Серед таких чорних думок, йому частенько здавалося, що він Зосю кривдить. Це відзивались докори совісти, як це часто трафляється у людей добрих, що бережуть своєї совісти мов ока в голові. Хибаж Зося провинилася у тому, що її видали4 за його заміж? Вонаж його любила щиро, як він нераз мав нагоду переконатися. Вона не вішалася йому на шию, а він сам до неї прийшов. Вони присягали собі в церкві на вірність і обоє її додержали. Десять літ жили разом в згоді. Аж тепер щось їй сталося і це вже не та Зося, якою була з першу. Може вона нездужає, а це минеться. Правда, що вона не помолодшає і не покрасніє, але це вже пропало. Колиб лише отямилась і не була така сварлива, злюща, а він таки перемігби себе, і вони знову жилиби по дав-ному. Андрій поклав собі переломити леди і поговорити з Зосею на'розум.
З такою постановою вертав він з поля до дому. Війшовши в хату привитався з дітьми, котрі його гуртом обскочили, а відтак приступив до Зосі.
Замість відповіди, вона визвірилася на його:
— Чого так довго забарився?
Ов! таж на весілля не ходив, а працював в полі, знаєш, що воно не близько лежить...
Близько, не близько, але вечером безпечніше від людського ока чужих молодиць обнімати та цілувати.
Андрія мов студеною водою обляв... Та це не була студена вода, а чорна горяча мов топлене олово жовч, яка накипіла в душі цьої до божевілля заздрісної жінки. Вона цілий день лише про це думала, як її чоловік гуляє собі тепер потай її з другими.
Таке поведения жінки його болючо вкололо. Воно зівсім розбило його постанову зблизитися до неї і проломити цю кригу, яка закутувала її серце до його. Та він ще не уступав та хотів добрим спокійним словом її вгамувати.
Що тобі Зосю, до голови приходить? Я зморився роботою, що рук та ніг собі не чую, а ти ні це ні те вигадуєш... Чи ти маєш яку підставу підозрівати мене о таке?
Колиб не мала причини, то й не говорилаб. Я не сліпа...
На це не було вже що казати. Він сів кінець стола і задумався. Вона поставила йому мовчки вечеру. Серед томлячої тиші він повечеряв і своїм звичаєм пішов на оборіг спати...
Вже тобі хата засмерділася? А котру ти замовив собі на сьогодня?
Тфу на тебе, ти безсоромна! — Він тріснув дверми аж хата задріжала і вийшов.
Йому начеб якийсь дух шептав до вуха: "Ну, Андрію, мирися з жінкою, як собі обіцяв" — Андрій засміявся болюче... "Ця жінка незадовго у відьму перекинеться, а може вже і є відьмою".
І таке було що день. Заєдно докори, посуджу-вання, підозріння.
Раз іде Андрій вулицею, а на огороді його сусідка, жінка його ровесника і приятеля Петрового Яся Тарасовича, Ганя стоїть.
— Добрий день вам, Ганю,— витає її Андрій,— що доброго робите, помагай Біг!
Ганя засміялася весело і каже:
Андрію, я коноплі сію, дай ми Боже знати, з ким буду збирати...
Чи справді коноплі?
Абисте знали, що під коноплі грядку копаю. Дежби я поважилась з таким поважним щляхтичем жартувати! — Вона засміялась срібним голосом, а Андрій теж і пристанув під плотом.
А де Ясьо?
Пішов в поле з плугом. А вже всьо обробили?
Ще колиб гречку посіяти, булоб всьо...
Та ви, Андрію, ранна птиця, це всі знають...— Вона взяла рискаль в руки і стала запопадливо копати. Андрій залюбки дививсь на гарну молодицю, ще дещо спитав, а вона не перепинаючи своєї роботи йому відповідала. Це всьо було таке невинне, сусідське, що ніхтоби на це не звернув уваги. Всі знали, що Андрій з Ясем собі добрі сусіди і приятелі.
На це дивилась крізь відхилені сінні двері Зося і зараз скипіла вся.
— "От чарівниця, безсоромниця, сама зрадилась. Чоловіка нема в дома, а вона до чужого хлопа зуби сушить".
Зося вийшла на поріг хати і звертаючись до Гані стала кричати:
— Ти паплюго, безсоромна, будеш мені чоловіка відбивати та баламутити?
Розмовляючі стрепенулися від сього крику. Андрій відскочив від плота і втікав, начеб чорт за ним гонив, а Ганя стала виправдуватися.
Та чого ви, Єнджейова, до мене причепились? Агі! Невидальщина! То не можна до вашого чоловіка серед білого дня на публичній вулиці слова промовити? Бодай вас!
Замкни собі хавку, ти безстиднице. У білий день змовляєтесь, коли в ночі найліпше на оборіг вилізти. Як скажу твому чоловікови, то тебе випарить, що здорового місця на тобі не буде...
Пішов крик по селу. Ганя покинула рискаль і втік-ла до хати плачучи і пожалувалась перед тещею, що Зоська її зневажає. Ганіна теща в цій хвилі вигортала коцюбою вугля з печі, де мала саджати хліб. Вона також не потребувала позичати язика. Зараз вибігла на огород держачи коцюбу в руці.
— А ти чого причепилась до моєї невістки і зневажаєш її? Ти суко, відьмо. Вона собі гадає, що вже над її чоловіка нема нікого! Як собі не замкнеш писка, то тобі коцюбою решту зубів повибиваю, ти Рухльо!
Зося стала знова до старої пащекувати.
Андрій бачить, що робиться публіка, завернув бігцем до дому, хопив Зосю за плечі і втрутив до сіней.
Жінко! ти справді здуріла. Чого Гані вчепилася? Чи я через пліт поцілував її, чи що? Бійся Бога, не роби мені ганьби, бо як втрачу терпець, то до такого прийде, що не дай Боже нам такого діждати.
Не дожидай, не чекай, на! Возьми сокиру і відрубай мені голову, а потому то любися вже з ким хочеш.— Вона аж пінилась...
Андрій бачить, що роззвіреної баби не уговорить, вибіг з хати і пішов до шпіхліра, де замкнув за собою двері. За ним вибігла і Зоська, але коло Ясевої хати вже не було нікого, не було з ким сваритися і вона завернула в хату погрозивши кулаком в сторону Ясевої хати.
Таке повторялося часто. Зоська сварилась і ганьбила кожду дівчину, чи молодицю, яка заговорила-би до Андрія слово. Він не знав тепер на яку ступити. Він соромився перед цілим селом і коли стрінув яку жінку то дививсь під ноги, щоб нікого не бачити і не говорити. Почував себе дуже нещасливим. З жінкою не міг ніяк до ладу дійти, а порадитись не було кого. До тестя він також почував жаль і виминав його.
Зосі було цього мало, що з молодицями та дівчатами сварилася. Вона пішла раз до Тучків пожалуватися, що Андрій її покинув і з другими женихається. Вона так у це вірила і старалася Тучків переконати. А вони обоє придивившись, як страшно Зося постарілась і споганіла, також у це повірили.