— Ну, що ? — питав він, поглядаючи синови прямо в лице.
— Нїчого не знаю, ще рахунків не скінчив, хибує багато паперів, — відказав Ґустав.
— Може ще там дещо в мене в шафі буде, — сказав батько.
Після кави старий Трацький пішов по всїх шафах, столиках і комодах, полїз навіть на стрих, і з усїх усюдів назносив ще добру купу всякого шпарґаля. А Ґустав знов засїв за столик і почав писати та рахувати, рахувати та підчеркувати аж до вечера.
— Ну, що ? — питав при вечері батько.
— Нїчого, ще не скінчив рахунків, — відказав син. — Тут, щоб хоч до якого такого ладу дїйти, треба кілька день попрацювати.
— Ну, і працюй!
Ґустав справдї засїв і не кинув роботи, хоч і як нудна та томляча була вона.
— Ну, що? — знов запитав батько по кількох днях. За той час він без свого відома привик глядїти на сина, як на силу, як на якусь повагу, котрої суд мусить мати велику вагу в його дїлах.
— Щож, — сказав Ґустав, — рахунок на папері готов, і на папері ваше господарство показує ся зовсїм не погане. Треба тепер придивити ся йому в натурі.
— Добре, придивляй ся!
— Е, таточку, годї вам так говорити! Придивляй ся ! Тут мої власні очи занадто слабі! Без вас я мало що побачу. Треба нам обом разом заняти ся тим. І гуменного оба разом лїпше проекзаменуємо.
Зітхнув старий, але що було дїяти! Пішов. З нечуваною в тих сторонах докладністю та строгістю переводив Ґустав огляд усього батьківського маєтку. Гуменний потїв і на всї боки крутив ся, толкуючи та поясняючи йому кожду дрібницю, а він, мов справжнїй судія слїдчий, не переставав тягти з нього жили тисячними питанями, що на око не мали нїякої цїли і значіня, але глянь — по хвилї запутають гуменного в якусь ключку: тут викриють недогляд, там крадїжку, а там иншу якусь страту через недобру роботу, припізненє, то-що. А Ґустав, узброєний у записну книжку і оловець усе списував, усе списував і все до нових недоглядів, похибок та крадїжок докопував ся. Тут не ставало чвертки картофлї, там робітники за весь день плату (по 20 кр.) узяли, а тілько о 10-тій годинї на роботу вийшли, тут забуто в пору асекурацію заплатити і всї досї вплачені рости пропали, і так далї і так далї. Помалу до того страшного та томлячого протоколу потягнено і всїх слуг та служниць, близьких і дальших сусїдів, і повикривали ся всякі справки, що вже від кількох лїт, бачилось, мохом поросли. Одні на других по волї й по неволї виговорювали. Тут побережник за кварту горівки дав хлопови дві ялицї вартости 10 ґульденів, там сусїда в звісний спосіб зажартував з провізорією, там парубок за пачку тютюну віднїс Жидови пів чвертки жита з панського тока, а там свинар одно порося перед паном затаїв. І пішло, і пішло. таким робом! Пан Трацький стояв серед тої содоми, мов отуманїлий. Він побачив себе жертвою безконечного ряду ошуканств, крадїжий та спроневірень. Волосє ставало йому на голові, коли подумав, якими глупими, а разом з тим і хитрими способами цїла громада немов по змові довгі роки по краплинї ссала з нього кров. А Ґустав усе списував та списував, і назви і провини і страти, міряв на цалї будинки, колупав пальцем стїни, чи не спорохнїло дерево, осмотрював стріхи, чи не поперегнивали, вилазив на обороги і старав ся як найдокладнїйше змірити і обчислити, кілько сїна, вівса та соломи в них містить ся. Не менше старанно оглянув стайнї, хлїви і кучі, порахував та посписував худобу, конї, телята, свинї і дріб, важнїйші штуки осмотрив по хребтї і по ребрах і по ногах, і все нотував. В кінцї удав ся й на поле, взявши з собою мапу і шнур, міряв, бродив, палькував та принотовував кождий ступінь. Особливо сїнокоси завдали йому богато роботи та доводили часто до сварок із селянами. Були се звичайні гірські сїнокоси, далеко від села, за лїсами та хребтами, розкидані по недоступних чагарах та дебрах; про певні та постійні границї тут анї мови бути не могло. Перед кождою косовицею вирушала цїла громада. і при всїх розброджувано, розмірювано і розпальковувано, що кому припадає косити. Звісно, що громада собі рада, і не раз ставало на тім, що у пана й так землї богато а рук мало, то не буде й познаки, коли сей або той біднїйший скосить на панськім зайву копицю. Всему тому тепер "годї" сказано. Ґустав як почав міряти по мапі, то не тільки те, що хлопи доси завідомо як панське підкошували, а й богато такого, що вважали своїм віковістим, показало ся панським. Він казав на межах бити товсті обсмоляні палї, сипати кіпцї, накладати могили каміня, садити корчі ялівцю. Хлопи кілька разів підіймали крик, але се нїчого не помагало — "Йдїть до суду, коли хочете, — відповідав їм на се Ґустав, — а я міряю так, як на мапі стоїть. І судовий інженєр так само вам скаже!" — Хлопи похвалялись порозкидувати його кіпцї, повиривати палї та корчі, але Ґустав про кождого з грозячих знав так богато поганих справок, що як тільки кождому по одинцї, в чотири очи загрозив криміналом, то хлопи притихли, мов і не вони. І з лїсом не инакше було. Особливо той лїс, що притикав до хлопських нив, був так повикусуваний та повищипуваний, мов пила з поломаними зубцями. А поглянувши до мапи, Ґустав побачив, що на нїй границя лїса визначена одною однїсїнькою, зовсїм простою лїнїєю. Показав се батькови, розтолкував, і старий аж за голову взяв ся. "А я старий дурень і дивлюсь і не бачу нїчого!" — скрикнув він. Знов Ґустав почав розпитувати, і знов відкрив цїкаву річ. яким то способом незамітно хлопи посували свої ниви в глуб лїса. На сам перед підоре ся під саме дерево, оборе його довкола, ще й сокирою в землі попідрубує грубе корінє, так що дерево через рік усхне; для того, щоб на певно усхло, накладе раз-другий під ним огонь, так щоб кора обгоріла. Потім по кількох лїтах сухаря або вітрець повалить, або й сам господар зітне, заоравши ся тим часом знов дальше, так що той сухар стоїть уже серед ораницї, немов і виріс на ниві. Зітне його, настинає й инших таких сухарів, і на тім місцї, де ще перед кількома лїтами стояв панський лїс, хлоп немов на власній ниві палить "пасїку". Пасїка під зиму згорить, випалить до кореня весь дрібний хабуз, а з весною Бойко вже безпечно корчує пеньки і сїє на спаленищу своє "збіже", т.є. овес. Така робота тягне ся ненастанно, лїтами. По однім або двох посївах поле випускає ся на кілька лїт у толоку, поростає швидко дрібними смерічками, ялівцем, то-що, — глядши з далека, панський лїс мов і не тиканий, а по кількох роках знов приходить Бойко, рубає пасїку, знов підрубує й кусник панського лїса, палить, оре і приорює новий кусень лїса, і так дальше та дальше.