(1) Часи міняються (латин.).
3 квітня. Ото втіха — видертися мотузяною драбиною на вершечок повітряної кулі й огледіти звідти навколишній світ. Розумієте, панорама, що відкривається з гондоли,— не така широка, бо дивишся в основному зверху вниз. А сидячи тут (де я й пишу ці рядки), на відкритій оглядовій площадці, розкішно обкладеній м'якими подушками, можна роздивлятись на всі боки — видно геть усе, що діється. От зараз навколо, куди не глянь, просто-таки юрмляться повітряні кулі — видовище надзвичайно мальовниче; а повітря аж бринить мільйонами людських голосів. Я чула, що коли Жовтен, або (як більше подобається Пандітові) Зелен, котрого вважають першим аеронавтом, обстоював можливість перетинати атмосферу в усіх напрямках шляхом простого підіймання або опускання, аж поки буде досягнуто сприятливого потоку, він, власне, не зустрів розуміння серед сучасників, котрі дивились на нього тільки як на дотепного шаленця — і все тому, що тогочасні філософи (!) оголосили це нездійсненним. А зараз уже мені здається цілком незбагненним, як це така очевидна річ могла вислизнути з-під уваги розважливих стародавніх savants (1). Проте в усі віки найбільші перешкоди Мистецтву ставили саме так звані люди науки. Безумовно, наші науковці куди терпиміші за своїх давніх попередників... Ой, маю вам розповісти про ці речі дещо вельми дивне. Уявіть собі, що не більш ніж тисячу років тому метафізики звільнили людей від дивовижної химери, ніби існують тільки два шляхи досягнення Істиниі Хочете вірте, хочете — ніі Виявляється, дуже, дуже давно, в темних глибинах часу, жив такий собі турецький філософ (а може, індійський) на ім'я Овен (він же Аріс) Тоттель. Цей чоловік запровадив чи, в усякому разі, поширював ідеї, що їх було в цілому названо дедуктивним, або апріорним методом досліджень. Починав він із тверджень, які називав аксіомами, або "самоочевидними істинами", а від них уже "логічним" шляхом переходив до висновків. Найвизначнішими його послідовниками були Невклід і якийсь Ккант. Так от, Овен Тоттель благоденствував на вершині аж доти, поки з'явився такий собі Бик (чи, може, Ягня) на прізвисько "Еттрікський Пастух", який став проповідувати зовсім іншу систему, названу ним апостеріорною, або індуктивною. Цей покладався загалом на відчуття. Шляхом спостереження, аналізу та класифікації фактів — instantiae naturae(2) (такою штучною назвою вшанували все те пізніше) — він підійшов до загальних законів. Метод Овна Тоттеля, коротко кажучи, базувався на noumena(3); метод Ягняти — на phenomena (4). І захоплення цією останньою системою було таке сильне, що з початком її запровадження на Овна Тоттеля вже чекало забуття; щоправда, кінець кінцем він повернув собі втрачені позиції — йому навіть дозволили поділити царство Істини з пізнішим суперником. Нині savans схильні вважати, що арістотеліанський та беконіанський шляхи — то єдино можлива дорога до пізнання. "Беконіанський", як ви, певно, знаєте,— це слово,, вигадане як рівноцінне "ягн-іанському" (чи "бик-оніан-ському"), але більш милозвучне та піднесене.
(1) Учених (фр.).
(2) Безпосередньої природи (латин.).
(3) Ноуменах (гр.), тобто на тому, що осягається розумом.
(4) Феноменах (гр.), тобто на явищах, які дано нам у досвіді, які сприймаються органами чуттів.
А тепер, мій любий друже, з усією переконаністю засвідч, чую, що я висвітлюю це питання справедливо, спираючись на найміцніші підстави; і ви. легко можете зрозуміти, як воно сталося, що ідея, безглузда вже на перший погляд, могла затримати прогрес у всіх галузях істинного Знання,— а це означає, що їхній поступ майже повсюдно відбуватиметься інтуїтивними стрибками. Та стародавня ідея змусила науку розвиватись наче поповзом; і, зокрема, захоплення тим Биком стало на довгі сотні років настільки широким, що все гідне зватися мисленням, власне кажучи, припинилось. Ніхто не насмілювався мовити слово правди так, щоб воно вирвалось як порух людського духу. І не мало значення, була чи не була та правда навіть доказовою правдою, тому що твердолобих тогочасних savans цікавив тільки шлях, який привів до неї. На результати ж вони й глянути не хотіли. "Покажіть нам засоби,— волали вони,— засоби!" Якщо, вивчивши ці засоби, мудреці виявляли, що ті не підходять ні під категорію Овна (інакше кажучи, й Барана), ні під категорію Ягняти (Бика), то в цьому разі savans не могли посуватися далі; вони оголошували, що "теоретик" є дурень, і не бажали вже більше мати справу ні з ним, ні з його одкровеннями.
Тож ніхто мене не переконає, ніби безліч корисних істин, відкритих людством протягом довгої низки віків, з'явилися завдяки отій повзучій системі, тому що стримування уяви — таке зло, якого не могла компенсувати й чимала достовірність давніх способів дослідження. Помилка всіх тих юрманців, тих вріцузів, тих інглітців і тих амрикканів (ці останні, до речі,— то наші ж таки найближчі предки) була дуже схожа на помилку, якої припускається розумник, що гадає, ніби обов'язково краще бачитиме якийсь предмет, коли підсуне його якомога ближче до носа. Ці народи самі себе засліпили подробицями. Коли вони чинили, як заповідав Бик, їхні "факти" принаймні залишалися фактами; це не мало б великого значення, якби вони не вдавали глибокодумно, ніби факти справді, є фактами (і повинні бути такими) лише тому, що здаються фактами. Коли ж вони ступали на стежку Овна, їхня хода була ледь не така крива, як баранячий ріг, тому що вони ніколи не мали аксіоми, яка була б істинною аксіомою. Вони, певно, були зовсім сліпі, якщо цього не бачили,— навіть у ті часи: адже навіть у ті часи чимало міцно "вкорінених" аксіом рішуче відкидалося. Ось, наприклад: "Ex nihilo, nihil fit" (1) — "предмет не може діяти там, де його нема"; "протилежності не можуть існувати"; "пітьма не може породитися світлом" — всі ці й іще з десяток інших подібних тверджень, які попервах приймалися без вагань як аксіоми, згодом, у той період, про який я кажу, вже визнавалися за неспроможні. А тому геть абсурдне те завзяття, з яким народи покладались на "аксіоми" як на непохитну підвалину Істини! Та навіть і вустами самих тих розважливих мислителів легко підтверджується марність та облудність їхніх аксіом узагалі. Хто був найрозважливіший серед тих логіків? Дайте подумати! Зараз, піду спитаю в Пандіта, повернуся за хвилину... От! Он воно що! Тут є книжка, написана близько тисячі років тому, а згодом перекладена з інглітської мови — аз неї, між іншим, здається, пішла й мова амрикканів. Пандіт каже, що серед стародавніх праць на цю тему, тему логіки, ця — безперечно — одна з найрозумніших. Автором (ім'я його було свого часу у всіх на устах) був якийсь Мельнер чи, може, Млинн; про нього відомий, зокрема, той немаловажний факт, що він мав на своєму млині робочого коня, званого Бентам. Але давайте заглянемо до цього трактату!..