Він не дістав фальшборту передніми лапами на який ярд і знову шубовснув у воду. Тоді виринув, шалено перебираючи лапами й захлинаючись солоною водою, бо без упину дзявкав, вищав, скавулів і поривався на судно до Шкіпера.
Та дванадцятирічний хлопець на іншій пірозі, що бачив усю ту сценку, повівся із щеням рішучіше: вдарив веслом по голові спершу плазом, тоді ребром. Темрява затопила маленький мозок, сповнений любові й тривоги, а чорношкірий хлопчак вихопив безвладне, нерухоме щеня з води й кинув у свою пірогу.
Тим часом, ще перше ніж Джеррі, підкинутий ногою Лерумі, впав у воду, ще як він летів через борт, унизу, в трюмі "Еренджі", Ван-Горн на якусь частку секунди, яскраву, мов спалах блискавки, побачив увіч власну смерть. Недарма старий Башті прожив довше за всіх своїх ще живих підданців і правив плем’ям мудріше за всіх ватажків від часів самого Сомо. Якби йому випало на землі щасливіше місце й час, із нього, може, вийшов би Олександр, або Наполеон, або смаглявий Камегамега [10]. Але й у своєму тісному світі, у своєму невеличкому царстві на завітряному узбережжі темного людожерського острова Малейти він грав приділену йому долею роль дуже добре, просто навдивовижу добре.
Так, з нього був чудовий лицедій! Спокійно й добродушно, неухильно дбаючи за своє ватажківське право, він усміхався до Ван-Горна, давав дозвіл молодим підданцям запродатись у трирічне рабство на плантаціях і визначав свою пайку із завдатку. Аора, його, сказати б, прем’єр-міністр і скарбник, відразу приймав ту данину й складав її у великі торби, майстерно сплетені з кокосового волокна. Позад Башті сиділо навпочіпки на краєчку койки струнке тринадцятирічне дівча з гладенькою, чистою шкірою й обмахувало мух із його царської голови. Біля ніг у нього примостились теж навпочіпки три його дружини, і найстаріша з них, уже зовсім беззуба, аж трусячись від немочі, щоразу, як він кивне головою, подавала йому кошика, сплетеного з панданового листя.
А Башті, вслухаючись старими, але чуткими вухами в галас на палубі й дожидаючи першого тривожного знаку, все кивав головою, стромляв руку в піднесений кошик і діставав звідти то бетель, коробочку з вапном і зелений листок угорнути жуйку, то пучку тютюну напхати куценьку череп’яну люльку, а то сірники, бо люлька чогось раз у раз гасла.
Під кінець жінка вже й зовсім перестала забирати кошика назад. І ось Башті сягнув до нього востаннє. Це було в ту мить, коли на палубі тубілка рубонула Боркмана по шиї, а Тамбі вистрелив у неї й схибив. Стареча, кощава, зморшкувата рука з товстими випнутими жилами пірнула в кошик і вихопила здоровезний пістоль такого допотопного взірця, що його, либонь, носив ще хтось із Кромвелевих "круглоголових" [11], а то, може, котрийсь із супутників Кіроса [12] чи Лаперуза [13]. Той пістоль, з лікоть завдовжки, був кременевий, і набив його того ж таки дня не хто як сам Башті.
Меткий був Башті, та меткий і Ван-Горн; і все ж білий спізнився. У ту мить, як рука його вхопила сучасного автоматичного пістолета, що лежав у нього на колінах, вийнятий із кобури допотопний пістоль вистрелив. Набитий двома відрубками олива й круглою кулею, він бабахнув, ніби відрізай із рушниці. Ван-Горн побачив спалах пострілу, а тоді морок смерті, не встигнувши навіть вигукнути своє "Щоб я скис!". Пальці його розтулилися, й пістолет упав додолу.
Занадто щедро набита чорним порохом, старовинна зброя зробила ще одне. Вона розірвалася в руках у Башті. Поки Аора видобутим хтозна-звідки ножем відтинав голову білому панові, старий ватажок насмішкувато дивився на свою праву руку. Вказівний палець теліпався на смужечці шкіри. Башті вхопив його лівою рукою, вмить відкрутив зовсім і, вишкіривши зуби, немов то був дотепний жарт, кинув у пандановий кошик, якого жінка тримала перед ним однією рукою, а другою держалася за скривавлений лоб: їй улучив туди відламок розірваного пістоля.
Тим часом троє із завербованих молодиків, разом зі своїми батьками та дядьками, спустились у трюм і вбили єдиного матроса, що там був. Башті, проживши на світі так довго, що став філософом і не дуже зважав на біль, а ще менше на втрату пальця, хихотів та цвіркав гордо й задоволено, що все вийшло так гарно, а три його жінки, живі тільки з ласки, припадали йому до ніг, підлесливо вихваляючи його. Вони теж прожили дуже довге життя, і то лише з його царської примхи. І тепер вони, белькотячи, плазували біля ніг володаря життя й смерті, що знову показав, і то вже вкотре, свою безмежну мудрість.
А худюща, прибита страхом дівчина, стоячи рачки в кормовій коморі, дивилась на всю ту сцену, мов злякане кроленя з нори, і знала, що настав її кінець, що нарешті її з’їдять.
РОЗДІЛ XII
Джеррі не знав, що відбулось у трюмі "Еренджі", і ніколи не довідався. Він тільки знав, що цей плавучий світ знищено, бо сам бачив, як його нищили. Хлопець, що вдарив його веслом по голові, міцно зв’язав йому лапи й жбурнув на берег, а тоді подався до гурту грабувати "Еренджі" й забув про нього.
Під гучний крик та спів довгі піроги підтягли прегарну тикову яхту до берега, до того місця, де під самим кораловим муром лежав Джеррі. На березі вже палали багаття; на яхті засвітили ліхтарі й із радісним галасом заходились обдирати її. На берег забрали все, що далося, — від чавунних брусків баласту й до вітрил та линв. Тої ночі ніхто в Сомо не спав. Навіть найдрібніші дітлахи дибали довкола бенкетних вогнищ або, пооб’їдавшись, валялися на піску. Серед ночі, годині о другій, на ватажків наказ "Еренджі" підпалили. І Джеррі, що лежав на боці, безпорадний, зв’язаний, змучений спрагою, не маючи вже сили скавчати, бачив, як гине в димі й полум’ї плавучий світ, де він прожив так недовго.
При світлі, що кидало на берег підпалене судно, старий Башті поділив здобич. Ніхто в племені не зостався без пайки. Навіть нещасні бранці-лісовики, що весь час, поки були в рабстві, трусилися зі страху, чи не з’їдять їх, — і ті дістали по череп’яній люльці та по кілька плиток тютюну. Але більшу частину краму, не поділену, Башті звелів занести до його великої очеретяної хатини. Здерті з судна снасті склали в кількох човнових повітках. Тим часом жерці чи то чаклуни у своїх хатинах-кумирнях уже заходилися висушувати над курними багаттячками відрубані голови, їх було чимало: адже, крім команди, на "Еренджі" вбито дванадцятеро хлопців з Нооли та декілька з Малу, яких Ван-Горн так і не довіз додому.