а К а р л і в н а. Надзвичайно нечувана новина. Опаиас Аполлонович, уявіть собі, живий!
Нил Микитович. Виходить, чутки про його смерть були не точні?
Кіра К а р л і в н а. А ще кажуть, чудес не буває! Це що вам? Справжнісіньке чудо! З'явитися через одинадцять років! Лілічко, моя дівчинко, обніми мене, рибонько...
Ліля. Ти розхвилювалася, як маленька, мамо!
Кіра К а р л і в н а. Ущипни мене, невже я сплю?
Л і л я. З приємністю! (Щипає матері руку.)
Кіра Карлівна. Ідіотка! Синець поставила! (Хутко виходить.)
Степанида. Ниле Микитовичу, солодке не забудьте... (Виходить.)
Н и л Микитович. Добре, добре, Степанидо... Спасибі...
Ліля. Стара якась мамина симпатія, тату, га?
Нил Микитович (їсть). Не лізь до справ дорослих, Лілю!
Ліля. Я його спроваджу геть, хочеш?
Нил Микитович. Дивне, Лілю, відчуття. Слухаю сьогоднішню справу в суді й уявляю на місці обвинуваченого— власного сина.
Ліля. Він дуже поганий — цей мамин знайомий, тату?
Нил Микитович. Дивишся хлопцеві в вічі й думаєш: як,же ми легко віддаємо його чужому світові, не захищаємо з усією пристрастю від ворога?! .
Ліля/ Захищаєте?! У мами іноді бувають знайомі, просто жах! Треба виховувати, а нам з тобою ніколи... Для мене й то часу не знайдеш...
Нил Микитович. Дивишся на нього, а він зелений, неповороткий, як щеня. Погляд відкритий, очі допитливі! Руки ні хвилини не лежать спокійно — все рухаються, ворушаться, шукають, переживають. Він би втік за місто такого вечора, бродив би лісом, збирав би своїй дівчині квіти...
Ліля. Я думаю!
Нил Микитович. Ненавидить нас! Хіба ж ми не вороги за його розумінням? А ми його друзі щиріші, ніж його рідна матір...