Помоєму, це не потовариському. Раз уже з богом поприятельському, так не забувай же його, коли й у "двадцять одно" граєш…
Потім знову співали… Вірш написаний не верлібром[3], а тристопним ямбом, і говорилось у тім вірші про любов, про птиці, про небо голубе, про висоти, про душу…
Лірика, одне слово…
Співали довго, співали тягуче…
Потім знову:
— Вислухаймо псальм Давидову! Ось що пророк Давид говорить: "Блажен муж, іже не іде на совіт нечестивих і на путі грішних не ста…"
Помолімось, щоб ізрозуміти…
Пояснювала цю псальму молода, може, тридцятилітня людина. Мова йшла про те, що тільки та людина щаслива, що не йде на "совіт нечестивих", що залишає всі оті "мирські" діла й перебуває з господом…
— От тепер багато книжок пишуть, про все книжки пишуть, але то книжки не книжки, а так собі, ні до чого… От книжка: "Євангелія"… Вона, тільки вона одна і книжка… Говорять про техніку, говорять про науку, а не знають, що ні наука, ні техніка не можуть бути без "любві"… Яка може бути наука й техніка, коли люди забули про великий заповіт нашого святого вчителя, про любов… І коли ви, свою життьову путь проходячи, запитаєте себе, якою вам стежкою йти, — ви завжди згадайте великий заповіт про "любов" і не йдіть іншими шляхами, а тільки шляхом любові… Тільки в любові, тільки в перебуванні з господом ви знайдете велику собі нагороду на тім світі, де душа ваша перебуватиме в блаженстві…
Довго говорив, багато говорив, гаряче говорив проповідник…
А його слухали…
А потім іще співали…
Ішов я додому "путтю" через луки…
Таку путь я собі обрав…
Ішов і думав:
"Молода людина, не дурна, очевидно, людина, енергійна людина, і віддавати всю свою енергію на отакі казання…"
І думав я собі:
"Яку б він міг отим селянам хорошу лекцію про "Землеустрій" або про "Ранні пари" розказати…" А то про "любов", щоб на тім світі раювати… А на цім світі?! Ні, думаю собі:
"Блажен муж іже не іде на совіт нечестивих…"
Нема рації міняти ні науки, ні техніки на співи райської птиці на тім світі…
Краще до "Аерохіму" записатися та хоч один раз тут на юнкерсі[4] політати, а на тім світі можна вже й підсмажуватись.
Прямий рощот: тут радість людської перемоги, а там все дно богові доведеться на електриці людей пекти… Смола вже буде не в моді…
І товариші ж усі в пеклі будуть — невже ніхто не догадається штепселя висмикнути…
ЯРМАРОК
І
Ще й сіріти надворі не починало, а під дверима мов з гучномовця:
— На ярмарок! Уставайте!
То Веремій Васильович парою своїх уже до школи під'їхав.
На ярмарок треба зарані вирушати, бо до нього 20 верстов, а приїхати туди треба так, щоб і місце вибрати, щоб і стати як слід і щоб не проґавити жодної з того ярмарку хвилини…
Дехто так іще звечора волами посунув, то отак, щоб по дорозі ще й попасти товаряку, — буде тоді вона на ярмарку, як налита, і коштуватиме тоді вона "цілий світ".
— Нно, малі!
Малі біжать, хвостами крутять, "хід" торохтить, печінки, губи й зуби стрибають.
— Нно! А вона! А вонааа!
"А вона" біжить над нивою, а колоски по самій "храпі" дряпають, ну, "а вона" і смикає. …На ярмарок!
Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло промінням по луках, по степах, по садках, по левадах…
І видно: ажажаж ген до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися… І кіньми, і волами, і коровами… І гарби, і вози, і возенята… З кучами, з сіном, з соломою… А на возах і кури, і вівця скручена, і теля мекає, підвестись намагаючись… А за возами і стригунці, і бузівки, і корівки з прив'язаними до хвоста телятками.
— Гей! Цоб! Цабе! Нно! На ярмарок!
І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…
І дорога вже не дорога, а строката величезна гадюка, жива й покручена, що за отой лісок, не поспішаючи, полізла…
І де її голова, і де її хвіст — невідомо, бо за лісок аж вона потяглася, а хвіст аж за отим бугром, десь там іззаду.
А наш віз вискакує з тої гадюки, лишаючи її то в праву руч, то в ліву руч, торохтить по грудках, шелестить травою…
— Здорові були, Петровичу! І ви на ярмарок?
— Атож! Здрастуйте!
— Галанську свою ведете?
— Атож!
— Заливає молоком?
— Заливає!
— Не продешевте ж!
— Та то вже як буде…
Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою… Сірпається, бідолашне, і не знає, що воно вже сьогодні не звичайне порося, а об'єкт домашнього бюджету…
— Іч! Барина повезли!
Барин у кучі… Кабанюка годований… Куча на гарбі, як. баня на церкві, а він, "барин", розляглися й нервово хрюкають…
— Скільки за барина?
— В ярмарку спитаєш…
Пливе річка селянських возів… На ярмарок!., їдуть манивці, їдуть броварці, василівці, попівці, федорівці, хуторяни…
І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…
І вся ця гадюка строката, ця стрічка барвиста, переїхавши через Псьол, розливається на майдані, перемішується з тими, що вже отаборились, і кричить і коням, і волам, і коровам:
— Тррр!
Приїхали…
Заливається майдан людськокоров'ячоволячокінськоовечою масою, та маса розпливається, розпливається, розпливається і докочується з одного боку до Псла, а з другого, третього, четвертого — аж туди, де жито, схилившись, коси чекає…
А шатра, а ятки вже там… Заздалегідь, ще вчора, їх понапинано, і вони, мов оті пухирі, випинаються серед ряборухливої юрби…
Захряс майдан…
Захряс гарбами, возами, бідами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, гасом, дранками, сорочками, спідницями, килимами, щетиною, діжками, рогами, майками, воском, медом, мелясом, таранею, оселедцями, колесами, ходами, склом, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м'ясом, ковбасою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свиньми, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми і сліпцями…
…І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігігікає, ремиґає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, кудкудахтає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонію, на скрипку, причитує, п'є квас, їсть тараню, "будькає", лускає насіння і крутиться на каруселі…