Гнат (по паузі). Що, Кузьмо, хотів би ти собі таку жінку? Га?
Кузьма. Е!.. З неї жінка... Яка з неї жінка? Гнат. Що? Не подобається?
Кузьма. Чого не подобається? Тільки жінка... Що то за жінка, як вона вроді хлопця з револьверами ходить.
Гнат. Ха-ха-ха! А тобі б, щоб з макогоном?..
Кузьма. Та вже більше випадає з макогоном... Щотам у них вийшло з Корольчуком?
Гнат (робить цигарку). Не знаю.
Кузьма (цікаво). Е, знаєш... Що? Посварились? Чого Корольчук не хоче їхати?
Гнат. Не знаю. Не хоче, та й годі.
Кузьма. Що ж він, за жандармів, чи що?
Гнат. Не знаю, кажу тобі.
Кузьма. Брешеш, ти ж його приятель...
Гнат. Посварились того, що й йому хочеться, щоб вона ходила з макогоном, а не з револьвером.
.Кузьма. А-а...
Гнат. "А-а"... Розумний, правда?
Кузьма. Та що ж? Тільки... Ну, нехай собі там з нею, а чого ж він нас цурається?
Гнат. А от піди спитай його. Він цілий рік за нею ходив, от мав макогона їй в руки дати, а тут ми револьвера їй... Досадно... А як арештують її, то й зовсім пропала.
Кузьма. Що ж, вона його не любить хіба?
Гнат. Чого так?
Кузьма. Та чого. Якби любила, не покинула б.
Гнат. Ех, ти! (Насува шапку на лоба). Якби ще тебе так хто любив, як вона його любить...
Кузьма. А чого ж той... чого ж вона не хоче так, як він каже?
Гнат. Е, відчепись. Ходім і ми,— холодно.
їде за депо, за ним Кузьма, наперед зачинивши двері. Якийсь час нема
нікого.
Виходить Корольчук, за ним Наталка.
Корольчук (спиняючись). Ну, чого тобі хочеться, кажи прямо?
Наталка (мовчить, потупившись, мне руками хустку). Корольчук. Ну, Наталко? Мені ніколи. Наталка (тихо, не підводячи голови). Не їдь у Горохове... Не ходи сюди.
Корольчук. Знов! А тобі кажу що від цього?
Наталка мовчить. Корольчук. Ну?
Наталка. Тебе арештують або... уб'ють.
Корольчук. Ну, так що? Яке тобі діло? (Наталка мовчить). Ніхто мене не арештує і не вб'є. Іди додому, прощай, у мене справа тут є.
Наталка. Оля тебе не любить.
Корольчук. А тобі яке діло? Ну, не любить, то що з того? Ну,чого ж мовчиш? Ти мені це хотгла сказати? Ну, я знаю. А що далі? Щоб я тебе полюбив? Не люблю й не полюблю. Ну?
Наталка мовчить, потім помалу мовчки повертається і йде назад. Корольчук іде до депо, хмуро роздивляється навкруги. Виходить Оля.
Оля (весело). А! Добривечір! Чого ж сам прийшов? Корольчук. Аз ким же ще?
Оля. Ну, хоч би з моїм татом та з десятком поліцаїв. Корольчук. Ти знаєш, що ти говориш? Оля. А що ж тут такого надзвичайного? Корольчук. Я прийшов не лаятися з тобою, а побалакать... Там (хита на станцію) за стражниками поїхали.
Оля. Знаємо й чекаємо їх.
Корольчук. Вас усіх розгонять і заберуть паровоза. О л я. А ти їм поможеш, правда?
К о р О'л ь ч у к (по паузі). Так от, я прийшов сказати тобі: хочеш, я поїду на паровозі в Горохове?
Оля робить здивовано-радісний рух.
Корольчук. Але з умовою... Оля (осідаючи). Ага!
Корольчук (по паузі). Щоб ти зразу ж повінчалась зі мною й не мішалась до революції.
Оля. Так... Ну, так я не хочу. Можеш не їхати.
Корольчук. Ага! Так я й знав!
Оля. Нащо ж питав, як знав? (Сміється).
