— Я перев'яжусь, підтягну його. Гадаєте, я зовсім нічого не тямлю? Я бачив у вас за лаштунками те саме, що і у наших пурімшпілерів...
Директорові Геці Гецьовичу не було до вподоби, що рівняють лаштунки його театру до гри пурімшпілерів, тому він знов перебив:
— Аз мовою що ви робитимете?
— Здається, у мене мова така ж, як у всіх людей.
— То вам тільки здається. Якби ви хоч не свистіли.
— Хто свистить? Хіба я свищу?
— А хто ж — я?
— Просто ви прискіпуєтесь. (Страшенно побуряковівши, цигарочник підвівся з місця). Бувайте здорові й дужі. Якщо я вам непридатний як актор, то й моя сестра не буде актрисою.
Нічого не вдієш. Директор Геця Гецьович дуже хотів узяти його сестру в актриси і змушений був прийняти також її брата-цигарочника. Він, як то кажуть, набрався лиха з ними. Що ж, Генрієтта хоч і не виявила так скоро особливих сценічних здібностей і так само не мала приємного голосу,— зате в неї була розкішна талія й велична фігура. Але що ж робити з таким опудалом, як цигарочник? Був би він хоча статистом у театрі, то кат з ним. Це заради його сестри коштувало б якихось там зайвих десять гульденів на тиждень. Але Хаїм-Іцика завжди вабило на сцену і якраз на найкращі, на найтрагічніші ролі. Однак чого не вдієш заради заробітків? Справи останнім часом були хоч гвалт кричи. Глядачі не відвідували театру, хоч бери і тягни їх обценьками силоміць. А коли така актриса, як Генрієтта Швальб, з такою розкішною талією й такою величною фігурою не поліпшить його справ, тоді, можна сказати, немає бога на світі...
Так твердив Геця Гецьович і випустив афішу, що незабаром приїздить знаменита співачка з Буенос-Айреса, яка своєю фігурою полонила цілий світ... Ім'я Генрієтти Швальб ще невигідно було поставити на афіші через її брата Швальба, який ще тільки вчора ходив скрізь по Львову з ящиком цигарок. А Буенос-Айрес Геця вигадав лише тому, що дальшого міста не знав.
Одночасно з цим заходились зробити з Генрієтти актрису й співачку. Вона вивчила ролі з різних п'єс, кілька соромітних пісень, деякі двозначні куплети, а головне — її навчили одягатись так, щоб це мало вигляд, ніби вона зодягнена і в той же час не зодягнена, гола й не гола... А коли її випустили на сцену, вона справила такий фурор, що з гальорки без упину кричали: "Швальбочка!" *, "Пташенятко!", "Кицю!", "Котику!" та ще багато інших ласкавих імен. Директор Геця Гецьович мав утіху, танув від задоволення. 2
Зате її брат Хаїм-Іцик Швальб вкорочував йому віку. "Це просто блюзнірство випускати такого на сцену",— казав він трупі, і всі були з ним згодні.
Проте мусимо зауважити, що правда не цілком була на їхньому боці: Швальб працював до кривавого поту і знав свої ролі напам'ять. Ну, а коли слова вилітали в нього з рота пожмакані, покорчені, то це була в нього така вимова! Чим він завинив? Крім того, всі просто прискіпуються до нього, що він не так стоїть і не так ходить по сцені. Чим він согрішив, скажіть, будь ласка, що в нього така хода від самого народження? Зате він твердо почував себе у найскладніших трагічних ролях. Коли йому доводилося грати лиходія, тирана чи просто бандита, Швальб був страшний. Розбійницькі очі наливалися йому кров'ю, як у справжнього лісового розбійника, а завжди червоне обличчя волоцюги ставало ще страшнішим. Недарма він мав такий успіх у ролі Гамана ще тоді, коли — неприємно згадувати ті часи — грав на свято пурім.
Розділ 51
БАГАТО ЛАСИХ НА ПРИМАДОННУ
До всього треба мати щастя. Хаїм-Іцик Швальб, слово честі, був не такий уже поганий трагік. Є на світі безліч гірших від нього. Є багато коміків, які вважають, що вони дуже добрі трагіки, і трагіків, які вважають, що вони чудові коміки,— проте з них ніхто не сміявся. "Чуєте, без талану краще зовсім не народитися на цьому світі",— так казав сам Швальб. Він знав, що актори — то його смертельні вороги. Якби можна було втопити його в ложці води, вони б це охоче зробили. Завжди вони сміються з нього, прозивають "йолопом", "нездарою", "халамидником" і "колодою" та ще подібними до цього дошкульними прозвиськами. Нема нікого, хто б любив його. Але більш за всіх його ненавидів директор театру. Одного разу Геця Гецьович прохопився словом у присутності Хаїм-Іцика:
— Дивна річ! Сестра й брат, одна мати їх народила, проте Генрієтту я люблю, як рідну дитину, а цього волоцюгу ненавиджу!..
Хаїм-Іцикові нічого більше не треба було. Він давно вже знав, що директор, як і всі актори, полюбляють його сестру набагато більше, ніж його самого, а тому він невідступно стежив, щоб Генрієтта поводилась пристойно, як порядна дівчина. Тобто перед глядачами вона могла виступати навіть гола, могла на сцені танцювати, стрибати, робити які завгодно вихиляси, а далі — зась! У неї є брат, відданий брат. Аж занадто відданий... Це знали всі. А хто не знав, він тому втовкмачував так, щоб пам'ятав до самої смерті.
"Ручка в цього костоправа, хай би вона йому відсохла!.." — так казали актори. Однак це їх не зупиняло, і всі, від останнього актора до самого директора, залицялися до примадонни Генрієтти Швальб.
Атож Генрієтта Швальб уже примадонна. Колишня примадонна була змушена, бідолашна, з ганьбою і сердечним болем поступитися їй місцем, бо, хоч та співала набагато краще й грала теж краще, навіть порівняти не можна, але Генрієтта Швальб була вродливіша за неї. Що поробиш? Гарненьке личко скрізь, навіть у Парижі, головне в нашому ділі. Отакий тепер світ настав. Нічого не вдієш.
Але хоч би там що, а наша Єнтка, чи то пак Генрієтта Швальб, уже примадонна єврейського театру у Львові. І зовсім не впізнати колишню Єнтку. Нічого, можете поглянути, який капелюшок собі придбала. Розкішну панаму із страусовим пір'ям. Не імітація, боронь боже, а справжнє пір'я. І поводиться вона, як уроджена принцеса. На своїх бенефісах вона вже не одержує апельсини, як попервах, а подарунки вартістю у двадцять і двадцять п'ять, ба навіть усі тридцять гульденів. Люди кажуть, що Генрієтта вже має служницю, яка її обслужує і носить за нею гардероб до театру. Однак, коли ніхто не бачить, Генрієтта стає разом з покоївкою, пере і гладить усю білизну.
Щоправда, сталась пригода. У Генрієтти зникла манишка з коміром, та й та вартістю не більш як півтори крони. Але наша примадонна зняла бучу, обвинуватила покоївку, що та її обкрадає, і з цього вибухнув скандал. Обидві не дуже шанували одна одну. Генрієтта дорікнула покоївці, що та в близьких стосунках з її братом Шваль-бом. Це страшенно обурило покоївку, і Генрієтта почула від неї багато ще гірших докорів,— дійшло мало не до бійки. На щастя, прийшов брат, виявилося, що манишка й комір, які нібито пропали, лежать у нього, Швальба, між