Монфокон, репродукції античних статуй, монет, гем, всілякі міфологічні твори — все було переглянуте і порівняне. Але й цього було не досить. Чудесна графова пам'ять пригадувала всіх Мінерв на титульних гравюрах, віньєтках, які лиш могли де бути. Тому з бібліотеки мусили тягати все більше і більше книг, аж поки граф не опинився серед цілої купи книг. Нарешті, не пригадавши більше жодної Мінерви, він з реготом вигукнув:
— Йду в заклад, що тепер у цілій бібліотеці не знайдеться жодної Мінерви, і, мабуть, це вперше трапилось, що книгозбірня зовсім залишилась без своєї богині-по-кровительки.
Всіх вельми потішив цей жарт, а особливо заходився від реготу Ярно, який під'юджував графа, щоб той якомога більше діставав книг.
— Ну, а тепер,— сказав граф, звертаючись до Вільгельма,— головна річ ось у чому: про котру богиню ви думаєте, про Мінерву чи Палладу? Про богиню війни чи мистецтва?
— А чи не краще буде, ваша ясновельможність,— мовив на те Вільгельм,— не висловлюватись тут ясно, бо вона в міфології грає подвійну роль, то хай і в нас буде подвійної якості. Вона сповіщає про воїна, щоб заспокоїти народ, вона прославляє героя, звеличаючи його людяність, вона кладе край насильствам і знову поверне радість і спокій народові.
Баронеса, злякавшись, що Вільгельм може себе зрадити, швиденько покликала графининого кравця, щоб засягти його поради, як найкраще можна виготовити античне вбрання. Цей кравець, в маскарадних справах досвідчена людина, сказав, що це легко обладнати, а що мадам Меліна, незважаючи на свою вагітність, мала грати роль небесної діви, то йому й наказали зняти мірку з неї. Графиня тут же вказала, які вбрання з її гардероба можна для цього перекроїти, хоч і викликала цим незадоволення покоївок.
Баронеса знову дуже спритно відкликала Вільгельма набік і шепнула йому, що потурбувалась і про решту справи. Вона одразу послала до нього музиканта, котрий диригував графською капелою, щоб він скомпонував потрібні пісні та підшукав відповідні мелодії із свого музикального запасу. А далі все сталося, як бажалося: граф більше не запитував про п'єсу, а був зайнятий транспарантами, що в кінці п'єси повинні були вразити глядачів. Завдяки своїй винахідливості і кмітливості свого кондитера він справді-таки винайшов дуже гарну ілюмінацію. Бо під час своїх мандрівок бачив не мало таких урочистостей, привіз багато гравюр і малюнків і з великим смаком умів дати для цього відповідні вказівки.
Тим часом Вільгельм закінчив свою п'єсу, дав кожному роль, взявся за свою, а музикант, який також дуже добре тямив і в танцях, спорядив балет, і все йшло якнайкраще.
Одна тільки випикла несподівана притичина, що погрожувала вчинити прикру прогалину у виставі. Він сподівався зробити найбільший ефект Міньйониним танцем серед крашанок, але як же здивувався, коли дівчина з притаманною їй сухістю зовсім відмовилась танцювати, запевняючи, що більше ніколи не вийде на сцену. Він всіляко намагався її переконати і лише тоді дав годі, коли вона гірко заплакала і, впавши йому до ніг, заголосила:
— Таточку мій любий, покинь і ти сцену!
Він не звернув уваги на ці слова і став міркувати, як би по-іншому зробити п'єсу цікавою.
Філіна, яка мала грати роль селянки і в хороводі співати соло та декламувати вірші, аж не тямплася з радощів. А втім, їй і так було непогано; вона мала окрему кімнату, була завжди коло графпні, яку розважала різними витівками і за це діставала щодня якийсь подаруночок, їй пошили вбрання для п'єси, а що натура була в неї легко запозичлива, то вона швидко засвоїла від високих дам усе, що їй було потрібне, і тепер пишалась пристойністю манер та вмінням себе поводити. Маршалкова прихильність скорше зростала, ніж зменшувалась, офіцери до неї аж липли. Опинившись у такій багатій стихії, вона раптом задумала прикинутись цнотливою і вмить вельми спритно набрала вигляду поважної і неприступної дами. Холодна і хитра, вона за тиждень вивчила дошкульні місця всіх у домі, і коли б зуміла цим скористатись, то легко могла б на цьому збудувати своє щастя. Але й тут вона вжила своїх козирів лише для того, аби тільки повеселитись, пожартувати, а то й зухвальства допуститись там, де зпала, що їй не загрожує небезпека.
Ролі були вивчені, призначено генеральну репетицію п'єси, сам граф хотів бути на ній, і дружина його затурбувалась, як він її сприйме. Баронеса потаємно викликала Вільгельма, і, здавалося, що ближче підходив час, то більше вони потерпали, бо таки й було чого: від графо-вої ідеї в п'єсі не залишилось анічогісінько. Ярнові, що саме увійшов до них, воші теж звірилися у своїй таємниці. Він щиро зрадів і взявся допомагати дамам.
— Було б дуже погано, шановна пані,— сказав він,— коли б ви не запомоглися самі собі у цій справі, але, в кожному разі, я буду напоготові до ваших послуг.
Баронеса тоді розповіла, що вона вже познайомила графа з п'єсою, але тільки уривками, без усякої послідовності, отже, він підготовлений до кожної сцени зокрема і гадає, що п'єса в цілому збігається з його ідеєю.
— Я хочу,— сказала вона,— сьогодні ввечері на репетиції підсісти до нього і постараюсь розважити його. Кондитеру я вже сказала, щоб декорації зробив якнайкраще, але хай тільки випустить деякі дрібниці.
— Я знав один двір,— мовив Ярно,— де нам потрібна була допомога таких діяльних і розумних друзів, як ви. Якщо сьогодні ввечері вашого мистецтва буде замало, то лише кивніть мені, а я вже знатиму, як викликати графа, і не пущу його доти, поки не вийде Мінерва, а там па поміч прийде ілюмінація. Ось уже кілька днів, як я маю дещо сказати графові про його брата в перших, але все відкладав з деяких причин. Це справить йому розривку, щоправда, не з приємних.
Деякі справи не дали можливості графові бути на початку репетиції, а потім його розважала баронеса. Ярнова допомога була зовсім непотрібна. За різними вказівками, розпорядженнями, поправками граф зовсім забув про все це, а коли, нарешті, пані Меліна продекламувала в його дусі, а ілюмінація добре вдалася, то він залишився цілком задоволений. Лише тоді, коли все закінчилось і дійшло до гри, йому видалось, наче там щось не так, і він замисливсь над цим, чи справді п'єса поставлена за його задумом. Тут на подане гасло Ярно кинувся із своєї засідки. Вечір кінчався; звістка, що принц справді їде, підтвердилась; кілька разів виїжджали подивитись на авангард, що розташувався в околиці, в домі було повно метуїпні й гармидеру, і наші артисти, котрим не завжди як слід годили задавачливі слуги і про яких не вельми хто й згадував, мусили бавити час у старому палаці в чеканні та репетиціях.