ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Лондон. Кімната в палаці.
Входять Глостер, Кларенс, Сомерсет і Монтег'ю.
Глостер Ну, брате Кларенсе, що скажеш ти
Про шлюб новий — Едварда й леді Грей?
Чи вибір брата нашого достойний?
Кларенс Ох, як далеко Франція від нас —
Уоріка не міг він дочекатись!
Сомєрсет Тихіш, мілорди,— йде сюди король.
Фанфари.
Входять король Едвард із почтом, леді Грей у вбранні королеви,
Пембрук, Стаффорд, Гастінгс та інші.
Глостер 3 достойною жоною.
Кларенс Відверто думку висловлю свою.
Едвард Ну, брате Кларенс, як тобі наш вибір?
Ти наче невдоволений, похмурий?
Кларенс Як із Уоріком Людовік — їм
Не вистачає мужності і тями
Обуритися на таку зневагу.
Едвард Причини гніватись у них немає.
Людовік то й Уорік, я ж — Едвард,
Король Уоріків і ваш, а отже,
В своїх учинках маю повну волю.
Глостер Так, ви владар. А все ж поквапні шлюби
Призводили не часто до добра.
Едвард Ви теж обурюєтесь, брате Річард?
Глостер Я — ні.
Хай бог боронить, щоб розпарував я,
Кого він поєднав; та й жаль було б
Таке подружжя славне розлучати.
Едвард Облиште невдоволення і кпини.
Скажіть, чим леді Грей не королева,
Чом їй дружиною не буть моєю?
Ви, Сомерсете й Монтег'ю, також
Скажіть відверто.
Кларенс Кажу відверто я: король Людовік
Тепер ваш ворог; сватаючи Бону,
Ви з нього насміялись.
Глостер А Уорік,
Доручення виконуючи ваше,
Через оцей ваш шлюб зазнав ганьби.
Едвард А що, коли я вигадаю спосіб
Уоріка й Людовіка зм'якшити?
Монтег'ю Все ж, увійшовши з Францією в спілку,
Надійніш захистили б ви державу
Від ворогів, ніж дома взявши шлюб.
Гастінгс Чи Монтег'ю не знає, що міцна
Держава наша вірністю собі?
Монтег'ю Так, але з Францією все ж безпечніш.
Гастінгс Хай краще буде Франція не з нами,
А наша. З нами бог, а ще моря,
Якими нас він оточив надійно,-
Вони поможуть захиститись нам,
Безпека наша в них і в нас самих.
Кларенс Промовою лорд Гастінгс заслужив
Буть спадкоємцем лорда Гангерфорда.
Едвард То й що? Я так хотів, і хай на цей раз
Моє бажання буде вам законом.
Глостер Все ж братові коханої дружини,
Гадаю, ви даремно віддали
Дочку — аз нею й спадок — лорда Скелса.
Вона б мені чи Кларенсу згодилась.
Забули, одружившись, за братів.
Кларенс Та й спадок лорда Бонвіла також
Не дарували б синові дружини,
Лишаючи братів напризволяще.
Едвард Ох, бідний Кларенс! Це тебе гнітить?
Знайду дружину і тобі, не бійся.
Пембрук і Стаффорд виходять.
Ви, Гастінгсе і Монтег'ю, прошу вас,
Розвійте сумнір мій. З усіх найближчі
Уорікові й дружбою, і кров'ю,
Скажіть, чи він дорожчий вам за мене,
І йдіть до нього, коли так, обидва.
Нещирий друг за ворога страшніший.
А думаєте вірність зберегти —
Мене запевніть, клятву дружню давши,
Щоб я на вас підозри не таїв.
Монтег'ю Я вірний — бога закликаю в свідки!
Гастінгс І я. Хай бог Едвардові поможе!
Едвард Ну, брате Річарде, чи з нами ти?
Глостер Навсупереч усім, хто проти вас!
Едвард Ну що ж, тоді я певен перемоги.
Вперед мерщій, цінуймо кожну мить,
Щоб гідно в полі ворогів зустріть.
Виходять.
СЦЕНА 2
Рівнина в Уорікшірі.
Входять Уорік та Оксфорд із французьким військом.
Уорік Усе гаразд, повірте, лорде мій,
До нас простолюд юрбами іде.
Входять Кларенс і Сомерсет.
Глянь, Сомерсет і Кларенс прибули;
Кажіть відразу, лорди, ви за нас?
Кларенс Не сумнівайтесь — так.
