Запінений Іуда
захекався...Од пін
йому біліють груди...
Упав, не диха він...
І довго без зітхання
лежав, страшний, блідий...
Пекельного страждання
загусла кров з-під вій...
Марія
Спіймай мене!
Як пташка,
вона поміж дерев
біжить... Хтось диха тяжко.
І раптом дикий рев
мов розірвав тумани
блаженства й дивних мрій...
Марія
Іуда?
Іуда
Я, кохана,
безсмертний друже мій!
Марія
Не друг тобі й ніколи
не йти разом!
Поглянь!..
Од сяйва коло
над Сусовим чолом
все ближче, ближче, ближче
"Маріє!" — чути крик...
Стає все нижче, нижче
Іуда й раптом — зник...
Христос
Туди йому й дорога.
Та знаю, що мене
віддасть катам він. Бога
слуга він. Це жахне
створіння зради й блуду,
із янголів отих,
що полетять в нікуди
од наших сил святих...
Так буде, буде, люба!
Ми будемо удвох!..
Стоять. І губи — в губи...
І плаче з горя Бог,
дощем холодним плаче,
скупим, дрібним і злим...
"Пождіть!.. Я вам віддячу!.."
зітхає дальній грій...
X
Прийшов до учнів Христа
один.
"Де Йсус?" — прохально пита
він.
"Нащо тобі Йсус?" —
питає один...
(Голос — як храму дзвін...)
"Я теж, як і він,
Богів син".
"Син?"
"Я — з палестинських долин".
"А як тебе звать?"
"Одвіт даю".
(Входить Христос.)
Христос
Іудою.
І наче прорізало щось
між учнями Христа...
І їм здалось: Христа вуста
здригнулися чогось...
По кругу чаша золота
все ходить. Учні п'ють.
Мовчить Христос. Бліді вуста,
в очах страждання муть...
Іуда
Прийми мене в твою сім'ю.
Я буду — як твій брат.
Ти бачиш цю сльозу мою?!
Я, як і ти, — крилат.
Учні
Та крила в тебе щось не ті...
Вони — мов жала лютих ос...
З тобою в нас не 'дні путі...
"Ти — наш", — сказав Христос. —
"На, випий!"
Чашу золоту
дає рука Христа,
й Іуда (серце: тук, ту-ту)
в ній обмочив уста.
Щось тихо йокнуло в груді
у всіх чи, мо здалось...
І учні п'ють, бліді-бліді...
І мовчки п'є Христос...
Він п'є, а чаша вся сія,
мов з зоряних заграв...
"Це — кров, це — кров, це — кров моя..."
він тихо проказав.
І встав. І встали мовчки всі.
Сивіла ночі тьма...
І квіти плавали в росі...
Христос
Іуда де?
Учні
Нема.
XI
У залі злотній і дзвінкій
од холоду та блиску
первосвященик Анна з вій
сльозу змахнув і низько
в задумі голову схилив
і слухає Іуду.
Іуда
Він підійма народу гнів
до бурі... Стане слизько
скрізь од єврейської крові...
В нерівні кине він бої
народ Ізраїлю... "Святий?!" —
сказали всі. "Нічого!
Не кинуть же народ у гній
з-за одного святого!
Хай краще згине сам святий,
ніж весь народ — за нього.
Рим вимагає..."
Ну?
Іуда
Схопить
його! А де? Я знаю...
Іуди очі, наче мідь,
в них лють кипить безкрая...
Вхопив він бороду руду
у вузлувату руку:
"У Гефсиманському саду
він молиться і любить
гулять з одною..."
Анна
Хто вона?
Шепочуть Йуди губи
незрозуміле щось.
Іуда
Одна...
Анна
Ім'я! Ім'я! Скажи ім'я!
Кохана чи дружина?
Іуда
Вона колишняя моя
Марія-Магдалина...
Його ти з ревнощів віддать
катам на муки хочеш?
Стоїть Іуда, ночі тать,
і смерті повні очі...
Іуда
Ні! З любові! Тридцять три
я срібники бажаю
за нього.
Анна
Чому тридцять три?..
Іуда
Йому ж бо стільки років.
За кожний рік його.
Анна
Бери!
Дзвін срібла рушить спокій...
Ах, то не срібло... Дзвонить кров
у жилах злих Іуди...
Анна
Дешева щось твоя любов...
Іуда
Я жить по нім не буду.
Я знаю це, я чую це...
Рве кашель рижі груди,
і волохатеє лице
аж труситься в Іуди...
Він — як горила... Мов угруз
в підлоги чорні плити...
Анна
О Боже правий, Боже мій,
як тяжко в світі жити!
Як тяжко смерті віддавать
святе дитя любові!..
Він — світло. Ми є ночі тать,
ми — тіні зимнокрові.
Та треба. Треба. Знаю я,
хоч і слуга Ваала.
Що меч над нами вже сія,
той меч не із металу,
а з того вічного вогню,
що пожене в безодні
нас у останньому бою,
хоч зверху ми сьогодні...
Та що є верх і що є низ?
Я знаю: верх є комунізм,
який гряде... Я чую...
Ваал! У скреготі заліз
під нами "низ" вирує.
Вони є верх, а ми є низ.
Помилуй мя, о Боже!
Іуда
Та хто ж є Бог? Ваал?!
Анна
Не він...
Іуда
Христос?!
Анна
Христос — син Божий!
Іуда
А хто ж є Бог? З яких висот
керує він живими?
Анна
Дурний, дурний...
Іуда
Хто ж Бог?
Анна
Народ.
Комуна — йому ім'я.
Іуда
Хто ж я?
Анна
Хто ти? Ти янгол тьми,
сліпий слуга Ваала.
Іуда
І я. Лиш не сліпий.
Іуда
Як темно мені стало.
О Анно, Анно!.. Де ти? Де?
Стоїть в саду Іуда...
Обличчя місяця бліде
немов летить в нікуди
І з ним — Іуда...
Іуда
(кричить)
О, рятуй!
Рятуй мене, Ваале!
Ваал
Іди! Його ти поцілуй...
Це — знак. І смерті жало
його протне.
Іуда
О, хто ти?
Ваал
Бог.
Іуда
А Анна зве Ваалом.
Я пітьми золотий чертог,
не знаю я земних тривог.
На троні, я на троні.
Іуда
Так ти не Бог?
Ваал
Я Бог, я — Бог.
Іуда
А янголи червоні?!
Ваал
Ні, чорні, чорні.
Іуда
Од журби
вони колись зчорніли...
а зараз крила в них...
Ваал
Раби!
Як сміли, о, як сміли
вони червоними стать знов!..
Іуда
їх залива Христова кров,
хоч він ще не розп'ятий.
Він каже, що несе любов,
що ж ми несем, о тату?
Ваал
Що? Що? Іди! Не пащекуй...
Іуда
Кричать... "Ісаія, лікуй!"
Ідуть... Летять їх хори —
о що це, що...
Ваал
Мотори...
їх легіони, їм нема
ні ліку, ані краю.
Іуда
Так хто ж вони? Хто ми?
Ваал
Ми — тьма.
Вони всі — адонаї.
А вітер в сурму: "Ду-ду-ду..."
Іуда
Куди ж ми?
Вітер
У нікуди!..
У Гефсиманському саду