— Дивись і віруй!
І я побачив удалині тисячі храмів, схожих на той, у якому я щойно був, але прикрашених картинами й фресками; і з кожного линув божественний спів. Навколо церков метушилися тисячі людей, як мурахи в своєму мурашнику. Одні переносили книги, другі переписували манускрипти, треті давали милостині біднякам, майже всі щось читали або слухали проповідників. Посеред незліченних юрмищ здіймалися велетенські статуї, поставлені людьми. Від якогось джерела не менш яскравого, аніж сонце, струменіло фантастичне світло, і в його променях я прочитав на цоколях статуй: НАУКИ. ІСТОРІЯ. ЛІТЕРАТУРА.
Світло згасло, і я побачив біля себе ту саму дівчину, яка поступово повернулась у свою холодну оболонку, у свої мертвецькі лахи і знову перетворилася на стару бабу, її родич приніс трохи попелу, щоб вона підсипала його в грілку для ніг, бо погода була холодна; потім він засвітив тій, для якої колись сяяли тисячі свічок, тьмавого каганця, щоб уночі вона могла читати молитви.
— Більше ніхто не вірить!..— сказала вона.
Ось у якому жалюгідному стані побачив я найпрекраснішу, найграндіознішу, найправдивішу, найпліднішу в історії силу.
— Прокиньтеся, пане, вже замикають двері,— почув я хрипкий голос.
Обернувшись, я побачив потворне обличчя церковного служника, який роздавав святу воду, він торсав мене за плече. Собор уже весь закутався в сутінь, наче людина — в плащ.
"Вірити — це жити! — сказав я сам собі.— Нещодавно на моїх очах поховали Монархію. Треба рятувати Церкву!"
Париж, лютий 1831 р.
====================
Примітки
склав Дмитро Наливайко
Написане на початку 30-х рр., це оповідання вийшло в світ 1831 р. в першому виданні "Філософських романів і оповідань". У 1836 р. Бальзак включив його у "Філософські етюди". В першому виданні "Людської комедії" воно ввійшло до першого тому "Філософських етюдів", опублікованого в 1845 р.
В основу оповідання покладено біблійну притчу, і воно має чітко виражену притчеву організацію та змістову універсальність. Добро і зло, чесноти і пороки в ньому унаочнено розмежовані, причому моральні полюси художнього простору цілком збігаються з полюсами соціальними. Світ багатства й знатності — це водночас світ егоїзму й аморальності, з бідністю і простотою поєднуються доброта, людяність, віра. Люди, що опинилися на паромі в бурю, представляють різні класи й соціальні групи, а всі вони разом символізують суспільство, його контрасти і його структуру. З характерною для притчі прямолінійністю виражена в оповіданні дидактична ідея. Як і біблійні пророки, Бальзак рішуче стає на бік бідних та смиренних і не без патетики осуджує багатих та знатних.
Наявна в оповіданні й специфічна для циклу філософсько-наукова ідея, в наміри письменника входило також показати дійову силу віри та душевного настрою людини.
1. Деборд-Вальмор Марселіна (1785-1859) — французька поетеса доби романтизму. Бальзак був з нею у дружбі й високо цінував її поезію.
2. Острів Кадзант — нині цей острів не існує, в середині XVIII ст. його розмило море.
3. Ленні володіння — на Заході в часи феодалізму лен — земля і прибутки від неї, які васал одержував за службу у сюзерена; ленні володіння успадковувалися.