Дніпропетровськ. З 1922 року там український театр.
Харків. Український театр має стале визнання з боку харківського радянського суспільства.
І то не тепер, коли вже український радянський театр, що називається р колодочки вбився, а з самого початку його праці в цих містах.
Щоправда, не зразу його визнали, не зразу на нього накинулись, спочатку придивлялися, вивчали, призвичаювались, але ніколи не сичали, ніколи не бойкотували.
Коли й сичав хто, то тільки чорносотеннорусотяпська наволоч, але вона сичала не тільки тому, що це був український театр, а сичала вона на все радянське.
Та вже й чорносотенне русотяпство сичати перестало, а "щиросвідомі" й досі бойкотують наші радянські театри, вони й досі ще шлють протести проти постави "Тараса Бульби" в оформленні найталановитішого, найнаціональнішого (в найкращім розумінні цього слова) нашого художника Анатоля Петрицького!?
Інший, запальний, сказав би з цього приводу:
— Ну, й часок, їдрі його наліво! Я цього не казатиму, бо зірвусь!
Я краще розкажу вам про славний город Одесу та про те, як любить вона Український державний драматичний театр. Тепер, значить, "за здравіє".
Формального й ідеологічного боку роботи Одеського державного театру я не торкатимусь: усі ми знаємо, що цими своїми сторонами він дорівнюється до кращих наших українських радянських театрів.
Вражає в Одесі щось інше, я б сказав, нове щось в історії українського театру.
Вражає та симпатія та любов з боку масового глядача, що завоював театр на протязі всього тільки трирічної своєї роботи в Одесі.
Коли ви сидите на виставі в Одеській держдрамі, ви почуваєте якийсь такий хороший, інтимний зв'язок глядача з коном.
Одеський глядач радіє з успіху театру, боліє з його невдач. Одеса називає Держдраму: Наш театр. І це "наш" говориться з любов'ю і з гордістю. Слово це я чув не раз і зовсім не в театрі.
— Були вже в Держдрамі? Ну, як вам наш театр?
І бачиш, що співбесідникові хочеться, щоб, не дай бог, на обличчі твоєму не було й тіні незадоволення з "нашого" театру.
Одеса любить театр в цілому, Одеса любить окремих його артистів.
— А Шумського бачили? А Нятко? А Осмяловську? А Замичковського? А Лісовського? А Мацієвську? А Гарника?
У неї є "улюбленці". І тих "улюбленців" вона пестить особливою своєю увагою. А вже кого полюбить Одеса, на увагу до Torq вона не скупиться.
Як ото в отій "революційній" пісні співається:
"Полюблю, так поцааалую, Берегись, коль рааазлюблю".
А як виросли актори Одеської держдрами!?
"Будьте спокійні, як у саночках".
Звідки в них тих талантюків понабиралося?!
Старіша гвардія (Гаккебуш, Мещерська, Замичковський, Ковалевський, Осташевський, Маяк, Хуторна) — то цоколь, на якому не страшно які вам завгодно візерунки візерунковувати. Він не здригнеться!
А, правду казавши, є з кого й візерунки ліпить?
Є там Нятко, Осмяловська, Мацієвська, Лісовський, Блакитний, Гарник, Липківський, Шумський… Є й ще багато інших, молодших (Михалевич, Ковалевська, Богданов, Тимошенко).
Це вже окраса українського театру.
Ростуть вони не днями, а годинами.
Сильно пішов уперед молодий актор А. Гарник.
Створені ним образи телеграфіста Кудалова в "Республіці на колесах" та студента Нелапаного в "Рожевім павутинні" (обидві ці п'єси Я. Мамонтова мають в Одесі великий успіх) це вже зразки справжнього акторського майстерства.
Прекрасна артистка П. Нятко. її "рижої Феньки" з "Республіки на колесах" забути не можна. Така вона "рижа" й така вона "анархістка", що, справді, як міг її проміняти Дудка на міщанку Люсю, хоч і ту саму Люсю Пузанок яскраво малює молода артистка Тимошенко. Чудовий образ Есмеральди в "Соборі Паризької богоматері" дає Осмяловська. Вона грає із справжньою живою козою. Коза хороше грає, а Осмяловська ще краще.
Говорячи про Одеський театр, ніяк не можна не згадати Мацієвську й Лісовського. Вони — характерні актори.
А характери в них дай бог кожному.
Артист Ю. Шумський. От кому вчеплено таланта. У нього не "іскра божа", — "полум'я". Діапазон у нього величезний. З нього так і пре отой хист акторський. Він буквально в кожній ролі перевтілюється… Такі "полюси", як Дудка в "Республіці на колесах" і Клодо в "Соборі Паризької богоматері", Швандя в "Любові Яровій" і Старий Єврей (забув, як його звуть) в "Заході" Бабеля…
Шумський — актор великих можливостей.
Успіх він має в Одесі великий…
Виросли в Одесі актори!
Має Одеська держдрама прекрасний ансамбль.
І ще що радує вас в Одесі — це те, що на цім ні актори, ні художнє керівництво не заснули. При театрі є студія, де актори далі вчаться, далі вдосконалюються.
Значить, ростимуть і далі…
А керує, а художньо направляє театр Василь Степанович Василько.
Як керує?
Так керує, що Одеса має прекрасний театр, радянська республіка — серйозну й справжню культурномистецьку установу…
Любить Одеса Українську держдраму.
Хай любить!
ПРО ЮХИМА КУЧУ
Різні на світі кучі бувають…
Про одну з них дозвольте розказати, бо сама напрохується. Це — Юхим Куча з села Анисового, Олишевського району на Чернігівщині.
Прислала та куча листа до редакції такого змісту:
"Мені, як селянському читачеві "К. і П.", дуже дивно стало, що це надумавсь т. Остап Вишня з своїми мистецькими силуетами.
Перші силуети про Анатоля Петрицького та інші я та мої товариші читали з великим задоволенням, поки обридли. Мистецькі силуети виходять в кожному числі "К. і П.", і кожний з нИх вихваляє того чи іншого народного артиста. Читаючи ці силуети, мимоволі постає питання: невже це народний театр Радянського Союзу дійшов такої високої культурної височини за короткий час, що не має ні одного погануватого артиста й режисера. Адже на весь державний апарат зараз звертається багато уваги, а скільки в ньому є бюрократизму та мошенства (підкреслення мо є.— О. В.)".
Це ще нічого. Послухайте далі:
"Остап Вишня підряд хвалить усіх народних артистів. Може, коли про артистів закінчить, то буде хвалить суфлерів, продавців квитків, підмітайлів та різних чистильщиків (підкреслення моє.— О. В.)".
Бачите, яка куча?
Цій кучі хочеться, щоб писали тільки про "бюрократів". та про "мошенників".
Ця куча не припускає, що в нас і в апараті, і в інших галузях є хороші робітники і хороша робота.