С. 135.
"Хмельницький, не нападаючи на них, звелів виставити супроти них біле хрещате знамено з гаслом: "Мир християнству".— Ця розповідь є глухим відгомоном справжніх подій. Коли 2 травня флотилія досягла Кам’яного Затону, серед реєстровців спалахнув бунт. Один з козаків схопив корогву й закликав товариство організувати чорну раду. Промова Хмельницького, на наш погляд, була складена автором з таких міркувань. По-перше, письменник уважав її важливою за своїм історичним змістом, а по-друге, ввів її як літературний засіб з метою пожвавлення оповіді та для розкриття думок і намірів дійових осіб. У словах Богдана відчувається і повага полководця до простих козаків, яких він називає "братами" та "друзями", і чітке уявлення про воїнську честь та честь Батьківщини, і мудрість політика. Та понад усе вражають вони недвозначно вираженою ідеєю необхідності боротьби за національну незалежність "Отчизни своєї".
С. 136.
<*... кинувся він стрімголов у ріку і втопився..." — Одна з наявних у сучасній науці версій стверджує факт страти угодовських старшин за судовим вироком, тоді як інша говорить про розправу над ними під час повстання.
"...проголошений і затверджений був од них гетьманом малоросійським жовтня 1-го дня року 1647-го..." — На сьогодні наука не в змозі відповісти на питання, коли саме і за яких обставин сталося обрання Б. Хмельницького гетьманом.
"...послуги гетьманів Гулака і Півторакожуха..." — Див. примітки до с. 130—131 про цих гетьманів.
С. 137.
"Хан Іслам-Гірей, подякувавши Хмельницькому. .. відмовився, одначе, від союзу його з ним і з Малоросією..." — Хмельницький вирішив шукати допомоги у кримського хана іце в січні 1648 р. У "Історії русів" же переговори з Іслам-Гіреєм розпочалися тільки після перших успіхів козацької зброї. Тому загони Тугайбея не беруть участі в битві під Жовтими Водами, щоб не ділити разом з українцями славу перемоги над поляками.
"...перебував... при дворі ханському в характері міністра".— Тиміш Хмельницький не перебував при ханському дворі в Бахчисараї в якості міністра, а проживав там як заручник.
"І таким всім жодної кривди не вчинено..." — Намагаючись підкреслити законний характер дій української сторони та дисциплінованість козацького війська, письменник уникає згадок про масовий характер жорстокої розправи повсталого народу над польськими та єврейськими гнобителями. Це ж стосується і православної шляхти, котра або загинула від рук народних месників, або переховувалася по монастирях чи врятувалася втечею на захід. Князь Вишневецький разом зі своїм кількатисячним військом був вимушений збройною рукою пробиватися через охоплені повстанням терени на Волинь, нещадно розправляючись нри цьому з українцями.
С. 138.
"Гетьман Потоцький повів одразу атаку..." (битва під Жовтими Водами).— Хоч за допомогою численних подробиць автор прагне створити ілюзію достовірності, проте викладені ним опера-тивно-тактичні характеристики бою не відповідають дійсності.
"...перекололи ними поляків понад дванадцять тисяч..." — Польські втрати перебільшені, оскільки вороже військо нараховувало 6000 воїнів (за іншими даними, 4,5 тис. вершників і 3,5 тис. обозних і слуг).
"... убиті сенаторські діти: ІПембек..." — Королівський комісар Я. Шемберк був поранений у бою і потрапив у полон.
С. 139.
"Битва ця відбувалася квітня 8-го..." — Жовтоводська битва відбулася 5—6 травня 1648 р.
"...гетьмана їхнього Потоцького вислав як новий дарунок ханові кримському..." — Насправді до полону потрапив не коронний гетьман Микола Потоцький, а його син Стефан, котрий незабаром помер від ран.
"...писаря генерального Максима Кривоноса..." — Максим Кривоніс ніколи не був генеральним писарем. У 1648 р. він командував Черкаським полком.
"Гетьман... поспішив з військами... до міста Кам’янця-Подільського..." — Оповідання про здобуття Кам’янець-Подільської фортеці та розгром польської армії повністю вигадане автором.
С. 140.
"...обозний генеральний Носач..." — У 1648 р. Тимофій Носач ще не був генеральним обозним, а обіймав посаду брацлавського полковника.
"...полковник Дорошенко..." — Мова йде про Івана Михайловича Дорошенка.
"...князівство Острозьке..." — У середині
XVII ст. таке удільне князівство не існувало.
Лукаш Шаблюка, Родак, Остап Нестелій, Буйніс і Кіндрат Худорбай — вигадані персонажі.
Федір Богун — справжнє ім’я Богуна Іван.
"Полковники охочекомонні Яків Гладкий..." — Миргородським полком керував Матвій Гладкий. Загалом інформація про діяльність козацьких загонів, за окремими винятками, носить умовний характер.
"... спинився під містом Білою Церквою і звідтіль 28 травня розіслав у Малоросію прокламацію свою, або універсал..." — Білоцерківський універсал зараховують до числа сумнівних документів, які за своїм змістом, однак, не суперечать іншим листам гетьмана.' В оригіналі подібні універсали не збереглися. Цей універсал у 20-х рр. XVIII ст. літературно опрацював Самійло Величко. Його списки знаходимо у творах С. Лукомського, А. Танського, О. Рігельмана, "Історії русів" тощо.
С. 145.
"...гетьман польський Калиновський... зібрав нову армію з польських та литовських військ..." — Польний гетьман Мартин Калиновський потрапив у полон ще під Корсунем 16.05.
1648 р. і був викуплений з кримської неволі в березні 1650 р.
С. 149.
"...під командою гетьманів Калиновського, Чарнецького і генерала О еолійського..." — Польською армією командували троє регіментарів: Домінік Заславський, Олександр Конєцпольський і Микола Остророг.
"...се було 6 серпня 1648 року..." — Пиля-вецька битва відбулася 11—13 вересня 1648 р.
"Бій почався з обох сторін жорстокий і вбивчий" (битва під Пилявцями).— Автор дає детальний, розгорнутий художній опис, сподіваючись зацікавити читача захоплюючими подіями й переконати його у військовій майстерності українців. Однак, з точки зору відтворення реального ходу бойових дій, ця інформація ніяк не може задовольнити сучасного історика.
"...послав Хмельницький... подання своє наступного змісту..." — Послання створене автором "Історії русів". При цьому автор дотримується правил літературного етикету другої половини XVIII ст.