— Шшш!
Мовляв, геть! Яшники теж не погано, коли з салом чи з сметаною. А од мене й свиня як свиня й корова як корова…
— Правильно! Рости!
Повертався я додому, так вони всі — і жито, і пшениця, і ячмінь, і гречка, і просо — як гаркнуть:
— Уродили! Уродили! Уродили!
— Ну й добре, кажу, зробили, що вродили!
— Ми, — кажуть, — уродили оце. Так тепер сила всякого люду до села "лицем повернеться"… Перекажи, будь ласка, там, де слід, щоб лиця підходящі поверталися… Хай там "Сільський господар", Хлібопродукт, Держбанк, Українбанк… Щоб поменше отих хапунів, що на базарах та на ярмарках з воза клунки тягнуть. А як їхатимуть ті, кому слід їхати, то щоб на зсипищах до дванадцятої спали, а потім щоб чай пили та щоб хазяїна нашого за квитками до полудня ганяли, а ми щоб на возі лежали…
— Перекажу!
А сонце гріє… А вітрець віє…
От тільки волошок по житах небагато… Для тих, що в біленьких платтях, на полі нецікаво: саме жито. Хай не їдуть…
І ВУЦВК, І РАДНАРКОМ, І ДЕРЖПЛАН, І У ЕР, І… І…
Одне слово, сільська Рада, а найчастіше просто собі "спадком".
Над нею, над установою тою, червона вивіска, з серпом та з молотом, а сама вона — невеликий, залізом критий будинок, а круг його дерева… То парк… І не простий парк, а князівський, і будинок не простий, а князівський…
А тепер сільська Рада…
Буває…
За Радянської влади, як той казав, усього буває…
Он у тій кімнаті, де голова править, може, колись "дійсвительний тайний" сидів, а тепер голова сидить, і зовсім не "тайний", а видать його з усіх боків…
А як ліворуч, де, розповідають, її сіятельство будуарились, — там селяни книжки читають і на князівському роялі бринькають, бо там хата-читальня…
Колись там княжата плодились, а тепер там свідомість "плодиться"…
Буває…
Князі Ширинські-Шахматови селом цим колись володіли… А тепер воно наше… І парк наш, і поза парком наше, і перед парком наше, і туди наше…
Колись було:
— Чия земля?
— Калитчина.
А тепер:
— Чия земля?
— Наша… Буває…
Так і оцим селом, що на горбі за парком, і самим парком, і отими полями, що поза селом парк той квітчають, — усім оцим селянським скарбом ота сама сільрада править…
Чотири тисячі п'ятсот чоловік населення під цією сільрадою…
Сидить у їй голова, сидить у їй секретар… Сидять уже, як сонце тільки зза обрію витикається, і сидять іще, як сонце вже за обрій ховається… Сидять і пишуть… Пишуть і говорять…
Тут нема з 10ї до 4ї, тут до десятої і після четвертої… Тут нема "без докладу не заходити", а тут тільки рип:
— Здрастуйте!
— А подивись, скільки там ти мені продналогу нацокав? Подивись…
— А скажи мені, як ото воно з отою лучкою, що за Хоминою пшеницею ріжком пішла?
Скажи…
— А може б, оце ти нас повінчав сьогодні? Вінчай…
— Дід сьогодні приставилися… Ховай…
— А мені бог доньку вчора послав! Хрести…
І за попа, і за дяка, і за диякона…
Все оте в цім будинку невеличкому, залізом критому.
Скільки в столиці є наркоматів?
Скільки в столиці є комісій?
Скільки в столиці є комітетів?
Всі вони, пошли їм боже здоров'я, урядують…
Всі вони пишуть так:
— Усім губ…
В губах папірці ті по відповідних відділах… Відділ той чиркчирк:
— Усім окр…
В окрах усі папірці по відповідних відділах… Окри ті:
— Усім рай…
В райях всі вони по відповідних відділах… Райї ті:
— Усім сіль…
І отут ота хмара з усіх відділів висипається перед головою чи перед секретарем отакою купою…
І сидить голова в невеличкому будинку перед невеличким столиком і дивиться на ту купу паперу писаного…
Він і Наркомос, він і Наркомзем, він і Наркомздрав, він і Наркомвнусправ, він і Наркомюст, він і УЕР, він і Держплан, він і ЦСУ, він і ТАПУК, він і Доброхем, він і МОДР, він і ДОБРОБУТ, він і трест, і синдикат, і Наркомфін, і ВУЦВК…
Йому й косити, йому й полоти, йому й на пар орати, йому й на зяб орати…
І все йому "за особистою відповідальністю" й "негайно"…
Їй-богу, по тридцять п'ять окремих папірців сільрада на день одержує…
А ще ж і неписьменності всієї не ліквідували…
От запишемо, як ліквідуємо!
"ВІВЧАРСТВО"
"ВІВЧАРСТВО" — це значить викохувати вівці… А вівці тварина, як ви знаєте, дуже корисна, бо дає молоко, дає вовну, дає хутра овечі, дає баранину, дає ягнята, а ягнята дають смушки, смажене ягня й шашлик…
Користі з овець чимало, а викохувати їх справа для господарства прибуткова.
І викохують хазяї вівці… Викохувати вівці діло не мудре.
Упасти їх легко, і стригти їх не тяжко, і в зимі їх годувати не велике діло, бо їсть вівця щонайгрубіше сіно, і тре вівця і бур'ян, і солому…
І з вовною мороки небагато: пострижи, помий, помикай, попряди, потчи… І все…
А з "бараниною" та з "смаженим барашком" — не робота, а іграшка: бери і їж…
Отже, виходить, що вівчарство діло не тяжке і не хитромудре…
Одна тільки у вівчарстві є штука, що до того заморочує голову, до того мучить вівчаря, що:
— Або заріж, або вмру! Та їй же богу, отут ляжу й умру! Штука ця — баран.
Потрібний він на якихось там дватри дні для твоїх десятка овечок, а держи його цілий рік!
Не держатимеш — ягнят не буде…
Держатимеш — годуй його, ірода, цілий рік…
Та то ще нічого — годуй! Ні, ти встеж за ним, щоб він на дурницю чужі вівці не повалував!
От у чім заковика!
Ти ж держиш барана, а п'ятдесят хазяїв не держить, на твого надіються… Підеш до їх:
— Здрастуйте!
— Здрастуйте!
— Баран там мій ув отарі ходить… Так треба це, щоб похорошому… Ягнята ж і у вас будуть, а годувати мені самому! По тридцять копійок од вівці — тоді хай ходить…
— Та… І за віщо там по тридцять копійок?
— Як за віщо? За ягнята!
— Будуть і так!
— Так знайте, що не буде ягнят!
— Та…
Отут і починається…
— "Воспреп'ятствувать!"…
* * *
— Ший, жінко, баранові фартуха!
— Не хотять платити?! Що воно й за народ такий… І шиється на барана фартух…
Іде баран ранком ув отару, як "чистая горничная". З фартухом…
Дуля у вас буде, а не ягнята!
* * *
Приходить баран додому.
Тяжко баран дихає, лоб у нього мокрий, роги набакир, фартух на боці, ноги волочаться… Уконтінтувавсь!
— Прив'яжи й не пускай! Не пускай, хай у хліві стоїть! Прив'язали барана…
— Піди поклади баранові сіна!
А на майдані якраз вівця мекнула.
Баран "прижки у вишину"! На приз! Ясла по хліву, як авто їздять!