Роздивившись малюнок, Тешумай пронизливо верескнула й вчепилася у прибульця. Решта шестеро жінок теж накинулися на нього і, поваливши, всілися зверху вряд, тоді як мати Теффі скубла його за чуприну.
— Немає сумніву, — голосила вона, — що цей душогуб порішив мого Тегумая, так налякавши сердешну Теффі, аж у неї волосся встало дибки; однак цього йому виявилося замало, й він приніс страхітливий рисунок із власним злодіянням. Гляньте!
Тешумай Тевіндроу простягнула малюнок своїм подругам ери неоліту, які невідступно сиділи на зайді.[66]
— Ось Тегумай зі зламаною рукою; ось спис, який пронизав його спину; ось чоловік, що збирається метнути спис; ось інший метає спис із печери, а ось ціла зграя бузувірів (взагалі-то, це були бобри Теффі, але вони більше нагадували людей) женеться за моїм благовірним. Господи, який жах!
— Справді, жах! — зойкнули жіночки і вимазали голову невідомого багнюкою, чим вельми його здивували, й ударили в гучні племінні тамтами, скликаючи всіх вождів племені тегумай із їхніми сотниками та десятниками, різнобарвними представниками знаті, а також чаклунами, ворожбитами, шаманами й заклинателями та іншими, не менш поважаними, особами. Після проведеного поспіхом віче ухвалили одностайне рішення, що перш ніж зловмисника обезголовлять, той має негайно відвести присутніх до річки й показати, де схована бідолашна Теффі.
Між тим нещасному, хоч і теварійцю, таки урвався терпець. Йому заляпали волосся грязюкою, на ньому довго сиділи шестеро доволі вгодованих тітоньок, його вовтузили по випуклому камінню, гамселили й дубасили, аж дух перехопило; і хай він ні бельмеса не петрав тутешньої говірки, та здогадався, що вислухане ним було зовсім не з лексикону[67] істинних леді. Проте незнайомець мовчав, поки не зібрались усі члени племені, а тоді повів їх на берег ріки Вагай, де вони виявили неушкоджену Теффі, яка плела вінки з маргариток, і Тегумая, що ретельно вицілював полагодженим остенем дрібного коропа.
— О, ти швидко обернувся! — зраділа дівчинка. — А навіщо з тобою стільки народу? Таточку, дорогесенький, ось мій сюрприз. Ти здивований, татусю?
— Ще й як, — ошелешено почухав потилицю Тегумай. — Ну, все, накрилася на сьогодні моя риболовля. Але чому, золотцю, сюди з'явилось у повному складі наше рідне плем'я?
Загальне видовисько юрби справді вражало. Попереду ступали Тешумай та її подруги, міцно тримаючи незнайомця з вимазаним багнюкою волоссям (хоча він і був теварійцем). За ним ішли верховний вождь, його заступник, радники й помічники (усі озброєні до зубів), далі — сотники та десятники зі своїми сотнями і десятками (усі обчіпляні зброєю), потім — чаклуни, ворожбити, шамани й заклинателі (теж не беззбройні), а завершували процесію вишикувані точно за ієрархією[68] решта представників племені, від власників чотирьох печер (по одній на кожну пору року), особистих табунів північних оленів і двох кошів для вилову лосося до менш заможних хазяїв, а також наймитів, які мають половинчасте право на половину ведмежої шкури зимовими ночами та сидяче місце на відстані семи ярдів від багаття, і рабів, які можуть беззаперечно претендувати лише на довічне користування земельним наділом, та й то після смерті (правда, чудово сказано, мої любі?). Усі вони були тут, неймовірно галасуючи, і розлякали всю рибу на відстані десяти миль за течією, та десяти миль — проти неї, тож Тегумай уїдливо подякував їм за це вишуканою неолітичною промовою.
У свою чергу, Тешумай Тевіндроу збігла униз до Теффі й почала гарячково цілувати й обіймати її, а вождь, натомість, ухопивши невдачливого рибалку за пір'їни на маківці, став щосили його трясти.
— Пояснюй! Пояснюй! Пояснюй! — кричало плем'я.
— О Господи! — пручався бідаха. — Облиш у спокої моє пір'я. Невже людина не може зламати власного остеня без того, щоб усе селище припхалося до неї? Ви надто безцеремонні людці.
— І після всього цього ви, схоже, не принесли таткового багра з чорною рукояткою! — неприховано обурилася дівчинка. — І що ви робите з моїм симпатичним незнайомим дядечком?
А симпатичного незнайомого дядечка лупцювали по двоє, по троє, ба, навіть удесятьох, аж його очі ледь не вилазили з орбіт. Він же, задихаючись, тільки жадібно хапав ротом повітря й безперестану вказував пальцем на Теффі.
— Де ті поганці, які проштрикнули тебе списами, любий? — заламуючи руки, спитала Тешумай.
— За весь ранок тут не було нікого, — знизав плечима Тегумай, — крім цього сіроми, що ви його збираєтеся придушити. Ви що, подуріли чи блекоти об'їлися, одно племінники?
— Він приніс страхітливий малюнок, — нахмурив чоло верховний вождь, — де тебе пронизано списами.
— Е-е, — густо почервоніла Теффі, — мабуть, мені варто зауважити, що це я дала йому малюнок.
— Ти?! — збентежено видихнуло все плем'я. — Маленька-пустунка-яку-потрібно-відшльопати! Ти!!!
— Боюся, пампушечко, що ми вскочили в невеличку халепу, — шепнув Тегумай, обнявши рукою дочку, і та вмить відчула себе надійно захищеною.
— Поясни! Поясни! Поясни! — збуджено підстрибував на одній нозі очільник племені.
— Я хотіла, щоб незнайомець приніс татів остень, тому й намалювала його, — невинно кліпнувши, сказала Теффі. — І було їх там не багато, а всього один, зображений тричі, щоб уже напевне. Я не винна, що здається, ніби він влучив татусю в голову; просто на березовій корі не вистачило місця; а те, що мамця назвала бузувірами, — це мої бобри. Я намалювала їх, аби показати чужакові дорогу через болото; і ще я намалювала матусю, яка стоїть біля печери, радіючи, що прийшов той напрочуд симпатичний дядечко. А ви, як на мене, найбільш безмозкі люди в усьому світі. Він такий милий. З якого дива його волосся заляпане багнюкою?! Мерщій змийте!
Від почутого усі надовго втратили дар мови, доки вождь першим не вибухнув гомеричним реготом; за ним хихикнув бранець (який, принаймні, був теварійцем), далі засміявся Тегумай, поки не впав долілиць на берег, а невдовзі веселилося вже все плем'я. Незворушний спокій зберігали лише Тешумай та всі жінки епохи неоліту, котрі з крижаним виразом на обличчях невпинно нагороджували всю чоловічу половину дошкульними епітетами, і слово "бевзь" серед них було ще не найгіршим.