Корольчук. Дурний. А дурний завжди вірить усім.
Оля. Що ж, ти вірив, що я згоджуся?
Корольчук. Я вірив, що ти справді любиш мене.
Оля. Може, й люблю, а може, й ні. Такого, який товаришів покидає для своєї втіхи, такого не люблю.
Корольчук. Яка ж моя втіха?! Що ти плетеш? Що ти справді? Яка втіха?
О л я. А така, що ти... А, Остапе, що двадцятий раз про те саме говорити. Годі. Не покину я товаришів, і кінець. Ти можеш — кидай.
Корольчук. А-ти для своєї втіхи не жертвуєш інтересами товаришів?
Оля. Як саме?!
Корольчук. А так. Щоб не вийти за мене, ти не хочеш їхати зі мною в Горохове, а значить, помогти товаришам.
Оля. Так ти мене хочеш взяти? Силою? Примусом?
Корольчук. Як би не було, а ти хочеш так помогти товаришам? Га?
Оля. Ні!
Корольчук. Ага! Ну, то так ти мене любиш. Оля. Не люблю я тебе! Зовсім не люблю й не буду любить. Іди звідси... Іди до жандармів!
Входять Кузьма і Гнат.
Гнат. А! Здоров... Ну, що? (Ніяково дивиться на обох). Корольчук. Здоров...
Гнат (до Корольчука). А паровоз тут! (Хитає на депо). Корольчук. Знаю. Відберуть все одно... Гнат. Ну, хто його зна. Може, хочеш проїхатись в Горохове?
Оля. Він у губернію поїде. Корольчук. У вас же Жмаха єсть.
Гнат. Жмаха. Чорт його зна, де той Жмаха!.. А то б, може, поїхав би, га? Виручити... Корольчук. Не поїду.
Кузьма. Стидно, товаришу. Не годиться так... Корольчук. Кому годиться, а кому й ні. (До Олі). А щодо губернії, то... лучче б таких слів не говорить...
Вбігає Василь, задиханий.
Василь. Пропало діло! Ху! Жмаху арештували. Вже третій день в Капустянім. Тесть приїхав... Гнат. Та не може буть! Ну, пропало... О л я. Та-а-ак...
Оля й Кузьма (разом). Ах ти ж, господи! Що ж тепер?
Василь. Там хлопці хвилюються. Хотять іти в Капустяне й силою визволити Жмаху. Дурниця — нічого не вийде. Там стражники стережуть. Не можна одговорить... Іди, Гнате, щось скажи їм. Швидше... Вони хотять зараз іти.
Гнат. Ех, пропало діло! Що ж тепер? Остапе!..
Корольчук. Ну?
Гнат. Рішай.
Корольчук (на Олю). Хай вона рішає. Гнат. Товаришка Оля?! О л я. Я?? Корольчук. Ти.
Оля (до Гната й Василя). Знаєте, що він хоче від мене? Щоб я їхала з ним у Горохове, повінчалась і покинула революцію. Тільки з такою умовою він поїде. Можу я так зробити?
Гнат (розводить руками). Ну, знаєш... А просто для діла, для нас не хочеш зробить?
Корольчук. Вив мене одняли моє щастя, та щоб я його своїми руками ще й засипав? Ну, цього вже я не зроблю Верніть моє, я дам ваше...
Оля. Та я ж тебе возненавиджу, як червиву собаку! Чого ти хочеш?
Корольчук. То правда?
Оля. Як правда те, що я б тебе зараз своїми руками розірвала!
Василь. Хто там? (Вдивляється направо).
Виходять Корол ьчукова й Наталка
Оля. О! Ось іде підходяща до тебе.
Корол ьчукова (з плачем біжить до Остапа, припа-да до нього, голосить). Остапочку, сину мій єдиний. Навіщо ж ти? Ой, боже ж мій! На кого ж ти мене, стару...
Корольчук. Та що таке? Що вам, мамо? Та годі! Що таке? Що сталося?
Корольчукова. Не кидай же, не кидай мене...
Корольчук. Та хто кида? Що з вами? Чого ви прийшли сюди? (До Наталки). Що там таке?