Уорік Тоді вітаю вас, достойні Кларенс
І Сомерсет. Якби я не повірив
Руці, простягнутій від всього серця
На знак любові, боягузом був би,-
Або ж подумавши, що Кларенс, брат
. Едварда, буде нам нещирим другом.
Дочку за тебе, Кларенсе, віддам.
Прикритим ніччю, добре б нам тепер
Твого зненацька захопити брата,
Що в полі табориться безтурботно,
Солдатів приховавши по містах,
Собі ж лишивши тільки охорону.
Вивідачі дізнались— це неважко.
Тйк, як Улісс і Діомед відважний
Прокрались хитро до наметів Реса
Й фракійських коней вивели фатальних,-
Ми, темрявою ночі оповиті,
Зненацька охорону переб'єм
І схопимо Едварда. Не вб'ємо,
А лиш заскочимо його зненацька.
Хто йде за мною, за своїм вождем.
Хай Генріхове вигукне ім'я.
Всі кричать: "Генріх!"
Тепер тихіше. В путь! Рушати час.
Святий Георг і сам господь за нас!
Виходять.
СЦЕНА З
Табір Едварда біля міста Уоріка.
Входить декілька вартових — охоронців королівського намету.
1-й вартовий Ставаймо, Друзі, по своїх місцях:
Король вже сш у крісло, щоб заснути.
2-й вартовий Хіба не ляже він?
1-й вартовий Поклявся урочисто не лягати
Й не спочивати, поки чи Уорік,
Чи сам він переможе у бою.
2-й вартовий Напевно, завтра вже той день настане;
Як вірити чуткам — Уорік близько.
3-й вартовий А що то за поважний чоловік
В наметі з королем розташувався?
1-й вартовий Лорд Гастінгс, короля найближчий друг.
Єлизавета Так, майже вбито — взято у полон;
Чи зрадили Едварда вартові,
Чи вороги зненацька захопили.
Як я довідалася, стереже
Його архієпископ Йоркський в замку —
Наш ворог, бо Уорікові брат.
Ріверс Новини, мушу визнати, невтішні;
Однак не будьте ви такі сумні,
Уорік нині зверху, завтра — ні.
Єлизавета На це ж я тільки й сподіваюсь. Треба
Не піддаватись розпачу мені,
Бо маю в лоні паросток Едвардів.
Тож мушу я, тамуючи печаль,
Нести спокійно хрест лихої долі.
Атож, я стримую потоки сліз,
Душу в собі виснажливі зітхання,
Щоб не змарніти з туги й гіркоти
І спадкоємця трону зберегти.
Ріверс Та де Уорік нині, королево?
Єлизавета Донесено, що він іде на Лондон,-
Накласти знов на Генріха вінець.
А далі — сам збагнеш: пропали ми!
Аби уникнути його сваволі
(Не вір тому, хто раз порушив клятву!),
В святилище негайно поспішу —
Врятую хоч наступника Едварда,
Сховавшися від зради і насильства.
Отож тікаймо, поки маєм час,
Бо згинем, як Уорік схопить нас.
Виходять.
СЦЕНА 5
4 Парк поблизу Мідлгемського замку в Иоркшірі.
Входять Глостер, Гастінгс, сер Вільям Стенліта інші.
Глостер Ну, лорде Гастінгс і шановний Стенлі,
Вже не дивуйтесь, що завів я вас
Сюди, у найглухіше місце парку.
Річ ось у чому: наш король, мій брат,
В полоні у єпископа, який
До нього добре ставиться й не дуже
Неволить; часто при слабкій сторожі
Брат розважає ловами себе.
Таємно я його оповістив,
Що, як о цій порі він буде тут
Під приводом звичайної розваги,-
Зустріне друзів з кіньми і людьми,
; І ті з полону визволять його.
Входять король Едвард і ловчий.
Ловчий Сюди, тут затаїлась дичина.
Едвард Ні, краще я піду до тих мисливців.
Що, Глостере і Гастінгсе,— украсти
Зібрались оленя в отця святого?
Глостер Нам, брате, треба дуже поспішати.
Неподалік на вас чекає кінь.
Едвард Куди ж поїдемо?
Гастінгс У Лінн, а там у Фландрію судном.
Глостер Чудовий задум; так і я гадав.
Едвард Віддячу, Стенлі, за твоє завзяття.
Глостер Чого ж ми стали? Обмаль часу в нас.
Едвард Ну, ловчий, що ти скажеш? З нами їдеш?
