Безсмертний боже! Як він описує дружбу! Так яскраво змальовує ворону, прикрашену чужим пір’ям, як найлукавішого підлесника в личині друга, що його греки називають ‛ο κόλαξ (підлесник). Але наведу тобі слова нашого Плутарха: "Як монету, так і друга, слід випробувати раніше, ніж він буде потрібний, щоб пізнати його не після того, як ми постраждали. Треба мати досвід у пізнаванні підлесника, щоб не зазнати неприємностей. В противному разі ми опинимося у становищі тих, хто покуштувавши, нарешті, отруту, відчув, що вона смертельна...
Бо ми не схвалюємо як цих, так і тих, які вважають, що самими вчинками викривають себе ті підлесники, які поводяться ласкаво і приємно. Бо друг не повинен бути неприємним чи грубим, серйозність і суворість дружби не полягає в різкості поведінки, але сама її краса і серйозність по-247винні бути приємними і бажаними... Не тільки тому, хто нещасний.
Приємно бачити обличчя доброзичливої людини...
Але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи і чарівності його світлим сторонам, але й зменшує страждання. І бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить в дружбу".
Вже досить, мій Михайле! Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона сонце життя, то слід найбільше дбати, щоб не вважати нам вовка вівцею, скорпіона — раком, змію — ящіркою. Нема нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
Хіба я тобі не говорив раніше, що таких найбільше слід остерігатися. Жоден диявол ніколи не приносить лиха більше, ніж такі удавані друзі. Безперечно, я говорив тобі про них, щоб навчити тебе своїм досвідом. Я, найдорожчий, від багатьох таких постраждав! У зеленій траві я знаходив змію. О, якби у мене тоді був порадник! О книги, найкращі порадники! Найвірніші друзі! І надалі, мій Михайле, чекай від мене таких самих застережень, як друг від друга.
Бувай здоров і до мене, якщо можеш, зайди!
Твій Григорій Савич.
16
[Харків, місцевий] 8 листопада 1762 р. / 591 /
Χαι̃ρε, τρις А φίλε!
Ista dies summo Michaëli secra στρατηγω̃,
Iste ducum dux est angelus angelicum.
Si cognominis, о Michaël, tu natus es isti,
Angelice angelicum sis celebrato diem.
Angelus ille dei est, quisquis terrestria sprevit,
Qui evolat in coelos, angelus ille dei est.
Angelus ille dei est, qui carnis vincula rupit;
Qui purus vitiis, angelus ille dei est.
О utinam videam tempus, cum dixeris ista:
Quid mihi cum terra? Nil habet illa boni.
Σός γνήσιος φίλος Γρηγώριος ‛ο Σάββιν
[αψνβ] 1, nov[embris| 8.
А NB τρίς — ter, sis pro si vis; sic enim loquuntur latini: vide sis, id est, si vis [τρίς — три рази; sis замість si vis так говорять латиняни: vide sis, тобто si vis]. 248
Радій, тричі дорогий!
Це день верховного полководця Михайла;
Він вождь вождів і над ангелами ангел.
Якщо, о Михайле, споріднений з ним за ім’ям,
То по-ангельському відсвяткуй цей день.
Ангел божий той, хто нехтує земним;
Хто злітає до небес, той ангел божий;
Ангел божий є той, хто розриває кайдани плоті;
Хто чистий від пороків, той ангел божий.
О якби я побачив той час, коли б ти сказав так:
"Що мені до землі? В ній нема нічого доброго".
Твій справжній друг Григорій Савич.
8 листопада 1762 1.
17
[Харків, місцевий; 13 листопада 1762 р.] / 571 /
Gregorius Sabbin
Michaëli suo gaudium in domino precatur!
О vitae via dulcis, ubi bene conscia mens est!
Attica mella super nectar et ambrosiam!
Hinc hilaris vultus, spes vivida fronte relucet,
Hinc sunt perpetuo gaudia tanta piis.
Non spes in morbo, non ipsa in morte relinquit,
Imo et defunctis os hilarescit eis.
О Michaël, Michaël! culpa mihi disce vacare
A teneris, carus si cupis esse deo.
Heus extra te ipsum bona maxima quaerere noli:
Intra nos Christus σκη̃πτρα dei esse docet.
Scribendi occasionem dedit hodiernus dies του̃ ’εν ’αγίοις πατρός ‛ημω̃ν Ioannis Chrysostomi, cujus hanc auream sententiam mitto tibi munusculo: Ουδέν ‛μα̃ς ούτως ευφραίνειν οίωθεν А, ‛ως τό συνείδός καθαρόν καί ’ελπίδες ’αγαθαί. Nihil nos ita laetificare consuevit, quam conscientia pura et spes bonae.
Vale, carissime!
Григорій Савич
Бажає своєму Михайлові радуватися в господі!
О, солодкий шлях життя, коли совість чиста!
Тоді аттічний мед кращий за нектар і амброзію!
Тому веселе обличчя, і жива надія прикрашає чоло.
Тому в благочестивих завжди стільки радощів!
Надія їх не залишає ні під час хвороби, ні навіть у смерті.
A Est verbum anomalum post explicatur. [Це неправильне дієслово далі буде пояснене]. Прим. автора. 249
Навіть по смерті їхнє лице радісне,
О Михайле, Михайле! В юності будь безгрішним,
Якщо хочеш бути милим богові.
О, не шукай поза собою найвищих благ.
Христос учить, що царство боже в нас.
Нагоду до написання цього вірша дав сьогоднішній день во святих отця нашого Иоанна Златоуста; надсилаю тобі в подарунок такий його золотий вислів: Ουδέν ‛μα̃ς ούτως ευφραίνειν οίωθεν А, ‛ως τό συνείδός καθαρόν καί ’ελπίδες ’αγαθαί. — "Ніщо звичайно не приносить нам такої радості, як чиста совість і добрі сподівання".