мікрообссрваціи і психологічного аналізу. Тільки ті автори, що володіють відвагою і рідкісною витривалістю, можуть упродовж цілих років вибудовувати великі й складні твори, незважаючи на панівну моду. Відвага й витривалість у літературі, мабуть, цінніші навіть за саму красу". Коли так, тоді геть усі мік-рообсервації й копирсання в дупіі героя! Бо що знайдеш у Гришины душі того ранку, коли він довідується upo Котину зраду? Тисячі й мільйони кішок, які там шкребуться? Ллє як казав ще Данте в "Божественній комедії": "Нехай шкребеться, хто липіа-юватий". Або, як досить дотепио перекладеио ці слова у пас: "І хай свербить тому, хто чирку має!"
Не станемо заглиблюватися в душу Грпші Левепця пі в перший день його нещастя й горя, ні в наступні. Спробуємо звернути свої погляди на головне. А що головне? Труд, турботи й пересування — ось те, чим люди наповнюють свій час між народженням і смертю. Почувши од мами Сашки страшну новину, Гриша не став доїдати пиріжків з сиром, вискочив з хати, вхопив мотоцикл і помчав до своєї "Ниви", в якій вони з Педаном востанпє перевіряли кожен гвинтик, щоб вийти на жнива в найвищій готовності. Забути про все в труді, в турботах, у шаленій гонитві на мотоциклі!
Та коли домчав до механізаторського етапу, мало пе заревів од розпуки і вже справді ио-левиному. Під навісом, де всю зиму стояли їхні комбайни, порядкував Петро Безтурботний, стругалися столи, готувалося весілля, но Гришине, навіть не Самусеве — горо й ганьба їм обом і всілі механізаторам колгоспу! І це ж тільки подумати: Самусь сколотив усіх, вмовив вивести комбайни з-під навісу, і віп, Гриша, теж згодився, не заперечував...
Самусь уже вистукував свого "Колоса", прислухався до його великого дужого тіла, як лікар, що тулить вухо до грудей здоровенного сільського дядька. Грпша хотів підбігти до Самуся, крикнути йому все, що про нього думає, звинуватити навіть у тому, в чому той не може бути винний, але тут приїхав і Педан, який ще, мабуть, нічого не знав про Котю, і вони спокійно (ох, ох, якпй уже там спокій!) взялися за свій комбайн.
Самусь не витерпів і підійшов сам.
— Все правильно,— сплюнув собі нід ноги.— Ніхто ще не обдурював Самуся, а ці обдурили.
Гриша мовчав з иричии відомих. Педан мовчав, пам'ятаючи про свого півня й дев'яносто дві курки. Тому Самусеві довелося самому прокоментувати таку самокритичну заяву:
— Безтурботний підіслав Рекордпста, той випросив у мене павіс, я, тюхтій, згодився, а Безтурботного за Рекордсю не побачив і проґавив, що той з-під носа в нас викрав Котю.
Гриша мовчав далі, Педан теж. Чп знав уже все про Котю й Безтурботного, чп злість на Самуся за дев'яносто дві курки й півня пересилювала найгострішу цікавість? Ало ж ми умовилися пе заглиблюватися в психологію.
І — Значить, так,— не дуже переймаючись мовчанкою Гриші, спокійно розмірковував Самусь.— Я все це тут обдумав, і все правильно. Можемо з тобою, Гршнар, завести свої комбайни й змести к чортовій матері всі ці столи, прпстілки, які тут понаставляли Безтурботні. Л не хочеш, то підождемо, як збореться свайба, я договорюсь за півлітряку з шляховиками, візьму в пих грейдер, прибуду сюди верхи па техніці і — як собака язиком злиже всі ці Гулі! Все правильно?
— Не смій! — тихо промовив Грпша.— Ти тількп мені спробуй! Морду наб'ю!
— Ти? Мені?
— Я!
і — ■ Можна сміятися?
— Посмійся, посмійся! Л тількп по забудь, що я тобі сказав! |При всіх і паб'ю! І з комбайна, і з грейдера стягну на землю і наб'ю!
— Все правильно,— крізь зуби чвиркнув Самусь так, що долетіло майже до Грпші.— Тп хочега мене образптп. Але зпай, що ніхто ніколп не зміг образити Самуся. Пойняв? А в дурні пошилися ми вдвох.
І віп спокійно пішов до свого "Колоса". Исдап повчав. Пі співчуття, пі заспокоєнь, ні порад. Бо що слова? Те, що в чоловіка твориться в душі, само перетліє, перегорить, як силос,— і, дпвпсь, вийде якийсь продукт, може, й корисний. Педан при всій своїй видимій суворості був чоловік м'який, добрий і мудрий. Та не всі люди такі павіть у Веселоярську. Той же Іван Безтурботний, не вдовольнившись своєю таємничою, нез'ясованою перемогою над кращими весе.тоярівськпми механізаторами, вирішив експлуатувати до кінця щастя, яке звалилося на нього з неба, і одразу після урочистого акту в сільській Раді сів з Котею в Рскордпстового "Москвича" й став розвозити запрошення на весілля.
Запрошення було віддруковане иа бланку, все в квіточках, у стрічках — злитих у поцілункові голубів, щоправда, бракувало, але дві рукп в потиску прикрашали цей витвір районного поліграфічного генія, освячували текст, який гласив: "Катерина та Івап Безтурботні, які з доброї волі й великого кохання закладають нову радянську родипу, ласкаво просять Вас па своє весілля, що відбудеться..."
"З доброї волі й великого кохання"! Де ще, крім нашпх степів, могло виникнути таке вичерпне формулювання? І що могло вразити більше в само серце Гришу Левепця, аніж оце словосполучення? Тут негайно може виникнути запитання: а звідкп Гриша міг довідатися ще й про текст запрошення? Дуже просто: запрошення було вручене йому особисто... самою Котею! Пристрасті вже й по веселоярівські, а справді шекснірівські, бо змішалося грішне з праводпим, сміх із гріхом, журба з веселощами.
Перші запрошення вручені були молодожонами першим людям Веселоярська: товаришеві Зповобрать і всім присутнім на церемонії в сільраді, тоді голові колгоспу Зіньці Федорівні, секретареві нарторганізації Грпцьку Грицьковичу, головному агроному Лисичці, головному зоотехніку Дашупьці (ага!), головному бухгалтерові Левку Левковпчу, бригадирові механізаторів Безкоро-вайному, всім Щусям і всім Самусям, діду Левенцю і дідові Утюжку; між усіма цими чпслепннми рейсами "Москвич", ведений твердою рукою Рекордиста Іваповпча, заскакував кілька разів то до хати Гриші Левенця, то па ферму, але ні вдома, ні коло корів Котя ніяк не могла застати мами Сашки, так ніби жінка навмисне ховалася й не хотіла прийняти з рук зрадливої дівчини запрошення на весілля, подібно до того, як глава уряду, керуючись високими державними причинами, відмовляється прийняти вірчі грамоти від небажапого посла чуяїої країнп.