Ловчий Це краще, ніж коли мене повісять.
Глостер Ну, в путь; облишмо зайві балачки.
Едвард Тримайсь, єпископе, бувай здоров!
Молись, щоб я здобув корону знов.
Виходять.
СЦЕНА 6
Кімната в Тауері.
Фанфари.
Входять король Генріх, Кларенс, Уорік, Сомерсет, юний
Річмонд, Оксфорд, Монтег'ю та комендант Тауера.
Генріх. Тепер, як бог і друзі, коменданте,
Едварда скинули з мого престолу
Й на волю обернули мій полон,
Страх — на надію, а печаль — на радість,-
Чим відплачу за звільнення тобі?
Комендант Володарю, підданцям вимагати
Не випадає. Та, як ваша ласка,
Пробачення дозвольте попросити.
Генріх За що? За те, що добрим був до мене?
Віддячу, певен будь, за доброту,
Яка з ув'язнення зробила втіху.
Подібна втіха сповнює пташок:
У клітці натужившися, нарешті
За милозвучним щебетом забудуть
Про те, що втратили свою свободу.
(До Уоріка)
Ти з волі божої мене звільнив —
Я дякую і господу, й тобі.
Натхненник він, а ти — його знаряддя.
Тож, прагнучи недолю відвернути,
Сховаюся від прикростей її;
J Щоб не каравсь благословенний люд
Моїми нещасливими зірками,
, Хоч і ношу корону на чолі,
Тобі своє правління доручаю:
Тобі в усяких спр.авах таланить.
Уорік Ви славитесь чеснотами, владарю,
Ще й мудрістю прославитесь тепер,
Бо хочете уникнути недолі,
Адже зірки прихильні не до всіх;
Та маю заперечення одне —
Не Кларенса обрали, а мене.
Кларенс Ні, ні, Уоріку, ти гідний влади:
Судились при народженні тобі
Вінець лавровий і маслини гілка —
Благословення на війну і мир;
Тож я тобі охоче поступаюсь.
Уорік Ні, тільки Кларенс правити повинен.
Генріх Мені, шановні друзі, дайте руки,
З'єднайте їх, а з ними і серця.
Щоб не завадили правлінню чвари,
Обох протекторами призначаю,
А сам життя у спокої вестиму;
/' Вік доживу, віддавшись молитвам,
Покаюсь і хвалу творцю воздам.
Уорік Що скаже Кларенс на таке бажання?
Кларенс Уорік згоден —згодиться і Кларенс;
Я покладаюся на твій талан.
Уорік Ну що ж, я мушу згодитися теж.
Ми, як подвійна Генріхова тінь,
Посівши місце нашого монарха,
Понесемо тягар важезний влади,
А він у шані хай відпочиває.
Тепер нам, друже, більш ніж необхідно,
Едварда зрадником проголосивши,
Конфіскувати все його добро.
Кларенс А ще, напевно, визначити спадок?
Уорік Так, частку в нім свою одержить Кларенс.
Генріх Це все важливо, та передусім
' Прошу (вже не наказую) послати
По Маргариту й по Едварда, сина,
Та швидше з Франції вернути їх,
Бо, поки там вони, непевний страх
Затьмарює мені свободи радість.
Кларенс Це ми негайно зробимо, владарю.
Генріх Мій лорде Сомерсет, хто цей юнак,
З яким такі дбайливі й ніжні ви?
Сомерсет Це юний Генрі, владарю, граф Річмонд.
Генріх Підходь, надіє Англії.
(Кладе руку йому на голову)
Як правду
Мені віщують потаємні сили,
Цей хорошун — благословення краю.
У догляді його — спокійна велич,
Мов для корони створене чоло,
Рука — тримати скіпетр. Мабуть, він
Осяє згодом королівський трон.
його шануйте, лорди. Тих нещасть,
Яких завдав я, він позбавить вас.
Входить гонець.
Уорік Які новини?
Гонець Від брата вашого утік Едвард
І начебто в Бургундію подався.
Уорік Оце невдача! Як же він утік?
Гонець Його забрали Річард, герцог Глостер
І Гастінгс, що таємно з ним зустрілись
Край лісу й силою його відбили ~
В єпископових ловчих. Сам Едвард
Щоденно полюванням розважався.
Уорік Брат занедбав доручення своє.
Що ж, мій володарю, скоріше в путь,
Щоб дальші небезпеки відвернуть.
Виходять усі, крім Сомерсета, Річмонда й Оксфорда.
