Ледве завершив Хмельницький слово своє, постало заворушення у війську і зчинився гамір, яко дух бурхливий; всі стали кидати зброю і волати: "Готові вмерти за Вітчизну і віру православну! Повелівай нами, Хмельницький, повелівай і провадь нас, куди честь і обов’язок наш кличуть. Помстимось за мучеників наших і за паплюження віри нашої або помремо зі славою! Хай не побачимо більше ганьби нашої, не почуємо стогону потомства нашого! Одне нас тепер непокоїть лише, що ми клялися перед Богом і вчинили присягу на Євангелії про вірне послушенство Ба-рабашеві, сьому ворогові Вітчизни і зрадникові нашому!"
"Вимушені клятви непосутні,— відповів Хмельницький,— і Бог всевидящий оберне їх на голову того, хто їх примушував і закликав ім’я його всує. Закони божественні, природні і громадські завше такі клятви скасовують; і ви од них вільні; а більше всіх присяг ви зобов’язані своїй Вітчизні — самою природою; і вірі святій, символом її, що ви його сповідаєте. Про це змагайтесь і за це обстоюйте, а понад сі жертви нічого від вас не потребується".
Козаки, втішені речами Хмельницького, кинулись шукати Барабаша, аби віддати його на суд війська, і знайшли його, схованого в одному байдаку; але як виведений був з байдака на берег, вирвавшись з рук козацьких, кинувся він стрімголов у ріку і втопився; а козаки тоді загукали: "І загинув нечестивий! Нехай же загине і пам’ять його з шумом!"
мельницький, об’єднавши Барабашеві війська зі своїми, проголошений і затверджений був од них гетьманом малоросійським жовтня 1-го дня року 1647-го, і першою турботою його було поновити і влаштувати полки реєстрові на давній основі за планами гетьмана Ружинського і розставити їх на кантонір-квар-тири в Черкасах, Чигирині та Умані з їх округами, звідкіль поляки та жиди заздалегідь повтікали до границь польських; а в полки малоросійські щоденно приходили нові війська з Малоросії, і тут вони формувалися і озброювалися. А тим часом гетьман Хмельницький відправив полонених урядників польських і самого їхнього гетьмана Потоцького в Крим до хана Іслам-Гірея, даруючи їх ханові для одержання надійного і вигідного за них викупу. Просив він притому хана про укладення з ним союзу супроти поляків, нагадуючи про колишні союзи і послуги гетьманів Гулака і Півто-ракожуха з військами малоросійськими, для Криму зроблені, і пояснюючи, поміж іншим, що нітрохи поляків та військ їхніх не боїться, а лише небезпечні для нього самі їхні підкупи і підступство, якими вони багатьох гетьманів і старшин малоросійських зрадницьки до себе заманили і перемучили і нині тією самою зброєю загрожують діяти, оголосивши в народі значну суму червінців за його зраду і запроданство, котрі в пар-тизанствах та фракціях суть звичайні.
Хан Іслам-Гірей, подякувавши Хмельницькому за такий добрий дарунок, відмовився, одначе, від союзу його з ним і з Малоросією, виставляючи непоборними причинами тому мирне становище султана, його імператора, з Польщею і свару султанську з могутніми сусідніми державами європейськими і азіатськими, у яку і татарські війська неодмінно будуть за-діяні. А радив би Хмельницькому прийняти до себе за гвардію друга свого мурзу Тугайбея з його ордою числом в чотири тисячі; але й то під виглядом найму, на що сей мурза має виключне право або особливий привілей, а він за поведінку та вірність мурзи і за війська його ручається і відповідає, обіцяючи в усьому іншому бути безсумнівним Хмельницькому приятелем та опікуном, бо спробував не раз непостійність поляків і знає досконало підступний їхній характер, за що поклявся він собі бути вічним їм недругом. Хмельницький, бувши добрий політик в ділах міністерських, того тільки і прагнув, аби звідати помисли ханські стосовно поляків, а кореспонденція його з ним для того розпочата, щоб попередньо прихилити хана на свій бік, попереджуючи поляків, про котрих він знав, що не забудуть подарунками своїми та обіцянками прихилити хана на свій бік, щоб він, у разі потреби, зробив військами своїми диверсію в Малоросію. Отож, приставши Хмельницький на ханські пропозиції, послав у Крим сина свого Тимофія, аби уклав угоду з Тугайбеєм і перебував з таємними дорученнями при дворі ханському в характері міністра.
