ЧАСТИНА ПЕРША. ХЛОПЧИК З РУЧКОЮ
Діти дивний народ, вони сняться і ввижаються. Перед Різдвом я зустрічав на вулиці, на відомому розі, одного хлопчика, не більше семи років. У страшний мороз він був одягнений майже по-літньому, але шия у нього була обв'язана якимось мотлохом, – значить його все ж хтось одягав, посилаючи. Він ходив "з рукою"; це технічний термін, значить – просити милостиню. Термін вигадали самі ці хлопчики. Таких, як він, безліч, вони крутяться на дорозі і завивають щось завчене; але цей не завивав і говорив якось невинно і незвично і довірливо дивився мені в очі, – мабуть, лише починав просити. На розпитування мої він повідомив, що у нього сестра, сидить без роботи, хвора; може, і правда, але тільки я дізнався потім, що цих хлопчаків тьма-тьмуща: їх висилають "з ручкою" хоча б в найстрашніший мороз, і якщо нічого не наберуть, то напевно їх чекають побої. Набравши копійок, хлопчик повертається з червоними, закляклими руками в який-небудь підвал, де пиячить якась зграя Халатников, з тих самих, які, "застрайкували на фабриці проти неділі в суботу, повертаються знову на роботу не раніше як в середу ввечері" . Там, в підвалах, пиячать з ними їх голодні і биті дружини, тут же пищать голодні грудні їхні діти. Горілка, і бруд, і розпуста, але головне, горілка. З набраними копійками хлопчиська відразу ж посилають в шинок, і він приносить ще вина. У забаву і йому іноді наллють в рот горілки і регочуть, коли він, з важким диханням, впаде ледь без пам'яті на підлогу,
… І в рот мені горілку погану
Безжально вливав …
Коли він підросте, його скоріше збувають кудись на фабрику, але все, що він заробить, він знову зобов'язаний приносити до Халатников, а ті знову пропивають. Але вже й до фабрики ці діти стають досконалими злочинцями. Вони бродять по місту і знають такі місця в різних підвалах, в які можна пролізти і де можна переночувати непомітно. Один з них ночував кілька ночей поспіль у одного двірника в якомусь кошику, і той його так і не помічав.
Крадіжка переростає в пристрасть навіть у восьмирічних дітей, іноді навіть без всякої свідомості про злочинність вчинку. Під кінець переносять все – голод, холод, побої, – тільки за одне, за свободу, і тікають від своїх Халатников жебракувати вже для себе. Це дика істота, яка не розуміє іноді нічого, ні де живе, ні якої нації, чи є бог, чи є государ; навіть такі кажуть про них речі, що неймовірно чути, і, одначе, все факти.
ЧАСТИНА ДРУГА. ХЛОПЧИК У ХРИСТА НА ЯЛИНЦІ
Але я романіст, і, здається, одну "історію" сам склав. Чому я пишу: "здається", адже я сам знаю напевно, що склав, але мені все ввижається, що це десь і колись сталося, саме це сталося якраз напередодні Різдва, в якомусь величезному місті і в жахливий мороз.
Ввижається мені, був в підвалі хлопчик, але ще дуже маленький, років шести або навіть менше. Цей хлопчик прокинувся вранці в сирому і холодному підвалі. Одягнений він був у якійсь халатик і тремтів. Дихання його вилітало білою парою, і він, сидячи в кутку на скрині, від нудьги навмисне пускав цей пар з рота і бавився, дивлячись, як він вилітає. Але йому дуже хотілося їсти. Він кілька разів з ранку підходив до нар, де на тонкій, як млинець, підстилці і на якомусь вузлі під головою замість подушки лежала його хвора мати. Як вона тут опинилася? Напевно, приїхала з своїм хлопчиком з чужого міста і раптом захворіла. Господиню забрали ще два дні тому в поліцію; мешканці розбрелися, справа святкова, а залишився один Халатников, який вже цілу добу лежав п'яний, не дочекавшись і свята. В іншому кутку кімнати стогнала від ревматизму якась восьмидесятилітня старенька, що жила колись в няньках, а тепер помирала самотньо, охаючи, бурчачи і бурмочучи на хлопчика, так що він вже став боятися підходити до її кутка близько. Напитися він десь дістав в сінях, але скоринки ніде не знайшов і раз в десятий вже підходив розбудити свою маму. Моторошно стало йому, нарешті, в темряві: давно вже почався вечір, а вогню не запалювали. Обмацавши обличчя мами, він здивувався, що вона зовсім не рухається і стала така ж холодна, як стіна.
"Дуже вже тут холодно", – подумав він, постояв трохи, несвідомо забувши свою руку на плечі небіжчиці, потім дихнув на свої пальчики, щоб відігріти їх, і раптом, намацав на нарах свій картуз, потихеньку, навпомацки, пішов з підвалу. Він ще б і раніше пішов, та все боявся вгорі, на сходах, великої собаки, яка вила весь день біля сусідських дверей. Але собаки вже не було, і він раптом вийшов на вулицю.
Господи, яке місто! Ніколи ще він не бачив нічого такого. Там, звідки він приїхав, ночами такий чорний морок, один ліхтар на всю вулицю. Дерев'яні низенькі будиночки замикаються віконницями; на вулиці, трохи смеркне – нікого, всі зачиняються по домівках, і тільки завивають цілі зграї собак, сотні і тисячі їх, виють і гавкають всю ніч. Але там було тепло і йому давали їсти, а тут – господи, якби поїсти! І який тут стукіт і грім, яке світло і люди, коні і карети, і мороз, мороз! Мерзлий пар йде від загнаних коней; крізь пухкий сніг дзвенять об каміння підкови, і всі так штовхаються, і, господи, так хочеться поїсти, хоч би шматочок чогось, і так боляче стало раптом пальчикам. Повз пройшов охоронець порядку і відвернувся, щоб не помітити хлопчика.
Ось і знову вулиця, – ох яка широка! Ось тут так розчавлять напевно; як вони всі кричать, біжать і їдуть, а світла-то, світла-то! А це що? Ой, яке велике скло, а за склом кімната, а в кімнаті дерево до стелі; це ялинка, а на ялинці скільки вогнів, скільки золотих папірців і яблук, а кругом тут же лялечки, маленькі конячки; а по кімнаті бігають діти, ошатні, чистенькі, сміються і грають, і їдять, і п'ють щось. Ось ця дівчинка почала з хлопчиком танцювати, яка гарненька дівчинка! Ось і музику, крізь скло чутно. Дивиться хлопчик, дивится, вже й сміється, а у нього болять вже пальчики і на ніжках, а на руках стали зовсім червоні, вже не згинаються і боляче поворухнути. І раптом згадав хлопчик про те, що у нього так болять пальчики, заплакав і побіг далі, і ось знову бачить він крізь інше скло кімнату, знову там дерева, але на столах пироги, всякі – мигдальні, червоні, жовті, і сидять там чотири багаті барині, а хто прийде, вони тому дають пироги, а відчиняються двері щохвилини, входить до них з вулиці багато панів. Підкрався хлопчик, відчинив раптом двері і ввійшов.