Сотерсет Не до душі мені ця втеча, лорде.
Бургундія Едвардові поможе,
Бої невдовзі розпочнуться знов.
Хоч Генріх віщо серце звеселив
Надією на Річмонда малого,
Та все ж передчуваю ті злигодні,
Що їх ці чвари хлопцю й Нам несуть.
Щоб запобігти лиху, лорде Оксфорд,
Пошлім негайно Річмонда в Бретань,-
Покіль минеться смуга цих змагань.
Оксфорд Як знов Едвард загарбає вінець,
То буде й нам, і Річмонду кінець.
Сомерсет Тепер для нього у Бретані дім.
Не будем часу гаяти: ходім.
Виходять,
СЦЕНА 7
Біля мурів йорка.
Фанфари.
Входять король Едвард, Глостер, Гастінгс та військо.
Едвард Ну, Річарде, і Гастінгсе, і всі:
Нам доля усміхається і каже,
Що знову я своє сумне падіння
На золоту корону поміняю.
Туди й назад ми перетнули море,
Жадану допомогу привели
З Бургундії; від порту Ревенсперга
До брами Иорка ми прийшли, й лишилось
Нам увійти у герцогство своє.
Глостер Зачинено. Це, брате, знак лихий!
Спіткнувшись на порозі — небезпеки,
Що в домі затаїлась, бережися.
Едвард Та годі! Не лякаймося прикмет,
Так чи інакше мусимо ввійти,
Там друзі приєднаються до нас.
Гастінгс Я ще постукаю, покличу їх.
На мур виходять мер Иорка та міські старшини.
Мер Панове, ми про ваш прихід почули
І браму зачинили для безпеки;
Ми Генріху повинні бути вірні.
Едвард Якщо вже Генріх справді ваш король,
Я, мере, щонайменше — герцог Йорк.
Мер Я, лорде, вас за нижчого й не маю.
Едвард Тож вимагаю герцогство моє
Й нічого більше — ним завдовольнюся.
Глостер
(убік)
Та варто лисові встромити носа —
Опиниться всередині з хвостом.
Гастінгс Чого ж вагаєтесь, шановний мере?
Ми — Генріхові друзі. Відчиняйте!
Мер Ну що ж, відчинимо тоді ми браму.
(Сходить з міськими старшинами з муру)
Глостер Начальник мудрий — довго й не вмовляли!
ГастіНгс Старий волів би спокою, і тиші,
І непричетності. Але, ввійшовши,
Без сумніву, переконаєм швидко
Ми і його, і всіх його старшин.
Входять внизу мер і двоє старшин.
Едвард Шановний мере, браму зачиняють
Лише вночі або під час війни.
Ну, не лякайся, дай сюди ключі.
(Бере ключі)
Під захистом надійним місто м ти,
І кожен, хто за мною схоче йти.
Марш.
Входить Монтгомері з в і й х; ь к =о м.
Глостер А це сер Джон Монтгомері, мій брате,
Наш вірний друг,, якщо не помиляюсь.
Едвард Привгт,, сер Джон! Чою це з військом ти?
Монтгомері Допомогти Едварду в скрутний час,
Як чесному підданцеві належить.
Едвард Спасибі, друже. Правда, ми забули
Права на трон і нині вимагаєм
Лиш герцогства, а решту дасть господь.
Монтгомері Тоді прощайте — залишаю вас:
Не герцогу служу, а королю.
Бий в барабан! Рушаємо назад.
Починається марш.
, Едвард Стривай, сер Джон, ми разом обміркусм,
Як нам певніш корону повернути.
Монтгомері Про що тут міркувать? Я так скажу:
Не проголосите себе монархом —
Лишу напризволяще вас, піду
Й тих заверну, що йдуть на поміч вам.
Навіщо бій, як вам не до вінця?
Глостер Навіщо, брате, ця сором'язливість?
Едвард Зміцнівши, вимагатимем свого,
А поки що мудріш мету ховати.
Гастінгс Геть мудрощі тонкі! У зброї сила.
Глостер Безстрашний дух сягне корони швидше.
Вас, брате, проголосим королем;
Чутки про це вам друзів принесуть.
Едвард Ну що ж, га-разд; у мене всі права,
А Генріх тільки захопив корону.
Монтгомері Я чую голос владаря мого,
Тож за Едварда битимусь тепер.
Гастінгс Лунай, сурмо! Едварда проголосим!
Солдате, проголошення читай,
(Дає папір солдатові)
Ф-апфари.