Гетьман Хмельницький, ратоборствуючи цілую зиму на поляків, послав на них загони військ своїх в усі поселення малоросійські, що лежали позаду його позицій, і очистив од них та од жидівства ту частину Малоросії по самий Київ і Канів. Тії із них, хто сторожив начальство і митниці, були винищені до ноги, а майно їхнє та озброєння відібрані на військо. Най-значніше ж шляхетство польське, себто їхні вельможі, як-от князь Вишневецький, Яблонський, воєвода Кисіль та багато інших, що мешкали в малоросійських містах та містечках, колишніх рангових гетьманських та старшинських, а опісля захоплених ними свавільно і привласнених собі навічно, за поданням начебто сенату і Речі Посполитої, якими вони цілковито володіли, а саме: в Лубнах, Золотоноші, Трахтемирові та інших, випроваджено з честю з городів оних, зваживши, що деякі з них були руської породи і навернулися за перших переслідувань до католицтва і по-ляцтва; а інші, бувши в чинах і на посадах малоросійських, управляли народом і посадами розсудливо і лагідно. І таким всім жодної кривди не вчинено, а лише за привласнення неправильним чином малоросійських маєтків стягнена з них контрибуція грішми, кіньми, військовим спорядженням та хлібом, і все те вжито на військо. Також і жидове, визнані народом у доброму поводженні і не вредними, а корисними у співжиттю, викупились ціною срібла та речами, для війська потрібними, і відпущені за границю без озлоблення.
а початку 1648 року мав Хмельницький готового при собі війська, добре озброєного, сорок три тисячі сімсот двадцять чоловік, і в тому числі реєстрових козаків 35 тисяч, охочекомонних, або волонтерів, 4900 та запорозьких козаків 3820 чоловік. З першого квітня того року, звідавши він, що коронний гетьман Павло Потоцький з численною польською армією, зібравшись під Кам’янцем Подільським, іде вниз рікою Дністром до Уманщини, виступив супроти нього з двадцятьма п’ятьма тисячами війська, залишивши решту в міцному становищі над рікою Буг резервним корпусом. І, йдучи вниз рікою Ягорликом, вислав проти армії польської декілька партій легких військ і наказав їм, нападаючи на авангард польський, відходити від нього скоропоспішно, вдаючи, що вони їх лякаються, і всі війська козацькі від того тікають до кордонів татарських. А тим часом повернувся Хмельницький з усім військом у степ до Жовтих Вод, де, укріпивши на узвишші обоз свій окопами та важкою артилерією і полишивши в ньому трохи піхоти з в’ючними кіньми, ви-лаштуваними натомість кінноти, заховався вночі осторонь обозу за очерети та балки тамтешні. Гетьман Потоцький з військами польськими, женучи перед собою загони Хмельницького, наткнувся на обоз козацький, за котрий загони того поховалися, і, замріявшись, що все од нього тікає і ховається, без певного розміркування та приготовления, не укріпивши навіть обозу свого, повів одразу атаку на табір козацький. Учинена з обох боків стрілянина з гармат та мушкетів вчинила чимало грому та тріскотняви, а дим, що з того піднявся, затьмарив обрій і покрив войов-ників. Хмельницький в той самий час з усім військом вийшов зі схованки, і, пройшовши обозами польськими до самого тилу їхніх військ, ударив на них з усією несподіваністю, і, зробивши перший, дуже поцільний постріл з гармат та мушкетів, напустився згодом списами. Поляки, щойно дізнавшись про напад ворога, почали на нього обертатися, але вже ним переможені і змішані були. Убивство вчинено жорстоке і повсюдне. Поляки, одстрілявшись на обоз козацький, не встигли зібратись з новими набоями, захищалися самими шаблями; та шаблі супроти списів — оборона вельми слабка, і козаки перекололи ними поляків понад дванадцять тисяч, а серед них убиті сенаторські діти Шембек і Сапіга і багато полковників та інших значних людей. Закінчилось тим, що вони розбіглися у великому безладді світ за очі, полишивши обоз свій зі всіма обладнаннями і запасами на здобич козаків. На погоні схоплено в полон чиновників польських сорок дев’ять чоловік, а серед них сам гетьман По-тоцький. Битва ця відбувалася квітня 8-го, в день суботній, і Хмельницький, відправивши на місці вдячний Богові молебень за таку славну над недругом звитягу, поховав мерців своїх і польських, а живих бранців польських і гетьмана їхнього Потоцького вислав як новий дарунок ханові кримському, від якого отримав вдячний адрес із запевненням про незмінну дружбу його до Хмельницького і до всієї нації малоро-. сійської і з обнадіюванням про готовність свою на їхню допомогу на випадок потреби і як скоро з’явиться до того можливість.