Досить було ледь труснути деревом, і на землю градом сипалися фрукти.
Урешті-решт вони дісталися до маленької долини, найгарнішої з усього побаченого за той день.
У долині, посеред моріжка, стояв будиночок, схожий на кахляну піч, дуже гарненький, вимальований у блакитний колір.
— Це ж моя хатина! — зойкнув Тато Мумі-троля. Він аж нетямився з радості. — Її сюди принесла повінь, і ось вона стоїть!
— Ура! — зарепетувало Крихітне Звірятко і сторчголов побігло в долину милуватися будиночком.
Воно швидко видряпалося на дах і залементувало ще дужче, бо на комині висів разок намиста з великих справжніх перлів, який зачепився там під час повені.
— Ми тепер багаті! — вигукувало Крихітне Звірятко. — Можемо купити собі автомобіль і ще більшу хату!
— Hi, — заперечила Мама Мумі-троля. — Цей будиночок — найгарніший у світі, іншого нам не треба.
Вона взяла Мумі-троля за лапку і повела до небесно-блакитної кімнати.
Там, у Долині, прожили вони все своє життя, хіба липі кілька разів вибиралися в мандри, щоб побачити світ.
Кілька слів про каз