Солдат: "Ми, Едвард Четвертий, з ласки божої король Ан-
глії і Франції, володар Ірландії тощо..."
Монтгомері Хто проти прав Едвардових, мерщій
До мене хай виходить на двобій.
(Кидає додолу рукавицю)
Всі Хай живе король Едвард Четвертий!
Едвард Тобі, Монтгомері, і всім спасибі.
Як пощастить, за доброту віддячу.
Ту/г, в Йорку, перебудемо цю ніч,
А як сяйлива сонця колісниця
Над обрій виїде, тоді рушаймо
Зустріть Уоріка із товариством.
Адже відомо, Генріх не вояк.
Ох, норовливий КларенсбІ Не личить
Цуратись брата й Генріху годити!
Ну що ж, ¥оріка й тебе зустрінем.
Вперед, солдати! Славна це нагода.
Вас перемога жде й винагорода.
Виходять,
СЦЕНА 8 '
Лондон. Кімната в палаці єпископа Лондонського.
Фанфари.
Входять король Генріх, Уорік, Монтег'ю, Ексетер та Окс-
форд.
Уорік Як бути? Задерикуватих німців,
Тупих голландців з Бельгії привів
Едвард, безпечно море перепливши.
Тепер навалою іде на Лондон,
До нього пристає непевний люд.
Оксфорд Зберімо військо й виженім його.
Кларенс Малий вогонь неважко загасити,
А розгориться — ріки не заллють.
Уорік В Уорікшірі маю вірних друзів,
Хоч миролюбних, та стійких в бою;
Зберу їх. Кларенсе, ти поспіши
В Кент, Сеффолк, Норфолк; приведеш звідтіль
Дворян і рицарів. Ти ж, Монтег'ю,
У Бекінгем, Нортгемптон, Лестершір
Поїдеш; знайдеш, брате, там людей,
Які охоче підуть за тобою.
Хоробрий Оксфорде, ти в Оксфордшірі
Улюбленець, тож друзів скличеш там.
А владар серед вірних городян,
Як острів наш в оточенні морів,
Немов Діана скромна в колі німф,
У Лондоні чекатиме на нас.
Ніяких заперечень, лорди. В путь!
Владарю, прощавайте!
Генріх Прощай, мій Гекторе, надіє Трої.
Кларенс В знак вірності цілую руку вам.
Генріх Хай, вірний Кларенсе, тобі щастить!
Монтег'ю Владарю, буде все гаразд. Прощайте!
Оксфорд
(цілуючи Генріхові руку)
Так я скріпляю вірність. Прощавайте.
Генріх Шановний Оксфорде, й ти, Монтег'ю,
Знов побажаю щастя вам усім.
Уорік Мілорди, зустріч в Ковентрі. Прощайте!
Виходять усі, крім короля Генріха й Ексетера.
Генріх Я поки що лишуся тут, в палаці.
Що скажете, кузене Ексетер?
Гадаю, не спроможеться Едвард
Із нашим військом у бою зітнутись.
Ексетер Коли б хоч інших він не спокусив!
Генріх Цього не страшно: славлюсь доброчинством)
Я завжди прислухався до прохань,
Не зволікаючи, задовольняв їх,
І рани людські жалістю зціляв,
І лагідністю зменшував печаль,
І ласкою сушив потоки сліз;
Не прагнув я чужих багатств, підданців
Не обкладав податками тяжкими,
Не мстився їм, хоч хибили не раз,-
Чого ж любити їм Едварда більше?
Ні, Ексетере, за добро віддячать!
Як прихистить могутній лев ягня,
То не відступиться воно від нього.
Вигуки за сценою: "Ланкастер! Ланкастер!"
Ексетер Владарю, чуєте? Що там за галас?
Входять король Едвард і Глостер із солдатами.
Едвард Хапайте Генріха і геть ведіть,
Знов королем проголосіть мене.
Ти — джерело малих струмків; їх плин
Спиню, і всі моє поглине море,
Свої примножить води. Говорити
Йому не варто. В Тауер негайно!
Кілька солдатів із королем Генріхом та Ексетером виходять.
Час, лорди, нам у Ковентрі тепер —
Туди подавсь Уорік гордовитий.
Нам щедро сяє сонце; згаєм час —
Зима позбавить косовиці нас.
Глостер Зненацька схопим зрадника лихого,
Скоріше, поки війська не стягнув.
Вояцтво мужнє, в Ковентрі мерщій!
Виходять.